WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія особистості та колективу в спорті - Реферат

Психологія особистості та колективу в спорті - Реферат

спортсмена
Мабуть, не можна говорити про монополію спорту на формування якихось унікальних властивостей особистості та стверджувати, що тільки у спорті можна стати сильним,сміливим, спритним, впевненим у своїх силах. Проте це не означає, що спортсмени не відрізняються властивостями особистості від тих, що не займаються спортом. У спортивній діяльності досить чітко вираженим є прагнення до спрямованого формування особистості, до виховання такого сплаву психічних властивостей, який би забезпечив спортсменові велику ймовірність успіху в змаганнях з певного виду спорту. Психологи постійно стикаються з фактами значних міжгрупових відмінностей за властивостями та якостями особистості в різних видах спорту, а також внутрігрупових відмінностей представників одного і того ж виду спорту, але різних спортивних амплуа в командних видах. Повною мірою це стосується також особливостей особистості спортсмена: темпераменту, характеру та здібностей. Ці особливості досить суттєво залежать від природних, вроджених передумов розвитку психіки, вони досить тісно пов'язані між собою саме на основі природних даних.
Темперамент - це стійке поєднання динамічних особливостей психіки (активності, емоційності тощо), яке базується на стійких вроджених властивостях нервової системи.
Характер - це сукупність типових способів поведінки особистості в типових обставинах, яка породжена стійким ставленням до цих обставин.
У спортивній діяльності особливості особистості поєднуються з вибором стратегії їх реалізації: стратегією індивідуалізації та стратегією звільнення від недоліків. Стратегія індивідуалізації передбачає всестороннє врахування індивідуальних особливостей особистості, формування індивідуального стилю діяльності, в якому не просто враховується весь комплекс властивостей психіки спортсмена, але і напрацьовуються прийоми діяльності, в яких найбільш вигідним способом реалізовано конкретні особливості, при цьому ті особливості цінуються самим спортсменом.
Наприклад, припустимо що спортсмен-тенісист має високо рухливу нервову систему. У такому випадку для нього переважливим стилем гри має бути часта зміна тактики, виходи до сітки, високий темп гри. Якщо у спортсмена інертна нервова система, тоді для нього більш бажаною буде гра в спокійному темпі, з тривалим розігруванням кожного м'яча. Результат зустрічі цих гравців між собою буде залежати від того, наскільки кожен з них зможе "нав'язати" свою гру суперникові, наскільки інертному буде дозволено бути інертним, а рухливому - рухливим.
Стратегія звільнення від недоліків та опирання на сильні сторони психіки не менш відома та прийнятна для спорту. Вона базується на пластичності властивостей нервової системи які, як відомо, пластичні до певної міри. Проте діапазон пластичності існує і цілком можливим є те, що спортсмен із слабкою нервовою системою, або несміливий, через деякий час стане більш сміливим та навчиться діяти в стандартних спортивних ситуаціях, як і людина з сильною нервовою системою.
Те ж можна сказати і про характер, і про здібності. Можливо більш вдалим було б знайти для спортсмена вид спорту, амплуа, виробити індивідуальний стиль діяльності, або піти шляхом викорінення недоліків, виховання бажаних для спорту особливостей особистості, долаючи природний "опір" його природної психічної організації. Відповідно до ідей самореалізації особистості завданнями тренера і самого спортсмена стають: забезпечення максимальної реалізації задатків та обдарованості у відповідному виді діяльності, знаходження себе у світі спорту, знаходження шляху до застосування своїх сил, особливостей та можливостей. Якщо цього не відбувається, тоді у спортсмена з часом утворюється особистісний синдром, який не сприяє успішному вирішенню змагальних завдань, призводить до невиправданої тривожності, високої ймовірності зриву, скутості в поведінці, незадоволення собою.
Особистісний синдром - це певне поєднання декількох особливостей особистості, в яких може бути єдиний механізм виникнення.
3 Поняття про колектив та групи
З погляду соціальної психології, кожен навчальний клас - це реальна зовнішньо організована група, яка за своєю чисельністю наближається до складу малої групи. Малою групою називають таку спільність людей, яка має загальну ціль, взаємодіє заради досягнення цієї цілі і має відносну автономію існування. Наприклад, для класу під час занять фізичною культурою загальною ціллю може бути перемога в змаганнях на першість школи. Для досягнення цієї мети однокласники взаємодіють один з одним, допомагають один одному на тренуваннях, підтримують один одного під час змагань. Ціль класу - перемогти на змаганнях - хоча і є однаковою з ціллю інших класів, виступає стосовно до них, як антагоністична: адже перемогти може тільки один клас. Це і обумовлює автономію у виборі шляхів досягнення цілі: розробку власної тактики боротьби на змаганнях, власного режиму навчально-тренувальних занять тощо.
Ступінь соціальної зрілості малих груп буває різна. Нижча ступінь зрілості - це поєднання людей в одній групі заради спілкування, проведення часу у зв'язку з однаковими інтересами. Такі групи називаються дифузними. Наприклад, діти, які зібралися на подвір'ї, щоб пограти у футбол є такою групою. Дифузними можуть бути і групи школярів, яких зібрав учитель фізичної культури для участі на районних змаганнях з легкої атлетики. До такої збірної команди входять різновікові школярі, які можуть і не знати один одного. Будь-який новосформований клас належить до дифузних груп, тому з 1 класу починається процес перетворення дифузної групи в колектив.
Проміжною стадією на цьому шляху може бути виникнення корпорації, тобто такої групи, у членів якої виникає усвідомлення групової належності, завдяки цьому кожен учень класу може сказати про іншого: "Це один серед нас". Проте в групі цього рівня соціальної зрілості у школярів переважають індивідуальні цілі та спрямування, іноді навіть ті, що протирічать загальногруповій цілі. Особливо це буває виражено в спортивних іграх, де деякі учні хочуть виділитись під час гри навіть на шкоду діям усієї команди. Команда в даному випадку такими школярами розглядається лише як необхідна умова досягнення їх власних, часом корисливих цілей.
Вищою формою соціальної зрілості групи є колектив. Ним стає група, в якої ціль діяльності суспільно корисна. Колектив - це цілеспрямований комплекс особистостей; він можливий тільки за умови, якщо об'єднує людей на завданнях діяльності, яка є корисною для суспільства.
4 Групова взаємодія в спортивній команді
Подібно будь-якій малій групі, спортивна команда характеризується міжособистісними стосунками її членів. Ці стосунки можуть бути формально чітко реґламентовані контрактом з клубом або бути практично несуттєвими, наприклад, в командах, які створюються з гравців
Loading...

 
 

Цікаве