WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат

Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат


Реферат на тему:
Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім'ї
Сім'я, як відомо, є природною основою суспільства. В сім'ї, через сім'ю, в умовах родинного побуту, праці, дозвілля формуються первинні ціннісні орієнтації та соціальні настанови молодого покоління.
Тимчасом серйозні кризові явища, пов'язані з процесом глобалізації ринкових відносин капіталістичного типу та супутніми їм тенденціями (безробіття, посилена міграція населення, послаблення родинних зв'язків тощо) справляють негативний, руйнівний вплив на національні традиції, звичаї взагалі, родинні - зокрема і особливо.
Саме тому виявлення і підтримка позитивних тенденцій у сімейно-родинних відносинах, формах родинного спілкування у виробничій та позавиробничих сферах, інтеграція родиних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім'ї набуває особливої гостроти.
Загальні проблеми організації сімейного дозвілля визначені в низкі фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема, праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім'ї (О. Вишневський, А. Даник, В. Постовий); визначенню педагогічного потенціалу українських народних традицій і обрядів у виховному процесі (К. Журба, О. Кузик, Г. Майборода, Т. Мацейків, З. Нігматов, М. Стельмахович); з'ясуванню місця і ролі культурно-просвітницької діяльності у духовному розвитку людини (Т. Алєксєєнко, С. Анісімов, І. Барвінок, Л. Бойко, О. Гавеля, Л. Миронова).
На основі аналізу літератури, присвяченої вивченню сімейного побуту українського народу та сімейної обрядовості (В. Борисенко, О. Воропай, Н. Здоровега, О. Кравець, В. Скуратівський) у статті окреслюються соціально-культурні аспекти становлення та розвитку сімейного дозвілля. Визначено зокрема, що еволюція форм дозвілля в українській сім'ї історично відбувалася шляхом запровадження родинних традицій, свят і обрядів; форми і методи сімейного дозвілля варіювалися відповідно до вікових особливостей членів родини і були спрямовані на соціалізацію представників нових поколінь; сімейне дозвілля базувалося на засадах цілеспрямованого виховного впливу на особистість у мікросередовищі (сім'я, родина).
Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров'я нації з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров'я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім'ї, свого роду.
Від найпершого скрику новонародженого, та й навіть ще задовго до появи його на світ, жінка, керована материнським інстинктом, безпомильно визначала свою поведінку і, відчуваючи дію сил природи, точно вміла вибирати серед величезної різноманітності рослин найнеобхідніші для харчування.
Ігри та забави, пісні із забавами, до яких долучається дитина у наступному періоді свого формування, були досить важливим етапом виховання, цілком усвідомленим проявом любові до всього живого й неживого, першим екологічним уроком. З найдавніших часів діти були активними учасниками трудових процесів, разом із дорослими дбали про забезпечення матеріального достатку сім'ї. І тільки та людина, яка успішно закінчувала цю школу праці в своїй родині, ставала добрим господарем, батьком чи ненькою, навчителем своїх дітей [10].
Ідея привчання дітей до виробничих процесів знаходить своє підтвердження в дитячих іграшках (у зменшених предметах праці - сапках, грабельках, кісках, ціпках для обмолоту збіжжя, інструментах тощо), якими діти гралися під час дозвілля. Серед пам'яток трипільської культури є дитяча іграшка з кераміки - це візок на двох колесах із запряженими кіньми. Отже, давні трипільці в іграшковій, ігровій формі родинного дозвілля привчали дітей до природного матеріального світу, розуміння призначення і візка, і тварин, а також до визначення їх ролі й місця у виробничій та побутовій сферах. Сьогодні батьки так само через іграшки привчають дітей до праці, тільки тепер це не грабельки, а електронні іграшки. Таким чином, родинні традиції дозвілля, трансформуючись через перетворення та інтеграцію з новими виробничими, побутовими й культурно-освітніми умовами, набувають вираження в сучасних формах і способах функціонування.
Дитячі ігри та забави часто були не відособленими, а входили як компоненти до весняних чи купальських, даючи змогу маленьким учасникам ненав'язливо ознайомлюватися із звичаями та обрядами свого народу. І навчати своїх дітей звичаїв та обрядів, як і навчати їх молитися Богові, - свята справа кожної матері-українки, адже участь дитини в народному ритуалі, як досліджено наукою, є одним із видів психологічної релаксації.
Залучення дітей до дозвіллєвих занять відбувалося на всіх етапах її розвитку: дитина, підліток, юнак чи дівчина. Значну роль слід відвести старшому поколінню родини у формуванні особливого типу художнього мислення молодших та в переданні набутого від пращурів досвіду народних традицій, звичаїв, обрядів, побутової поведінки.
У процесі історичного розвитку сім'я як основна ланка суспільної і соціальної організації людей постійно набувала певного досвіду адаптації в природно-матеріальних умовах і у формуванні духовного світу. Останній значною мірою матеріалізувався в морально-етичній, фольклорній, господарській і побутовій культурі народу, що забезпечувало творення родинних виховних традицій, звичаїв, які є найстійкішими елементами виховних етнопедагогічних систем. Родинні традиції, звичаї і обряди найліпше відображали досвід виховання дітей кожного народу. Розвиненість тривких родинно-сімейних, побутових і культурних традицій свідчить про високий рівень формування етносу, національності.
До таких слід віднести пісню й танець як два потужні психофізичні чинники вираження морально-етичної й естетичної культурної цінності душі українського народу. Описи арабських і грецьких мандрівників, "Повість минулих літ" ченця Нестора засвідчують веселу вдачу давніх українців, їхню особливу музикальність, пісенність, уміння знаходити вихід із складних ситуацій, виявляти готовність до будь-яких життєвих випробовувань. Про це свідчать і археологічні знахідки Мезенської стоянки (ріжки, гуслі, виготовлені з кісток тварин). У середні віки, коли Україна знемагала в неволі, українська пісня набула нових якостей і значення: відтепер вона стає міцною духовною основою народу, відіграє важливу роль у згуртуванні української нації, піднесенні духовної культури всіх суспільних верств [3].
Тривала історична функціональність родинних традицій, звичаїв і обрядів конкретного народу є свідченням його духовної та фізичної живучості, цивілізованості, культурної витривалості, доцільності існування у світовому просторі. Саме тому з-поміж найчисленніших давніх традицій, мабуть, однією з найбільш поцінованих різними народами є патріотизм - це благородне, синівськепочуття до своєї Батьківщини, яка водночас є часткою світової спільноти. І той, хто втрачає відчуття своєї "малої вітчизни", нездатний осягнути надбання вселюдської культури.
"Усвідомлені й трансформовані в душу дитини національні витоки свого народу, - зазначає В. Струмський, - не є обтяжливим тягарем архаїчних знань. Національно-громадянська спрямованість юної особистості регулює темпи її всебічного розвитку й наближення до національного ідеалу. Вже є достатньо переконливих прикладів, що без пізнання й усвідомлення суті його ментальних ознак і характеристик, як і без активного збагачення культурно-історичної практики свого етносу, не можна
Loading...

 
 

Цікаве