WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Політичність особистості як індивідуально-психологічна основа функціонування партій - Реферат

Політичність особистості як індивідуально-психологічна основа функціонування партій - Реферат

яка спрямована на задоволення потреб та інтересів самих політиків;
- утрата суспільних ідеалів, сподівання лише на свої особисті можливості, розрахунок виключно на власні сили;
- самозречення, повний свідомий відхід від політичних процесів, аполітичність як вибір, як усвідомлено обрана позиція;
- розвиненість інтелекту лише до межі, за якою, власне, і починається інтерес до політичних явищ.
Політологія розрізняє аполітичність як самоізоляцію (неучасть у формуванні й підтриманні політичної спільноти та відмова від свого статусу громадянина) і ззовні нав'язану ізоляцію, нерідко грубою силою (наприклад, переслідування інако- чи різномислячих). Трапляється в літературі також виділення аполітичностідійсної і позірної (уявної, удаваної), щоправда, без трактування цих понять. Тимчасом спроба з'ясувати їх зміст може привести до істотних висновків.
Позірна аполітичність спостерігається у випадках, коли людина сама вважає, що байдужа до політичних явищ, не втручається в них, однак вона здатна про них судити, тобто здатна реаґувати на прояви політичного життя, сприймати їх та оцінювати. Отже, у цьому разі йдеться радше не про аполітичність, а про рівень політичності, про міру її виявлення.
Про рівень політичності можна точніше судити, зіставляючи його з рівнем соціальності особистості, бо між ними існують надзвичайно складні й мало досліджені, але вельми красномовні взаємозв'язки. Безперечно, соціально неадаптована людина сприймає прояви політики не далі як на інтуїтивному рівні, бо процес розвитку політичності особистості йде після розвитку її соціальності, слідом за ним. З певністю, мабуть, можна сказати хіба ще й те, що обидві властивості особистості нероздільні, бо особистість сприймає, освоює і політичні, і соціальні явища одночасно, "одним потоком".
Можуть заперечити цю тезу, навівши численні приклади, так би мовити, аполітичності відомих учених, митців, діячів культури, техніки, освіти тощо. Вони освоїли і розвивають багатства цивілізації (можна, отже, говорити про їхню надзвичайно розвинену соціальність) і водночас залишаються "глухонімими" щодо політики.
Насправді ж усе не так. По-перше, тут радше треба говорити про стереотип, згідно з яким аполітичними є ті люди, які не беруть участі в громадському житті, не вступають у розмови про хибні дії керівних мужів та шкідливість партій. Через цю звичку ми не здатні зрозуміти, що так звана аполітичність частіше зумовлена саме тим, що людина глибоко розуміється на політиці, чудово в ній розбирається, і саме ґрунтовні знання політики, широке, багатогранне та багатоколірне її сприймання спонукають особистість зайнятися чимось іншим. Особистість самоактуалізовується у сфері, надзвичайно далекій від політики і найближчій до її таланту, уподобань, інтересів. І сила самоактуалізації така, що не дозволяє людині розпорошуватися на будь-що інше, у тому числі й на політику.
Однак неучасть у політиці не означає аполітичності, адже особистість надзвичайно гостро й тонко сприймає явища політичного життя, полишаючи їх разом з тим у сфері лише пізнавальних інтересів. Мало того, у практичній життєдіяльності людина може зовсім не застосовувати своїх політичних знань, але щоденно прагне розширювати та поглиблювати їх, а в деяких випадках (як-от політологи, соціологи, учені інших галузей суспільствознавства) і виробляти нові знання про політику.
По-друге, під аполітичність "загнано" питання про реалізацію політичності. Воно дуже не просте і стосується великих мас особистостей. Тому спробуємо внести в нього певну ясність.
Рівні політичності. Гадаємо, що реалізація особистістю однієї з головних своїх властивостей - це участь у політичному житті у всіх формах і на всіх рівнях: від обміну думками щодо політики до участі в ній в іпостасі лідера партії або й держави. Тобто можемо говорити про міру реалізації політичності, і ця міра, на наш погляд, залежить від соціальних потреб особистості. Люди високої політичної культури виявляються абсолютно індиферентними до політики, бо їхні особистості реалізовують свої потенції в інших сферах соціуму. Та настає в житті суспільства кризова ситуація, і ці самі люди, головно творча інтеліґенція, у середовищі якої якраз і ґенеруються нові ідеї, повністю поринають у вир політичного життя. Це природний процес пошуку суспільством таких особистостей, які були б здатні дати нові імпульси розвиткові.
Отже, маємо говорити не про аполітичність, а про різні вияви взаємозв'язків двох основних якостей особистості. Соціальність - стійка базова властивість, що розвивається лише в одному напрямі, постійно збагачуючись новими соціальними нормами. Тимчасом політичність у зовнішніх своїх проявах, у мірі реалізації є мінлива, вона може хитатися між повною байдужістю до явищ управління суспільством і участю в ньому до самозабуття, а потім знову "відкочуватися" до цілковитої апатії.
Така мінливість дає змогу розробити шкалу політичності, де для вимірів можна використати такі показники, як розуміння політики, рівень її освоєння, участь у виробленні нових ідей щодо управління суспільством, участь у реалізації цих ідей (яку також можна фіксувати низкою індикаторів) і т.ін. Нами, зокрема, визначено чотири рівні ставлення до політичних партій, які можуть слугувати одним із наборів критеріїв політичної активності. Перший рівень обмежується підтримкою певної партії в побутових дебатах (у сім'ї, у колі друзів, знайомих і т.п.) та голосуванням за її кандидата на виборах. На другому рівні особистість вступає до партії, однак стає пасивним її членом. Третій рівень вирізняється активним функціонуванням з метою реалізації гасел партії. На четвертому рівні особистість підноситься до керівних сходинок у партії, бере участь не тільки у здійсненні, а й у виробленні партійної політики.
Опитування, проведене 1996 р. серед молодих членів партій та безпартійної молоді м.Києва, виявило вищу поінформованість членів партій порівняно з їхніми безпартійними ровесниками. Так, на запитання щодо суті розбіжностей між позицією Президента і Верховної Ради в питаннях про державну владу 51% безпартійних не зміг дати відповіді, 42% відповіли, що знають проблему частково, і лише 6% уважають, що добре в ній орієнтуються. Серед членів політичних партій
Loading...

 
 

Цікаве