WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтеракційні виміри особистісного і соцієтального буття - Реферат

Інтеракційні виміри особистісного і соцієтального буття - Реферат

спілкуванні з іншою особою, і в опосередкованій взаємодії з матеріальним або духовним світом він відображає суб'єктність іншого та власну, віддзеркалену цим іншим, суб'єктність. Має відбутися, за Ж.-П. Сартром, утягнення "себе в іншого" та "іншого в себе" [8, с. 578].
У працях В. Петровського особливо уважно аналізується "віддзеркалена суб'єктність" як форма індивідуальної репрезентованості іншої людини в життєвій ситуації суб'єкта, як джерело значущого перетворення цієї ситуації, джерело нового сенсу для "перетвореного" суб'єкта [6, с. 161 - 185]. Учасники взаємодії взаємно репрезентуються один для одного та водночас взаємно означають дійсність, у такий спосіб утворюючи інтерсуб'єктивний світ. Цей світ, з одного боку, виникає в результаті інтерсуб'єктної взаємодії, а з іншого - стає її передумовою, простором, середовищем.
Заходячи у взаємодію в інтерсуб'єктивному просторі, індивіди дають один одному взаємну інтерпретацію, їхні суб'єктності "проникають" одна в одну, утворюючи спільне символічне поле взаємодії, таку собі соціальну квазіструктуру. Відтак дійсність, якою вона постає для кожного окремого суб'єкта, є дійсністю й об'єктивною, і суб'єктивною, але найбільше виявляється дійсністю інтерсуб'єктивною.
Здатність опановувати саме таку дійсність, саме до неї прилучатися в процесі власного життєздійснення набувається дитиною з першим досвідом соціального співжиття, ще в батьківській сім'ї. Сім'я виконує роль основного посередника в транслюванні суспільних впливів на особу. Соціально-психологічною основою розвитку суспільства є безперервне передавання символічних значень від покоління до покоління. Новонароджені діти починають засвоювати систему символічних значень, що їм передається, і завдяки цьому приєднуються до суспільства, стають його частиною.
З погляду окремої особи, цей процес полягає в подоланні її первісно біологічного стану та опануванні властивостей власне соціальної істоти, набуття здатності до небіологічного, соціально-символічного відображення дійсності. Такий процес відбувається на початкових етапах соціалізації, який пропонується називати соціалізацією первісною.
У процесі соціалізації яскраво виявляється специфічна влада над дитиною дорослих осіб, які справляють на неї соціалізаційний вплив. Взаємодіючи з дитиною, дорослі визначають для неї світ, називають його, почленовують, подрібнюють, наділяють певними значеннями. Засвоюючи такі соціальні значення, дитина приєднується до світу водночас як суб'єкт власної життєдіяльності і як носій соціально означених сенсів.
Особливо ефективно на визначення світу для дитини впливає її взаємодія зі значущими іншими, і саме такий вплив характеризується найбільшою владною спроможністю щодо дитини. У типовому варіанті розвитку найбільш значущими особами для дитини є батьки. Їх вплив на новонародженого має, по суті, усеохопний характер, весь навколишній світ постає для дитини завдяки взаємодії з матір'ю та батьком. Незалежно від свідомої волі батьків, така взаємодія містить ціннісно-символічний дискурс, який розкривається перед дитиною і засвоюється нею.
У певному розумінні можна говорити про істотну примусовість особистісного розвитку, особливо на початкових етапах. Реаґуючи на соціальні впливи, дитина відображає саме ті психологічні змісти, які в них містяться. Вона позбавлена можливості робити вибір між різними впливами і мусить відображати тільки ті, що виявляються щодо неї значущими дорослими особами.
Батьки, як найперші та основні соціалізаційні істоти, мають психологічний пріоритет у впливі на дитину. Під їхнім впливом закладаються основи особистісного поставання, вони спонукають дитину до розвитку в певному напрямі, нав'язують їй спосіб і зміст цього розвитку, формують її і тим самим нівелюють усі інші потенційні можливості, обмежують розвиток, позбавляючи дитину змоги реалізовувати безліч інших потенційних варіантів.
Водночас дитина не є лише пасивним відображувачем спрямованого на неї впливу. Будучи біопсихічно напруженою істотою, вона посідає вихідну бодай мінімальну здатність до вибіркового відображення, преферуючи одні впливи та неґуючи інші. Тому можна вести мову про взаємні впливи батьків (дорослих) і дітей.
Результатом стає набувана дитиною здатність посідати як домінантну, так і підпорядковану позицію. З психолого-педагогічного погляду, більш очевидною й схвальною є підпорядкована позиція дитини, що нерідко трактується як певний педагогічний ідеал та показник доброї соціальної адаптації. Так само й підвладність дорослої особи розцінюється як позитивна соціальна норма. Натомість прагнення до здобуття владних позицій здебільш сприймається несхвально, а тому маскується соціально прийнятнішими формами поведінки.
Проте й надмірна владність, і надмірна підвладність є серйозними симптомами деформації особистісного розвитку, джерела яких, як правило, приховуються в дисгармонійному змісті батьківсько-дитячих стосунків.
Емоційний зв'язок дитини з матір'ю як найважливішою істотою з погляду задоволення основних потреб у ранньому віці має глибоко закорінені біопсихічні та психологічні основи. Між матір'ю і дитиною встановлюються стосунки психологічної близькості та взаємної залежності. Спілкування з матір'ю править для дитини за основний спосіб перебування у світі. Від матері до дитини йдуть основні соціалізаційні впливи із середовища, і саме на материнські впливи припадає переважна частина власних реакцій-відповідей дитини.
Материнські любов і турбота несуть із собою визначально соціалізаційний зміст. Результатом симбіотичного співіснування матері й дитини стає первинне узалежнення дитини від навколишнього світу, від інших осіб, від власних чуттєво-емоційних станів.
Типовою закономірністю особистісного розвитку дитини є поступова автономізація від материнської постаті. Проте раніш сформована глибинна психологічна залежність лягає в основу особистості і зберігається в психічному статусі особи назавжди.
На зміну материному впливу дедалі виразніше приходить батьків, що має проте більш опосередкований, психологічно віддаленіший зміст. Взаємодія з батьком активніше виводить дитину в широкий простір існування, скеровує її увагу та інтерес у віддаленіші йабстрактніші сфери життя.
Послідовне перенесення процесу ідентифікації з матері на батька створює принципово різні умови для формування дитячої особистості залежно від статі: дівчатка ідентифікуються спочатку з родинною особою своєї статі, а потім переключаються на особу статі протилежної; хлопчики ж спочатку мають ідентифікуватися з матір'ю (особою протилежної статі) і тільки згодом - з батьком (особою статі своєї). Відтак на початкових етапах розвитку дівчатка мають більше шансів на досягнення психологічного комфорту в спілкуванні з дорослою особою з огляду на вищу ймовірність переживання певного психічного резонансу. Натомість формування хлопчиків уже від найраніших етапів стає більш суперечливим. Такі співвідношення можуть трактуватися як один із визначальних чинників порівняно складнішого формування чоловічої особистості (так званий "принцип Адама").
Дослідження психологічного змісту інтерсуб'єктної взаємодії дало підстави для визначення її провідних кратологічних дискурсів - первинного і вторинного узалежнення та впорядкування. Дискурс первинного узалежнення фіксує базальну єдність індивіда зі світом, становить чуттєво-емоційну основу взаємодії з іншими людьми. Дискурс вторинного узалежнення відображає вихід за межі індивідуальної чуттєвості, розбудову світоглядно-символічної особистісної сфери. Дискурс упорядкування означає раціонально-логічні намагання структурувати внутрішній і зовнішній світ особи, простір її стосунків з іншими людьми.
На окремих етапах особистісного онтогенезу
Loading...

 
 

Цікаве