WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат

Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат


Реферат на тему:
Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників
Смислопродукуюча активність виявляється в просторі свідомості, яка є водночас індивідно- і соціально-орієнтованою. Смисли в межах парадигми, що розглядається, не створюються на індивідному рівні, але саме від індивідної самості залежить, сприйняти чи ні певний нормативний конструкт соціальної реальності як смисл.
В процесі функціонування соціальної системи відбувається пріоритування смислів, що постають вже як символічний продукт міжіндивідної взаємодії мікроконтексту і мікросегменту соціального простору. Тобто механізми смислопродукування створюють соціально значущі образи як типізації вільного вибору. На індивідному рівні обирається соціально-типізований сценарій смислопродукування як компроміс між власною смислопродукуючою активністю та соціально-легітимним сценарієм її здійснення.
Репрезентативним прикладом аналізу соціальної самості як рівнодіючої соціального смислопріоритування та індивідної інтерпретації соціально значущих образів індивідною свідомістю є символічний інтеракціонізм Дж. Міда.
Аналіз останніх досліджень, в яких започатковано роз'вязання проблеми
Інтерпретативно-мікросоціологічний аналіз проблеми смислопродукування в соціальних системах започатковано в таких працях Дж. Міда: 1. Mind, Self and Society: From the Standpoint of a Social Behaviorist. Chicago: University of Chicago Press, 1934/1962. Праця присвячена аналізу чинників соціальної поведінки, що уможливлюють становлення самості в процесі соціалізації. Самість при цьому вчений розглядає як рівнодіючу власне "Я" і дзеркального "Я". 2. The Philosophy of the Present. La Salle, 111.: Open Court Publishing, 1959. Праця присвячена чинникам об'єктивації особи в соціальній системі. На основі аналізу мікроструктур і смислодинамічних чинників поведінки Дж. Мід прагне довести існування особливої "філософії буденності", яка формує диспозиції соціальної самості.
Розум, як і свідомість, Дж. Мід визначає як процес, як внутрішню розмову людини зі своїм "Я", а не як об'єкт. Це не внутрішньоособистісний феномен, не мозкове, а соціальне явище. Він виникає і розвивається в межах соціального процесу як невід'ємна його частина. Соціальний процес передує розумові; він не є продуктом розуму, як вважає дехто з дослідників. Інакше кажучи, розум також визначається не змістовно, а функціонально.
Якщо враховувати ці подібності з такими поняттями, як свідомість, то правомірно запитати: "В чому ж полягає відмінність розуму?" Люди мають особливу здатність викликати в собі відгук, який прагнуть викликати і в інших. Прикметною властивістю розуму є здатність індивіда "викликати в собі не просто одиничний відгук іншого, але відгук, так би мовити, спільноти в цілому. Це наділяє індивіда тим, що ми називаємо "розумом". Певна дія в сьогоденні означає певну організовану реакцію; і якщо хтось має цю реакцію в собі, то він володіє тим, що ми називаємо "розумом" [1; р. 267]. Таким чином, від інших подібних понять у творчості Дж. Міда розум вирізняє здатність реагувати на спільноту в цілому і виявляти організовану реакцію.
Дж. Мід розглядає розум і з іншої, прагматичної точки зору. Тобто, розум включає розумовий процес, спрямований на розв'язання проблем. Реальний світ буяє проблемами, і функція розуму полягає в спробі їх вирішити і забезпечити людям можливості ефективнішої діяльності у світі.
Значна частина міркувань Дж. Міда, особливо про розум, включає його погляд на дуже важливе поняття самості. По суті, це здатність бачити себе як об'єкт, самість - це особлива здатність бути одночасно суб'єктом і об'єктом. Вона, згідно з основними поняттями Дж. Міда, припускає соціальний процес - комунікацію між людьми. Нижчі тварини самістю не володіють - так само, як і людська дитина при народженні. Самість виникає з розвитком і за допомогою соціальної діяльності та соціальних відносин. Дж. Мід вважає, що неможливо уявити виникнення самості, коли немає соціального досвіду. Але як тільки самість в достатній мірі розвинулася, то вона може існувати далі й без соціальних контактів. Коли самість сформована, люди звичайно, хоча і не завжди, виявляють її.
Самість діалектично пов'язана з розумом. Тобто, з одного боку, Дж. Мід переконаний, що тіло не є самістю, воно стає самістю лише з розвитком розуму. З іншого боку, самість та її рефлективність істотні для розвитку розуму. Звичайно, неможливо розділяти розум і самість, бо самість є розумовим процесом. Однак, навіть незважаючи на те, що ми можемо розглядати самість як розумовий процес, вона є процесом соціальним.
Розглядаючи самість, Дж. Мід розташовує її в соціальному досвіді і соціальних процесах. Він прагне уявити самість з точки зору біхевіоризму: "Однак саме там, де один реагує на те, що адресує іншому, і де цей власний відгук стає частиною його поведінки, де він не тільки чує себе, але реагує на себе, звертається і відповідає собі так само, як йому відповідає інша людина, то ми маємо поведінку, в якій індивіди стають об'єктами для самих себе" [1, р. 139]. Самість, отже, просто інший аспект цілісного соціального процесу, частиною якого стає індивід.
Загальний механізм розвитку самості перебуває в площині рефлективності чи здатності несвідомо ставити себе на місце інших і діяти, як вони. В результаті люди можуть аналізувати себе, як розглядали б їх інші. Дж. Мід говорить: "Саме за допомогою рефлективності - зворотності досвіду індивіда на самого себе - цілісний соціальний процес привноситься в досвід індивідів, що беруть участь у ньому; саме в такий спосіб, що дозволяє індивідові приміряти ставлення іншого до себе на себе, індивід спроможний свідомо пристосовуватися до цього процесу і модифікувати процес, що виникає, у будь-якій даній соціальній дії з огляду свого пристосування до нього" [1, р. 134].
Самість також дозволяє людям брати участь у розмовах з іншими. Тобто, людина усвідомлює, що говорить, внаслідок чого здатна відстежувати, що вимовляється в даний момент, і визначати, що буде сказано далі.
Щоб володіти самістю, індивіди мають бути спроможними вийти за межі власного "Я", завдяки чому зможуть оцінювати себе, ставати об'єктами для самих себе. Для цього люди, як правило, вміщують себе в те ж експериментальне поле, що й інших. Кожен з них складає важливу частину цієї експериментальної ситуації, і люди повинні брати до уваги самих себе, якщо передбачається, що вони здатні раціонально діяти в даній ситуації. Проробивши це, вони прагнуть досліджувати себе безособовим, об'єктивним і беземоційним способом.
Водночас люди не можуть досліджувати себе безпосередньо. Вони можуть робити це тільки побічно, стаючи на місце інших і розглядаючи себе з цієї позиції. Точка зору, з якої людина розглядає себе, може належати окремому індивіду чи соціальній групі в
Loading...

 
 

Цікаве