WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → „Мовні конфлікти” та конструювання етнічної і національної ідентичності - Реферат

„Мовні конфлікти” та конструювання етнічної і національної ідентичності - Реферат


Реферат на тему:
"Мовні конфлікти" та конструювання етнічної і національної ідентичності
Ще в ХІХ столітті фундатори психології народів філософ М. Лацарус та мовознавець Г. Штейнталь вважали мову "першим проявом" народного духу - хоча і не єдиним, адже мова може бути занесена ззовні. Однак навіть і в такому випадку порівняння початкової мови з її пізнішими формами дозволяє визначити національні тенденції, адже нація завжди накладає свій відбиток на мову.
М. Хайдегер стверджував, що для людини світ її рідної мови - це "дім буття", "найінтимніше лоно культури". М. Унамуно писав, що мова - це кров духу. Слід додати, що вона є також основою суспільства. Існує фундаментальна різниця між мовою, з одного боку, і традиціями, релігією та нацією - з іншого. Люди різної національної приналежності і різного віросповідання можуть перебувати в перманентному конфлікті одне з одним, користуючись при цьому однією й тією ж мовою. Але найбільше проблемних ситуацій (потенційно гострих конфліктів) виникає в країнах з двома і більше лінгвістичними спільнотами - наприклад, Бельгія, Канада, Швейцарія, Україна тощо. Як стверджує С. Хантінгтон, "зазвичай "мовні війни" розгорялися напередодні виборів чи то спалахували у зв'язку з ініціативами уряду, роботодавців або навчальних закладів" [1, с. 252].
Як правило, етнічна свідомість груп та індивіда не актуалізована за умови існування стабільних етнічних відносин або в моноетнічному середовищі. Чинником, який збільшує можливість етнічних конфліктів і водночас сприяє актуалізації етнічності, є мовні проблеми, які час від часу виникають у поліетнічному суспільстві. До речі, "за визначенням відомих фахівців у галузі дослідження етнонаціональних процесів (наприклад, Г. Бруннера, Німеччина), якщо представники інших від титульного етносів становлять понад 10 % населення країни, то таку країну можна класифікувати як поліетнічну" [2, с. 94]. Україна за етнічним складом населення є гетерогенною, оскільки відсоток національних меншин складає 27 % жителів неукраїнського (в етнічному сенсі) походження.
Таким чином, етнічність ніколи повністю не зникає і за певних обставин може посідати домінуюче становище в будь-якому суспільстві. Як правило, етнічна свідомість груп та індивіда не актуалізована за умови існування стабільних етнічних відносин. Зростання етнічної ідентичності, що торкнулося населення багатьох країн на всіх континентах, спочатку навіть одержало назву "етнічного парадоксу" сучасності, бо супроводжувало зростаючу уніфікацію духовної і матеріальної культури. Нині етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку людства наприкінці ХХ - початку ХХІ століття.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
У світовій науці окремі спроби проаналізувати причини виникнення "мовних конфліктів" і, відповідно, їх впливу на актуалізацію етнічної ідентичності здійснювали А. Бєлік, Дж. Де-Вос, І. Кон, В. Малахов та інші. Щоправда, у більшості випадків вчені робили акцент на взаємозв'язку "мовний конфлікт - етнічна ідентичність", тоді як вплив мовного конфлікту на формування національної ідентичності практично залишався поза їх увагою. У поліетнічному середовищі етнічна та національна ідентичність явища не тотожні, як це спостерігається у моноетнічному середовищі. Так, Б. Андерсен, Е. Хобсбаум вважають, що під явищем етнічності слід розуміти вселюдський спосіб вираження лояльності до культури свого народу і територія її дії охоплює всю, без винятку, земну кулю. Ідентифікувати себе з якимось етносом - означає віднайти свою "самість", свою духовну суть. Більшість фахівців вважає найголовнішим в етнічності емоціональний компонент. Визначаючи етнічність, вони говорять про "почуття" - почуття належності, почуття солідарності, почуття "своїх" і "чужих". Якраз "почуття", а не свідомість стає віссю, навколо якої складаються конститутивні принципи етнічності. Мобілізована етнічність може ставити за мету - як крайній варіант - створення моноетнічної держави. Національне, на відміну від етнічності, має раціональну природу. Нація розуміється як символ, використання якого саме творить реальність.
Не випадково ще в ХІХ столітті О. Потебня утверджував психологічну, а не соціальну основу етнічної спільності й розрізняв народність (етнічність) і національність. Поняття "народність" визначається у нього насамперед мовою. Ідея ж національності - це результат певних умов життя. "Народність, з точки зору мови, є поняття, що відрізняється від так званої "ідеї національності" [3, с. 176]. Проте ці поняття настільки пов'язані одне з одним, що потребують ретельного розмежування.
Поняття "нація" асоціюється передусім з "громадянством", "державою" і означає певну територіальну політичну спільноту, тоді як етноси відрізняються один від одного особливостями мови, культури, психіки. Нація об'єднує членів суспільства на основі повсякденної спільної праці сьогодні, а етнос - на основі спільного походження в минулому.
Етнос, у сенсі традиційної етнографії, означає "ми-групу", яка складає уявну спільноту. І з цією приналежністю погоджуються як члени групи, так і всі інші. Держави-нації, як правило, складаються більше, ніж з однієї такої "ми-групи". Також одна "ми-група" може жити в двох або більше державах-націях. Бельгія та Швейцарія є прикладами першого, а євреї - другого випадку. Тобто, держава-нація базується на понятті демосу, загального волевиявлення, яка виходить за межі етносу.
Національна ідентичність співпадає з етнічною ідентичністю тоді, коли поняття нація трактується як "етнічна нація" і, навпаки, між ними існує розходження, якщо під нацією розуміємо "націю-державу".
Мета - визначення взаємозв'язку мови, мовних конфліктів з конструюванням етнічної та національної ідентичності.
Виклад основного матеріалу
До недавнього часу сфера етнічних відносин була тихою гаванню у суспільствознавстві, і першою відповіддю на зростаючу хвилю етнічних конфліктів було трактування останніх як епіфеноменів. Особливо примітним для кінця 1950-х - початку 1960-х років було уявлення, що етнічні конфлікти (і ширше - етнічні проблеми) відійдуть на задній план по мірі того, як країни, що розвиваються, прилучатимуться до модернізаційного процесу. Цей так званий модерністський підхід спрямований на уніфікацію культур, на зміну якому прийшов постмодерністський, спрямований на збереження різниці.
Утвердження національної свідомості є захисною реакцією суспільства на руйнівний вплив відцентрових сил, пов'язаних з глобалізацією. Нині момент "відродження етнічних джерел" властивий навіть таким розвиненим країнам, як США, Франція, Німеччина. Так, у США загальноприйнята назва нації - "американці" стосовно групи людей почало вживатися рідше, частіше замість нього використовується "афроамериканці", "латиноамериканці" тощо.
Ресурс етнічності почав відігравати важливішу роль у соціально-політичних відносинах, в організації та мобілізації суспільних сил. Організаційно сформувалися й набули значного впливунаціональні рухи, які прагнуть переглянути політичні, соціально-економічні і
Loading...

 
 

Цікаве