WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідеологія консолідації українського суспільства - Реферат

Ідеологія консолідації українського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Ідеологія консолідації українського суспільства
І. Історичний вступ до проблеми
Історія України переконливо засвідчує, що боротьба за визнання національної ідентичності українців та їх право на власну державу в усі часи була пріоритетною. Першим державним оформленням цих прагнень стала Київська Русь. З кінця IX століття Руська, земля стала центром, політичним і територіальним ядром утворення обширної єдиної держави сусідніх слов'ян. Державна єдність створювала сприятливі умови для розвитку політичного ладу, економіки і культури. Зростала військова могутність, внаслідок якої Київська Русь стала заслоном для Центральної Європи та Візантії від нападу східних кочівників. Ця держава була добре відома на міжнародній арені, про що засвідчують, зокрема, династичні зв'язки київського князя Ярослава Мудрого з багатьма західноєвропейськими дворами.
В ХП ст. могутнім поштовхом для консолідації українського народу стала необхідність боротьби з татарською навалою. Це завдання було реалізовано із зміцненням Галицько-Волинського князівства. Об'єднання українських земель дало змогу нації осмислити себе сильною європейською державою, що здатна протистояти іноземній окупації.
В 17 ст. український народ знову довів, що має здатність до єднання та державотворення. Україна перебувала під владою Речі Посполитої. Зростав феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Зокрема після Люблінської унії 1569р. внаслідок загострення соціальних і національних суперечностей наприкінці 16-першій половині 17 ст. на українських землях спалахували народні повстання, які стали провісниками визвольної війни 1648-1654 під проводом Богдана Хмельницького. Колоніальний гніт Речі Посполитої на українських землях став нестерпним, що дало поштовх до консолідації українського суспільства. Чимало авторів того часу змальовують жахливі картини знущань від яких страждали не лише окремі верстви, а весь український народ, включаючи вище православне духовенство, православну шляхту, заможне міщанство. Анонімний публіцист сер. І7 ст., запеклий ворог українського народу, називав це головною причиною визвольної війни. Він, зокрема, відзначав: "Мусимо визнати, що велику ненависть підносять і поширюють великі податки, незвичайні роботи, часті поволовщини, оренди, монополії ... які над ними вигадують урядники, орендарі, економи, котрі хотіли б збільшити прибутки своїх панів... Спитайтеся у самих же козаків, що спонукало їх до такої відваги, сміливості, відчайдушності та шалу, і думаю, всі вони, подадуть великий реєстр кривд, неслушних податків, які терпіли від панів, комісарів та інших вельможних державців." Єднання у визвольної війні різних соціальних верств українського народу пояснюється загальними інтересами і метою - знищення панування іноземних загарбників. Ще однією ідеологічною основою консолідації став захист православ'я. Гасло боротьби "за віру" було дуже зручно використане з початку повстання, як дуже популярний клич, але вже далі домагання більших прав для православної церкви було включено до козацької політичної програми.
Новий заклик до консолідації знаходимо в проекти конституції Пилипа Орлика 1710 р., який знову спирається на православ'я. Пилип Орлик створив історико-політичний міф про те що першим прийняв християнство каган "хозарів-козаків", а не князь Володимир Святославович. У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки-оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.
Кінець 18-го - початок 19 ст. розглядають як епоху українського романтизму. Ідея єдності українського народу обґрунтовується необхідністю вивчати і розвивати самобутню українську культуру. Йде процес формування української національної самосвідомості. Розгортається широка культурологічна діяльність, захоплення всім українським, наступав процес відкриття української культури. Виникло в 1823 р. Товариство Об'єднаних слов'ян, яке пропонує ідею широкої участі народних мас в реалізації слов'янської федерації, засобом для цього є широка просвітницька діяльність. Серед української інтелігенції спостерігається дерусифікація - відроджується українська література. Розгортається широка етнографічна і видавнича діяльність. В 1837 р. А.Міцкевич у відкритому листі до галицьких друзів говорить про необхідність демократизації шляхетського руху, необхідність знайти спільну мову з селянством , спираючись на ідеї, на героїзацію козацтва. Ці ж ідеї єднання слов'ян можна знайти і в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства.
Кінець 19 - початок 20 ст. характеризується новим спалахом національної свідомості й активності українців. Розпочалася доба становлення української державності. Ідеологічну основу цього процесу різні політичні сили розробляли в суміжних схожих напрямках. Націонал-радикальне крило українського руху вважало, що порятунок треба шукати не в "генералів та полковників українства", а в "самому народі, в його молодому поколінню, що разом із небагатою поки що чисельно, але міцною "духом щирою академічною українською молоддю стримить до світової будущини". Доба Центральної Ради характеризується закликом населення до згуртування, організації політичних, економічних, культурних і національних товариств. Ідеологічна концепція Директорії була розроблена чіткіше. За основу розбудови держави було взято так званий трудовий принцип, згідно з яким влада на місцях мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції і без будь-якої участі експлуататорських елементів.
Центральні органи влади й управління мав утворити Трудовий Конгрес - свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян і трудової інтелігенції.
Взагалі для поч. XX ст. на території України популярними були ідеї загальної рівності, свободи та національної самобутності.
ІІ. Загально-теоретичний аспект проблеми
Ідеологія українського народу являє собою сталий рівень суспільної самосвідомості і водночас таку її особливу форму, у якій формулюються і цілеспрямовано закріплюються загально-національні духовні цінності й ідеали, тобто певні уявлення про такий можливий і бажаний державний устрій, який належним чином створює необхідні сприятливі умови задля оптимального
Loading...

 
 

Цікаве