WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат

Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат

цілому. Як формулює Дж. Мід, "тільки приймаючи ролі інших, ми здатні повертатися до себе" [1, р. 184 - 185].
Мета статті і постановка завдання
Метою статті є дослідження інтерпретативно-мікросоціологічної парадигми як особливої теоретико-методологічної моделі аналізу смислопродукуючих чинників соціальної системи. Завданнями, що випливають з поставленої мети, є:
· виявлення специфічних моделей аналізу смислопродукуючих чинників в соціології символічного інтеракціонізму Дж. Міда;
· з'ясування біхевіорально-соціальних чинників становлення самості в процесі соціалізації як фактора становлення матриці смислопродукування на індивідному рівні.
Виклад основного матеріалу та обґрунтування результатів
Дж. Мід простежує генезис самості на двох етапах розвитку дитини.
Перший етап - стадія рольових ігор. Саме на цьому етапі діти навчаються приміряти ставлення окремих інших людей до себе на себе. Хоча нижчі тварини теж грають, але тільки люди грають, зображуючи іншого. Дж. Мід наводить приклад дитини, що грає в "індіянця": "Це означає, що дитина має певний набір стимулів, що викликають у неї реакції, які викликали б їх в інших і який характерний для "індіянця" [1, р. 150]. У такій грі дитина вчиться бути одночасно суб'єктом і об'єктом та здобуває здатність формувати самість. Однак ця ідентичність обмежена, оскільки дитина може приймати роль певних окремих інших. Діти можуть гратися в "дочки-матері" і в процесі цього розвивають здатність оцінювати себе, як їхні батьки та інші конкретні індивіди. Проте їм не вистачає ціліснішого й організованішого розуміння себе.
Водночас не можна й недооцінювати стадію рольових ігор як таку, що ніби не впливає на подальший процес інтеріоризації сценаріїв смислопродукування. Скажімо, роль жінки може мати широкий варіативний ряд: від ролі звичайної домогосподарки, що виховує дітей та виконує некваліфіковану ручну працю, і до ролі жінки-професіонала, яка працює лікарем у поліклініці, вчителькою в школі, менеджером у фірмі тощо. Навіть вибір у цьому варіативному ряду також детермінований образом жінки, що має соціальний смисл. В Україні, наприклад, образ респектабельно-емансипованої леді, вочевидь, не відповідає не лише розсудково-прозорим нормативам побутової моралі, але й соціально-безсвідомим уявленням (безумовна материнська екзекутивність). Тому навряд чи рольові ігри в жінку-міліціонера батьки заохочуватимуть більше, ніж ігри в "дочки-матері".
Стадія колективних ігор. Якщо людина розвиває самість у повному розумінні цього слова, то потрібно перейти до наступного етапу - стадії колективних ігор. Коли на стадії рольових ігор дитина приймає роль окремих інших, то на стадії колективних ігор вона повинна приймати роль кожного, хто бере участь у грі. Більше того, ці різні ролі повинні певним чином співвідноситися одна з одною. Ілюструючи стадію колективних ігор, Дж. Мід наводить приклад гри в бейсбол (чи, як він це називає, "дев'ятка з м'ячем").
У процесі рольових ігор відбувається розототожнення в людині її індивідуальності з виконуваною роллю: індивід навчається виконувати ролі так, начебто це ніяк не залежить від позиції особистого прийняття чи неприйняття. Тобто можна стверджувати, що на стадії рольових ігор відбувається автоматизація вже інтеріоризованих індивідуальних ігор, розігрування останніх здійснюється вже без участі свідомості, або, принаймні, без фокусування уваги на окремих елементах гри.
Скажімо, в Україні, де в процесі політичної соціалізації засвоюється подвійна мораль щодо ставлення до політичних інституцій (вони, мовляв, існують окремо, а суспільство та особисті інтереси - теж окремо, і кожен використовує свої стандарти оцінки їх діяльності, не забуваючи водночас про власні інтереси), відповідні колективні ігри не можуть не нагадувати театралізацію із заздалегідь відомим фіналом. При повному усвідомленні абсурдності ситуації маса продовжує грати в ці ігри, маючи негативний досвід відкритої артикуляції опозиційної щодо політичної влади думки.
Відомі в етносоціології особливості спілкування американців з іноземцями свідчать, що тут також існує своя рольова гра в перфектну спільноту: американці і американське завжди найкраще, а тому вони (американці) мають право бути дидактами-коректорами щодо менш досконалих спільнот.
Але в грі, у якій беруть участь кілька індивідів, дитина, що приймає певну роль, має бути готова прийняти роль кожного учасника. Якщо вона грає в "дев'ятку з м'ячем", то повинна мати реакції кожної позиції, включеної в її власну. Щоб вести свою гру, вона повинна знати, що збирається робити кожен, і приймати всі ці ролі. Дитина не обов'язково повинна одночасно бути присутньою у свідомості, але у певні моменти в її власному настановленні мають бути присутні три чи чотири індивіди, як, наприклад, той, хто збирається кинути м'яча, чи той, хто збирається впіймати його тощо. Ці реакції якоюсь мірою повинні бути присутніми у її власному стані. Отже, у грі є набір реакцій цих інших, організованих так, що настановлення одного викликає відповідні настановлення іншого [1, р. 151].
На стадії рольових ігор дитина не стає організованим цілим, оскільки грає в набір окремих ролей. Як наслідок, на думку Дж. Міда, вона не має сталої особистості. Але саме на стадії колективних ігор зароджується така організація і виникає особистість. Діти набувають здатності діяти в організованій групі і, що найважливіше, визначати свої майбутні дії в межах конкретної групи.
Поняття стадії колективних ігор породжує одну з найвідоміших концепцій Дж. Міда [1, р. 87] - ідею узагальненого іншого. Узагальнений інший - це відносини цілого чи спільноти, як у прикладі гри в бейсбол, відносини цілої команди. Для самості істотно важлива здатність приймати роль узагальненого іншого. Дуже важлива також здатність людей оцінювати себе з погляду узагальненого іншого, а не просто з позиції окремих інших. Прийняття ролі узагальненого іншого, а не окремих інших, забезпечує можливість абстрактного мислення й об'єктивності.
Ось як Дж. Мід описує повний розвиток самості. Так, самість досягає свого повного розвитку через організацію індивідуальних настановлень інших у структуровані соціальні чи групові настановлення, і в такий спосіб стаючи індивідуальною рефлексією загальсистематичної моделі соціальної чи групової поведінки, у якій бере участь ця чи інша самість, - моделі, що в цілому присутні в індивідуальному досвіді у формі таких організованих групових настановлень, що через механізм центральної нервової системи цей індивід застосовує до себе так само, як застосовує індивідуальні настановлення інших [2, р. 158].
Іншими словами, щоб володіти самістю, людина повинна бути членом спільноти і керуватися загальними для неї настановленнями. Тоді як у рольовій грі досить тільки частки самості, колективна гра вимагає цілісної
Loading...

 
 

Цікаве