WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Загальна характеристика сприймання - Реферат

Загальна характеристика сприймання - Реферат

умовнорефлекторним сигналом розміру предмету, який сприймається.
При оцінці величини предметів, які знаходяться за межами акомодації і конвергенції, велике значення має порівняння величини даного предмета з відомою величиною предметів оточення. Коли ж такі відомі за величиною предмети відсутні, то оцінювати предмети за величиною стає важко.
Зараз вітчизняні вчені (О.Д. Логвиненко, В.В. Столін) висловлюють думку за якою конвергенція сама по собі не є ознаками віддалі, проте можуть покращити роботу інших механізмів, що здійснюють просторовий аналіз.
В основному сприймання віддалі до предмету здійснюється завдяки бінокулярному зору. У людини монокулярні поля зору перекриваються. Тому всякий об'єкт, що попав у область перекриття породжує два монокулярних образи. При біфіксації віддалених об'єктів зорові осі обох очей паралельні. Зображення віддалених предметів ми бачимо в одних і тих же місцях простору, незалежно від того чи попадає це зображення на сітківку обох очей чи одного з них. Значить, деяким точкам сітківки одного ока відповідають певні точки сітківки другого ока. Такі точки називають кореспондуючими.
Кореспондуючі точки - це такі симетричні точки сітківок, які співпали б при накладанні однієї сітківки на іншу, коли б їх осі сумістилися. Збудження кореспондуючих точок дає відчуття одного об'єкту в полі зору. При кожному положенні очей кореспондуючим точкам сітківок відповідають строго певні точки простору.
Графічне зображення точок простору, що забезпечує бачення одного предмету при даному положенні очей, називають гороптером.
Так як очі рознесені в просторі, то ліве і праве зображення на сітківці, а значить і монокулярні образи, дещо відрізняються. Мірою такої відмінності є диспаратність. Диспаратними є не кореспондуючі точки сітківок.
Якщо диспаратність зображень невелика, то відбувається фузія (злиття) обох образів у єдиний. Відчуття глибини простору немає. Це буває при диспаратності від 0 до 1,5 кутових мінут. При середній диспаратності від 1 до 6-10 кутових мінут виникає враження об'ємності. Якщо диспаратність більша за 10 кутових мінут до 15-20 мінут, то виникає диплопія (подвійне зображення).
Сприймання глибини простору може здійснюватися завдяки наявності вторинних ознак, що є умовними сигналами віддаленості об'єктів: лінійна перспектива, наповненість простору тощо.
Одним із складових елементів сприймання простору є сприймання напряму, в якому знаходяться предмети по відношенню до інших предметів чи спостерігача. Воно здійснюється на основі вертикального положення тіла людини по відношенню до поверхні землі. Тому у визначенні напряму крім зорових відчуттів значну роль відіграють кінестетичні відчуття рухів рук і очей, а також відчуття положення і рівноваги тіла.
Практика показує, що перцептивна система людини не завжди дає адекватне відображення об'єктивної дійсності. Описано багато випадків помилок, зокрема зорового сприймання, що названі зоровими ілюзіями. Вони зустрічаються у всіх людей. Так, жінка в білому платті здається повнішою, ніж у темному. Тканина в горизонтальну полоску повнить фігуру, а у вертикальну - робить людину вищою. Зорові ілюзії виявлені і у тварин.
Були спроби розробити загальну теорію ілюзій, але вони поки-що не увінчалися успіхом.
7. Характеристика сприймання часу
Час є однією з форм існування матерії. Його сприймання є відображення в нашій свідомості об'єктивно існуючого часу, що забезпечує людині можливість орієнтуватися в оточуючому середовищі. За Сєченовим часові особливості дійсності ми сприймаємо за допомогою чутливих приладів, з яких найбільше значення мають вухо і органи кінестетичної чутливості. Установивши існування умовного рефлексу на час, школа Павлова показала, що час є такий же об'єктивний подразник як зоровий та інші.
Вітчизняні психологи вважають, що орієнтування в часі у людини здійснюється за допомогою коркових відділів мозку. Великі півкулі відіграють вирішальну роль і тоді, коли мова йде про сприймання тривалості, швидкості і послідовності явищ дійсності.
Клінічний матеріал дає основу стверджувати про існування двох тісно пов'язаних видів сприймання часу:
1. Безпосереднє сприймання часу, простої часової чутливості (певну роль відіграє зоровий бугор);
2. Складне сприймання часу, що має локалізацію в корі головного мозку. Воно опосередковано вищими гностичними функціями.
Сприймання часу відбувається на різних вертикальних рівняхнервової системи. Воно здійснюється при допомозі аналізаторів, об'єднаних в своєрідну систему, яка діє як єдине ціле.
Збудження і гальмування мають певну тривалість, протікають з певною швидкістю і змінюються у певній послідовності. Ритмічна зміна цих нервових процесів і лежить в основі відліку часу (Фролов). Найбільш точну диференціровку коротких часових проміжків при їх сприйманні дають слуховий і кінестетичний аналізатори.
Сприймання тривалих часових проміжків значно залежить від суб'єктивних переживань людини. Час, заповнений інтенсивною цікавою діяльністю, протікає ніби швидше, ніж коли людина бездіяльна.
На сприймання часу впливають і емоційні стани людини: при позитивних емоціях суб'єктивно час протікає швидше, а при негативних - повільніше. На сприймання часу впливають і вікові особливості людей: у дорослої людини час ніби прискорюється.
Отже, чуття часу не є вродженим, воно розвивається в процесі життя людини.
8. Спостереження продуктивностіта умови його продуктивності
Однією з форм довільного сприймання є спостереження. Під ним розуміють цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена людина. Воно допомагає людині простежити явище в розвитку, помітити в ньому кількісні і якісні зміни. Спостереження, в порівнянні з активним мисленням дає змогу людині виділити головне, важливе, відділити його від другорядного, випадкового. Будучи тісно пов'язаним з особливостями розуму, волі і почуттів людини, спостереження розкриває внутрішню активність людини.
Спостереження розпочинається з постановки завдання. На його основі виділяють об'єкт спостереження і умови, в яких воно буде проводитися. Саме завдання найчастіше реалізується через послідовне виконання ряду простих завдань. На їх основі складають план проведення спостереження. Його можна реалізувати при наявності у спостерігача відповідної попередньої підготовки, що включає в себе володіння певними знаннями, навичками і вміннями, методикою спостереження.
Спостереження треба супроводжувати веденням протоколу, збором документальних матеріалів, які потім аналізуються.
Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює його культуру. То у неї розвивається спостережливість, що проявляється в умінні помічати характерні, хоч і мало помітні ознаки предметів і явищ. Спостережливість, що стала властивістю особистості, перебудовує структуру і зміст психічних процесів людини. Спостережлива людина більше бачить і глибше розуміє дійсність.
Спостережливість дуже потрібна вчителю. Динамічна ситуація уроку вимагає від нього швидко вловлювати ті зміни, які відбуваються на уроці і вчасно реагувати на них.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. М., 1960.
2. Артамонов И.Д. Илюзии зрения. М., 1961.
3. Демидов В.Е. Как мы видим то что видим.М., 1969.
4. Логвиненко А.Д. Зрительное восприятие пространства. МГУ, 1981.
5. Познавательные процессы. М.,1982.
6. Рок И. Введение в зрительное восприятие. М., 1980.
7. Скороходова О.И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. М..1972.
8. Ярбусь А.Л. Роль движений глаз в процесах зрения. М., 1964.
9. Петровський А.В. Общая психология. М.,1986.
10. Загальна психологія. К., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве