WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтеракційні виміри особистісного і соцієтального буття - Реферат

Інтеракційні виміри особистісного і соцієтального буття - Реферат

узалежнення і далі - знову перехід до первинного узалежнення.
Зміст етапів особистісного онтогенезу дає підстави ділити життєвий шлях особи на одно-, дво-, три-, чотири-, п'ятиразові (і більше) кратологічні цикли. Проте збільшення кратності робить такий поділ дедалі менш чітким, а особистісний онтогенез віднаходить свою онтичну цілісність.
Наявність дорослої особи (осіб) у життєвому просторі дитини, що розвивається особистісно, це не тільки провідний чинник такого розвитку. Впливи дорослих мають виняткову суб'єктивну значущість для самої дитини, особливо на ранніх етапах, коли розвивально-формувальний вплив батьків забезпечує дитині пристосування до середовища, більш чи менш повноцінне перебування в ньому.
Дитина, про яку дбають батьки, не може розуміти справжніх причин того, як забезпечується її життєвий комфорт. Вона лише відображає й переживає процес і наслідки цього забезпечення. Відтак її взаємодія зі світом набуває такого собі загадково-містичного характеру: потреби дитини задовольняються в певний незрозумілий для неї спосіб. Батьківські впливи мимоволі наділяються магічною силою, у межах якої очевидні для дорослої особи причинно-наслідкові зв'язки дитиною не усвідомлюються.
Спілкування з батьками не просто вишиковується для дитини в певний символічний ряд, ця спілкувальна символіка від самого початку виявляється для неї магічно наповненою. Вплив батьків постає у вигляді містичної сили, що існує та діє в життєвому просторі дитини, пов'язується з присутністю дорослих осіб, але водночас трактується як автономна від неї, більш чи менш самодостатня, така, що міститься поза простором інтерсуб'єктної взаємодії.
З розширенням соціального простору магічна символіка спілкування з батьками поширюється на інші сфери та інших осіб. Проте механізми, що сформувалися в ранній період, зумовлюють схильність до магічно-містичного відображення дійсності. У дитини зберігається потреба давати світові і своєму перебуванню в ньому магічно-містичні пояснення.
Діапазон індивідуальних відмінностей тут вельми широкий, і, насамперед, ці відмінності осцилюють між полюсами, з одного боку, раціонально-логічного пізнання дійсності, з іншого - суб'єктивно-містичного. Така осциляція істотно узгоджується зі співвідношеннями дискурсів упорядкування та узалежнення. Загалом же символічно-міфологічна трансформація батьківського впливу лягає в основу переважання у світогляді дорослої особи чи то логіко-ідеологічного, чи то релігійно-езотеричного модусу світобачення.
Дорослі особи, що посідають зрілу суб'єктність, заходять між собою в інтерсуб'єктну взаємодію, виявляючи (проектуючи) в міжособовий простір притаманні їм особистісні сенси. Така взаємодія найчастіше розпочинається на стандартно-конвенційному рівні, на якому учасники виконують один щодо одного низку дій, зміст яких описується соціально-нормативними параметрами. Проте на такому рівні взаємодія є лише хвилевою, минущою, бо тут же і водночас починає поширюватись і на інші рівні, проникаючи як углиб індивідуального суб'єкта, де активізує його внутрішньопсихічні структури, так і виходячи в надіндивідуальний простір та зумовлюючи формування соцієтальних структур.
Порівняно очевиднішою в цьому аспекті виявляється взаємодія когнітивної сфери особистості, її індивідуальної логіки з логікою соціальною. Проте за такою когнітивною взаємодією завжди більшою чи меншою мірою має місце активізація глибинніших інтенційно-мотиваційних структур індивідуальної суб'єктності.
Позаяк взаємодія є зчепленням, зіткненням двох таких суб'єктностей, то за її щонайважливіший модус, спосіб реалізації слід визнати діалог як сутнісну зустріч двох Я. Відбувається не просто символічно-поведінкова інтеракція, а трансцендентальне взаємопроникнення, взаємне зумовлення двох суб'єктів. М. Бубер трактував діалог як взаємне ставлення людей одне до одного, що виражається в їх спілкуванні, взаємну спрямованість їхніх внутрішніх дій. На основі саме такого розуміння М. Бубер і запропонував так званий "третій шлях", "третє вирішення" - стан "людина з людиною", орієнтація на те, що є "між" ними, місце, де зустрічаються "Я" і "Ти" [2].
Основним механізмом такого взаємозумовлення виявляється ідентифікація, шляхом якої індивідуальні суб'єкти утверджуються навзаєм в інтрапсихічних структурах один одного і завдяки цьому утворюють інтерсуб'єктивний світ та прилучаються до нього.
Водночас ідентифікація одного суб'єкта з іншим - це завжди ідентифікація не з носієм суб'єктності як фізичним чи біологічним тілом, а з його образом, який утворюється в психічному просторі суб'єкта, що ідентифікується, а відтак є частиною його самого. Тобто, ідентифікація, а також інші механізмисоціально-психологічного впливу (навіювання, наслідування, зараження) зароджуються і діють в інтерсуб'єктивному просторі, але щоб уплинути на індивіда, повинні стати частиною його внутрішньопсихічного життя. Вони діють не ззовні, а як іманентні способи індивідуальної самореґуляції у відповідь на наповнену символічно значущим змістом взаємодію.
Отже, взаємодіючи з іншими людьми, індивід отримує можливість скерувати первісно притаманний йому як біологічній істоті психоенергетичний потенціал на встановлення власне людських зв'язків. Завдяки цьому процесові відбувається своєрідна осциляція і взаємопроникнення внутрішнього і зовнішнього світів та об'єднання їх у цілісний світ індивідуального буття, де шляхом символічного відображення долається відносність зовнішнього і внутрішнього.
З огляду на таке підпорядкування впливам соціального оточення в індивіді від найперших етапів розвитку закладається схильність піддаватися соціальним чинникам, прагнути злиття з оточенням, свідомо чи несвідомо реаґувати і поводитися відповідно до соціальних вимог та очікувань.
Присутність інших людей виявляється найдражливішим чинником, що визначає поведінку і перебіг психічних процесів. Можна, відтак, вести мову про те, що вплив оточення на індивіда завжди характеризується більшим чи меншим ступенем владності. Інтерсуб'єктна взаємодія виявляється значуще пронизаною владно-підвладним змістом. Взаємодійні суб'єкти більш чи менш виразно посідають владну або підвладну позицію, а взаємодія в кожному своєму акті означає конкуренцію, суперництво, боротьбу.
Такий конкурентний характер взаємодії становить істотну характеристику утворення соцієтальної структури в процесі постійних переходів від індивідуальних до соцієтальних виявів і навпаки. Суб'єктивно значуща конкуренція, боротьба за владу структурують міжособові стосунки, надають їм вагомої психологічної тривкості, прив'язують індивідів одне до одного, перетворюючи їх на складові елементи соцієтальної структури.
Література:
1. Адлер А. Спасение человечества с помощью психологии // Адлер А. Наука жить. - К.: Port-Royal, 1997. - С. 196 - 203.
2. Бубер М. Диалог // Бубер М. Два образа веры / Под ред. П. С. Гуревича, С. Я. Левит, С. В. Лёзова. - М.: Республика, 1995. - С. 93 - 124.
3. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. - Т. I: Герменевтика I: Основи філософської герменевтики. - К.: Юніверс, 2000.
4. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл, 1999.
5. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста. - К.: Укр. центр духовн. культури, 2000.
6. Петровский В. А. Психология неадаптивной активности. - М.: Горбунок, 1992.
7. Салливан Г. С. Интерперсональная теория в психиатрии. - СПб.: Ювента, М.: КСП+, 1999.
8. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо: Нарис феноменологічної онтології. - К.: Основи, 2001.
9. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. - К.: Просвіта, 1996.
10. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве