WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Деякі психологічні механізми політичного єднання - Реферат

Деякі психологічні механізми політичного єднання - Реферат

сподівання на краще майбутнє, який завжди виникає при вигляді новонародженого [57].
На розвиток цієї тези правомірно виділити ще два основні психотипи у сфері політики: консервативнийі реформаторський. Консервативний світогляд, спосіб мислення та стиль діяльності виходить із тези "краще є завжди ворогом хорошого". І тому цей психотип, на противагу революційному, зорієнтовано на збереження існуючого стану речей, на святе дотримання традицій, що і є основою подальшого розвитку. Між двома крайніми психотипами стоїть реформаторський із властивою йому аналітичністю. Він теж, як і консерватор, бережливий щодо здобутків, але до певної межі: доки вони не стримують розвитку нового. Він теж, як і революціонер, прихильник нового, але ворог докорінної ломки, безоглядної руйнації, безапеляційного відкидання існуючого.
Дуже рідко можна однозначно виявити належність кожного індивідуального учасника політичної діяльності до одного з цих трьох психотипів. Найпевніше лише окремі особистості можуть бути, так би мовити, "чистими" революціонерами, реформаторами чи консерваторами. Але вони є здебільшого винятками.
Проте саме винятки пояснюють чимало процесів у житті сучасних українських політичних партій. Класичними взірцями є розколи УРП та СПУ. Сповідуючі спільну ідеологію революціонери (С.Хмара в першому та Н.Вітренко й В.Марченко в другому випадку) відійшли від реформаторів (Л.Лук'яненка й М.Гориня в УРП, О.Мороза та І.Чижа в СПУ) і створили свої партії, повівши за собою більш екстремістськи настроєних членів.
Загальним же правилом є поєднання в кожній конкретній особистості ознак усіх трьох психотипів. При цьому співвідношення революційності, реформаторства й консерватизму в кожній особистості індивідуальне. Саме це і є основною передумовою розмаїття політичних партій, розбіжностей у їхньому середовищі і певної "розмитості" не тільки світоглядних, а й суто психологічних граней між ними. Ота розмитість і відіграє роль своєрідного містка для переходу з однієї партії до іншої та каталізатора політичних розколів, утворення нових партій або ж їх об'єднання в політичні блоки. І це нормальний процес із погляду психології, хоча він нервує політиків і шокує електорат.
Однак на рівні партій усе набагато складніше. Адже набирають сили ще й особливості корпоративної свідомості, сформульовані в програмі світоглядні позиції, обумовлена статутом та неписаними нормативами групова поведінка тощо.
Найміцнішою може бути психологічно єдина політична партія. Тобто гіпотетична. У реальному житті кожна партія має свою ментальність. І виявляє мудрість та еліта, яка дозволяє існування у своїй партії свого центру, своїх правих і лівих. Тобто вважає за норму виявлення кожним членом не тільки своєї політичної позиції, а й особливостей свого психотипу і поважає їх. Саме тому, що кожна особистість поєднує в собі елементи різних психотипів, зі значною мірою обережності можна відносити ту чи ту партію до розряду "революційних", "консервативних", "реформаторських", навіть якщо цей термін фігурує в її програмі або назві. Суттєві корективи вносять і реалії кожної конкретної історичної ситуації. Хто більший консерватор, а хто революціонер у теперішній перехідний період: той, що намагається остаточно ліквідувати залишки соціалістичного ладу, чи той, що силкується зберегти його?
Корисним для України, для розвитку її багатопартійної системи є сучасний досвід країн Заходу, де політичні партії, відіграючи роль посередників між громадськістю і органами державної влади, поступово втратили чіткий ідеологічний та класовий характер, перетворилися зі знаряддя завоювання влади на інститут мобілізації голосів виборців за свого кандидата. А ситуація така, що перемога здобувається незначною перевагою в кількості голосів і це, пише французький політолог Д.Кола, спонукає політичні партії займати схожі зі своїми найближчими конкурентами позиції. І в тому разі, коли, скажімо, зростає сила крайніх правих, на них намагаються рівнятися поміркованіші праві, але й ліві теж сповзають дещо правіше, у бік сильніших. Ідеологічні обриси центру в системі партій дедалі більше розмиваються, промови втрачають специфічні ознаки, що дає змогу звертатися до максимально широкого кола виборців. Партії втрачають чітку ідеологічну визначеність, тому програми тепер менш важливі, ніж фігура лідера, який перемагає з тим більшою легкістю, чим ширша його виборча база [23].
Ці слова було написано напередодні зародження української багатопартійності. Дальше функціонування політичних партій в українському суспільстві виявилося значною мірою схожим на життя західноєвропейських партій.
Потреби і мотиви єднання в політичні партії. Отже, уважаючи, що існує психологічний механізм політичного єднання, основні його обриси можна, мабуть, сформулювати таким чином:
- особистість має потребу самоактуалізовуватися в політиці, а не в інших сферах соціуму;
- вона "віднаходить" партію, мета якої збігається з інтересами, а ідеологія - зі світоглядною системою та моральними цінностями особистості;
- особистість приєднується до близьких собі не тільки за світоглядними та моральними ознаками, але й за психологічним типом.
Це основні, обов'язкові елементи такого механізму. Їх дію частково було підтверджено результатами опитування активістів шести політичних партій, проведеного нами в 1996 р. Респондентам було запропоновано оцінити ступінь значущості кожного з 16 основних мотивів вступу до партії.
Для центристів основними мотивами виявилися три прагнення: попередити прихід до влади екстремістів, самоствердитися і знайти комфортне середовище, людей із повним взаєморозумінням. Для правих провідними були патріотичні почуття та прагнення попередити прихід до влади екстремістів.
Загалом же опитування виявило таку картину. Усі респонденти суб'єктивно найзначущішими мотивами назвали патріотизм і прагнення перебувати в опозиції до існуючої влади. Таке поєднання, очевидно, не випадкове: любов до України в активістів партій викликає незадоволення з політики правлячих кіл, нездатних, на думку опитуваних, вивести країну з кризи.
Друга яскраво виражена група мотивів - прагнення зробити кар'єру політика і самоствердитися. Мотив самоствердження входить також до третьої за ранґом групи, але в тандемі з прагненням до влади. Усі три групи чітко демонструють дію основних елементів психологічного механізму політичного єднання. Подальший розгляд проблеми виявляє й інші допоміжні складові. Але й визначені вище елементи механізму не можна розглядати як щось одноплощинне, таке, що діє у всіх випадках однаково. Очевидно, саме різним рівнем дії цього механізму зумовлено багаторівневу структуру партійної ієрархії: лідер - еліта - функціонери - рядові члени - електорат і дистанції між цими складовими.
Кожна з ланок
Loading...

 
 

Цікаве