WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Етапи психофізичного розвитку дитини - Реферат

Етапи психофізичного розвитку дитини - Реферат


Реферат на тему:
Етапи психофізичного розвитку дитини
План
1. Особливості розвитку дитини в перший рік життя.
2. Шляхи вирішення проблем "хочу" і "не хочу".
3. Особливості психофізичного розвитку дитини в 3-4 роки.
4. Особливості психофізичного розвитку дитини в 5-6 років.
Твердження, що виховання починається з колиски - не порожні слова. До 5-5,5 років воно вже формує фундамент особистості і її психічне здоров'я. Те що закладається до 5-5,5 років, закладається міцно. І виховання до цього віку повинно бути узгоджене з вродженою індивідуальністю дитини і таким, що розвивало б закладені в кожному можливості.
Якщо прийняти за 100% рівень розумового розвитку 18-20 річного, то 20% його має дитина в 1 рік, 50% - 4 річна, 60% - 6 річна. І Л.М.Толстой впевнено відмічав: "Від 5-річної дитини до мене один крок".
Дитина емоційна з народження і в 3-4 роки стиль її емоційного реагування закріплюється у формі, притаманній даній дитині, як і характер, основи якого складаються до 5-6 років. В 5-6 років дитина повністю починає розуміти свою біологічну стать.
В 5-6 років дитина фізично досконала.
В 5-6 років дитина або вихована, або потрібно починати важке перевиховання.
Вона гармонійна або дисгармонійна, як особистість, що формується.
З великою долею вірогідності можна прогнозувати, як вона буде вчитися і що її чекає в майбутньому.
Втратити у вихованні перші роки дитинства - до 5 років - не можна. Це період закладки фундаменту до всього майбутнього дитини.
Взаємовідносини в системі батьки-дитина складні з перших місяців життя. Індивідуальні особливості проявляються вже в першому крику дитини після народження. Один закричав жалібно, скривджено, другий - сердито.
Дитина перестає кричати, якщо її взяли на руки з перших днів життя. Є підстави вважати, що вона вловлює дискомфорт і крик - сигнал матері, вимога усунути незручність. З крику людина не лише починає життя, вдихнувши і видихнувши вперше, але ним ще й сповіщає матір, що родилася, спонукуючи до догляду за нею і захисту її.
Але потреба в криці у людського дитяти, що має психіку, яка стрімко розвивається, може вийти за рамки необхідного і призвести до поневолення матері. Відповідно і материнський інстинкт може перейти грань необхідного. В системі мати-дитина емоційність може перемогти розум матері. Відповідальна і розумна мати, люблячи свою дитину, утримується на грані необхідного. Зневажати криком голодної, зляканої, що лежить в мокрих пелюшках - означає виростити неспокійну, боязливу, а, отже, й ще більш крикливу дитину.
Дитина може й перестати кричати, не отримуючи ніякого відгуку. Таке буває - дитина захлинається від крику, а мати "виховуючи", не реагує, і добивається бажаного: "Він у мене тепер спокійний, я залишаю його, а він мовчить". Однак він замовчав так, як перестає кричати на допомогу людина, що гине, зрозумівши, що допомоги немає від кого чекати. І в першому і в другому випадку наступає пригнічення темпераменту. Виховання завжди індивідуальне, воно - дотримання золотої середини і будь-яка крайність в ньому - це помилка.
Дитина розвивається стрімко і в такому ж темпі ускладнюються відносини між нею і батьками.
З 1,5 місяця дитина починає розрізняти міміку і тон, що виражають лагідну похвалу підбадьорення, співчуття або незадоволення. А раз так, то вже можливі перші впливи на неї. Вона якось сприймає, коли нею задоволені, а коли ні.
В 2-2,5 місяць дитина виражає протест, незадоволення гримасою.
В 3 місяці батьки помічають появу капризного хникання. Розвиток йде швидко, хоча і проявляється поки що в дрібницях. Не можна піддаватися капризному хниканню і вимогливому крику, але не слід допускати причин, що їх викликають. Вчасно нагодувати, запеленати - і приводу для крику немає. Замешкались - і він кричить все голосніше, засвоюючи - чим голосніше, тим ефективніше. І ось "вихований" звук - сигнал перетворюється у вимогливий крик. Мати забігала, виказуючи свою винуватість, а дитина якось це вловлює. І капризність наростає, крик звучить все напористіше, голосніше, нетерпляче.
В 3 місяці дитина гулить, кличучи матір і чекаючи лагідної відповіді. Так і повинно бути. Мати повинна підбадьорювати, бути лагідною, але без жалості, без сюсюкання. Навіть якщо дитина хвора, жалість не допоможе, тому що дитина пов'яже це особливе ставлення до неї з хворобою і коли вже стане здоровою, вона буде прагнути жалості і поведе себе як хвора. Так починається істеричність.
На 4-му місяці життя немовля шукає спілкування із всіма дорослими в сім'ї. З ним також спілкуються весело, лагідно і ніжно, але не можна переходити ту межу, за якою ніжність призводить до розпещеності і в результаті дитина поневолює сім'ю.
З 5,5 місяців дитя маніпулює предметами і проявляє стійкий інтерес, або хапає все підряд, ні на чому не затримуючись. Другий шлях - початок формування в характері поверховості, несерйозності і як результат - нестійкості.
На 9-му місяці маля починає розуміти, що від нього вимагають, і спокійно підкоряється або капризно впирається. Лагідно і твердо капризи потрібно знімати. Вже в найменшому вимоги дорослих можуть ігноруватися, а свої вип'ячуватися. Він намагається підкорити собі матір.
Дитина в цьому віці тонко розрізняє лагідний і сердитий тон. Отже прийшов час похвалити її, або показати, що нею незадоволені. Слід зміцнити таке важливе розуміння - коли нею задоволені, а коли ні. При неправильному вихованні в 8-9 місяців дитина може істерично вигинатися і кричати. В такому випадку потрібно бути твердим. Слід пам'ятати: дитина ніколи і нічого не повинна добиватися істерикою. Істеричність швидко зникне, якщо вона не отримає підкріплення.
Часто питають, як треба виховувати - суворістю чи ласкою? Відповідь: заохочуючи, але твердо настоюючи на своєму при необхідності. І тоді дитина дуже рано вловить смисл слів "можна" і "не можна", як і навчиться розуміти прохання "почекай". Якщо таке розуміння буде виховане, то не треба буде карати дитину, коли вона виросте. Необхідність в покаранні - свідчення упущень у вихованні.
Однак повернемося до формування про те, що "можна" і "не можна", до розуміння прохання "почекай". "Можна" і "не можна" виникають як реакція на "хочу". "Хочу" важлива проблема. Мабуть, навколо задоволення чи відмови в "хочу" і концентрується процес виховання. Із "хочу" виростають прагнення дитини. На досягнення "хочу" спрямований темперамент. "Хочу", як і "не хочу", виникають вже до року. Саме з "хочу" народжується проблема "можна" і "не можна", з "не хочу" - надпроблема "потрібно". Від шляхів її вирішення на першому році життя і до 5 років у великій мірі залежить, якою стане людина - соціально пристосованою чи егоїстом, важкою. Ось тут і корені нервовості - від її перших проявів до неврозу, психосоматичних станів.
"Хочу" і "не хочу" дитини більше всього потребують батьківського аналізу і розуміння. Якщо "хочу" допустиме, справедливе, воно задовольняється, як і "не хочу". Алечастіше буває так: дитина не хоче їсти, але її годують насильно, насильно кладуть спати, вмивають, одягають. Спочатку вона опирається, але з дорослими їй не справитися і вона здається. Вона вже до року показує кивком голови: "Так, я хочу, згоден", заперечуючим жестом руки вказує: "Ні, не хочу, не згоден". За цим не лише бажання чи небажання, згода чи незгода. За цим - вроджене почуття гідності, основа основ особистості, самостійність, активність. Владні батьки не порахувались з "хочу" і "не хочу" дитини, пригнітили їх. Одночасно вони пригнітили почуття гідності, самостійність, активність. Вони виховали необхідні "не можна" і "потрібно", але "не можна", що базується на страхові, і гнітюче, пасивне, народжене насиллям "потрібно". В цьому випадку "не можна" і "потрібно" одним сприймаються протестно, агресивно, а в іншого базуються на боязливості, пасивному підкоренні.
Якщо зрозуміле, справедливе "хочу" і "не хочу" задовольняються, дитина зрозуміє розумність, справедливість "не можна" і "потрібно". Спочатку вона сприйме це як неусвідомлену, а потім як усвідомлену категорію. "Не можна" і "потрібно" ввійдуть в її плоть і кров, перетворяться в стрижень почуття власної гідності, яке буде вражатися якраз тоді, коли людина переступить через ці поняття. Самостійність проявиться більше в самообмеженні "не можна" і в виконанні "потрібно", ніж в досягненні забороненого "хочу" і в подоланні "не хочу", коли треба. І лише в такому випадку немає причини для виникнення нервовості або важкості характеру. Стосовно "можна" і "не можна" не повинно бути у батьків
Loading...

 
 

Цікаве