WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Політичність особистості як індивідуально-психологічна основа функціонування партій - Реферат

Політичність особистості як індивідуально-психологічна основа функціонування партій - Реферат

лише 15% не знали, у чому суть розбіжностей, частково знала тільки чверть опитаних, і повністю орієнтувалися в проблемі 60% опитаних. Таким чином, можна стверджувати, що участь у діяльності політичних партій сприяє обізнаності у сфері політики, а отже позитивно впливає на політичну культуру особи.
Членство в партії спонукає до активнішої участі в політичному житті суспільства. У тому ж дослідженні було отримано такі результати з приводу участі респондентів у виборах (табл.2).
А що ж таке справжня аполітичність? Здається, її можна було б назвати й абсолютною. Очевидно, це такий психічний стан, коли людина зовсім байдужа до того, хто і як керує суспільством, а стиль, методи, способи управління не є для неї подразником ні безпосередньо, ні опосередковано. Людина не відчуває ніяких зв'язків між тим, що відбувається в управлінні суспільством, і станом свого внутрішнього світу, не дає і не здатна дати ні раціональних, ні емоційних оцінок політичним явищам. Інакше кажучи, аполітичність - це такий рівень інтелекту і психіки, такий їх стан, за яких людина не здатна реаґувати на вияви, факти політичного життя.
Таблиця 2
Участь членів партій і безпартійних у виборах (%)
Безпартійні Члени партій
Не брали участі в жодних виборах народних депутатів 33 17
Брали участь в одному або кількох голосуваннях 53 36
Брали участь у всіх голосуваннях 14 47
На наш погляд, аполітичність як повна відсутність ознак політичноїособистості можлива лише в обмеженій кількості випадків. Тим паче неприйнятним є віднесення до категорії аполітичних тих людей, які не беруть участі у громадському житті, які активно чи пасивно не підкоряються владі або, навпаки, сліпо підкоряються її волі. На цій самій підставі не можна погодитися з авторами енциклопедичного словника "Политология", які визначають аполітизм як неґативне або індиферентне ставлення до політичного життя. Вони недалеко відійшли від трактувань Великої Радянської Енциклопедії про пасивне, байдуже ставлення до громадського життя і політичної діяльності, про аполітичність, яка є не тільки виявом відсталості, але й свідомим вираженням індиферентності (Див.: Политология: Энциклопедический словарь. - М., 1993. - С.26; БСЭ. - М., 1970. - Т.2. - С.124).
Байдужість до політичних явищ, нейтральне або неґативне ставлення до них, неучасть людини в суспільних процесах є не ознаками аполітичності, а радше виявами різного рівня політичності особистості, зумовленого мірою і напрямом соціалізації особи. Практика доводить, що синусоїдний, хвилеподібний характер виявів інтересу до суспільного життя може привести людину від індиферентності до політичної активності, яку знову може заступити політична апатія.
Якщо ми таким чином конкретизуємо поняття політичності та аполітичності, до того ж чітко відокремивши від них абсентеїзм (прояви байдужого ставлення населення до політичного життя, ухилення від участі в ньому) та ескейпізм (поринання особистості у сферу псевдодіяльності або у світ соціальних ілюзій), то зможемо більш-менш повно досліджувати соціально-психологічну базу політичних партій та багатопартійної системи суспільства. Рівень політичності можна виміряти за допомогою багатомірної шкали, на полюсах якої знаходяться політична одержимість і цілковита аполітичність, у центрі - індиферентність. А поміж ними чимало інших індикаторів, що дають змогу оцінювати рівень політизованості як окремих груп, так і суспільства загалом. На цій шкалі є місце для виявів партійної елітарності, тобто максимального вираження політичності, що полягає не так у належності до клану лідерів, як у ґенеруванні новаторських, конструктивних для суспільства ідей, і для виявів лжеполітичності, притаманних особистостям, які паразитують на політиці.
Є підстави припустити, що людей із крайніми виявами лише політичності або аполітичності вельми небагато. Переважній більшості членів суспільства властиві нерівномірне поєднання і неоднаковий вияв ознак політичності та аполітичності, чим і зумовлюються різнобарвність спектра масової політичної свідомості та численність уявлень про ідеальний політичний устрій суспільства. Ось це і є психологічною основою різноманітності ідейних платформ та гострої ідейної боротьби не тільки між партіями, а й усередині кожної з них. Тому неправомірно стверджувати, що хоча б одна партія насправді, а не лише в статутній декларації, є партією однодумців.
Внутрішньоособистісні чинники політизації. Внутрішнім збудником політичної активності особистості є її потреби. Вони дістають вираження в такому психічному стані людини, який відчувається або усвідомлюється як незадоволеність, напруженість і який треба усунути задля відновлення (установлення) відповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності. Ця відповідність, тобто стан рівноваги, урівноваженості, досягається задоволенням потреби, якщо існують реальні можливості, а за їх відсутності - приглушенням потреби, відкиданням її або ж заміною іншою, близькою.
Існує два рівні потреб homo politikus:
1. Потреба орієнтації в політиці властива всім без винятку особистостям, тобто всім тим індивідам, які в процесі соціалізації оволоділи елементами політичної культури.
2. Потреба самоактуалізації в політиці властива і навіть обов'язкова для всіх активних учасників політичного життя: від рядового члена партії до її лідера. Вона може виникнути одразу за потребою політичної орієнтації, але реалізовується далеко не кожною особистістю, а лише тими, у кого потреби самоактуалізації в інших сферах соціуму виявляються нижчими від цієї потреби. Тут маємо справу з ущербністю політичних активістів в інших сферах соціуму. І коли вона поєднується з прагненням лідерства, то часто породжує аґресивність щодо людей, більш компетентних у якихось сферах соціуму. Цим пояснюються численні переслідування у всі часи: від інквізиції середньовіччя до нинішніх кампаній проти висококваліфікованих спеціалістів із талантом організаторів і майстерністю управлінців.
Політичні потреби реалізовуються шляхом взаємодії особистості з політичною системою суспільства. Ця взаємодія іде двома рядами процесів: 1) розвивається сама система, залучаючи нових і нових людей, наділяючи їх комплексами політичних знань, політичної культури,
Loading...

 
 

Цікаве