WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Деякі психологічні механізми політичного єднання - Реферат

Деякі психологічні механізми політичного єднання - Реферат


Реферат на тему:
Деякі психологічні механізми політичного єднання
У попередньому розділі було розглянуто деякі психологічні особливості ідеологічної діяльності політичних партій, а саме інтелектуальну та чуттєво-вольову її сфери. Вони, поряд з іншими, є психологічними чинниками політичного єднання людей у партію та навколо неї, і тому партії якоюсь мірою є репрезентантами та індикаторами вузлових проблем, навколо яких зосереджується масова політична свідомість.
Ідеологія партії стає стимулюючим, рушійним чинником політичного єднання особистостей (тут цей термін уживається як збірне поняття, рівнозначне поняттю "члени суспільства", "громадяни країни" тощо) у тому разі, коли, по-перше, зміст ідеологем, уся концепція партійної програми збігається з інтересами особистості, по-друге, не розходиться з її світоглядною системою, по-третє, не суперечить її моральним засадам, по-четверте, не створює в її уяві ефекту розходження між змістом проповідуваного і способами його реалізації.
Але, виявляється, у нинішній політико-психологічній ситуації цього не досить, щоб людина "подалася" до партії. Головним чинником тут виступає потреба особистості самоактуалізовуватися саме в політичній діяльності. І саме ця суто психологічна обставина інколи переважає над соціальною, яка сформульована тезою "партія - виразник інтересів певної групи суспільства".
Соціальна та політична структуралізація суспільства. У дебатах українських політологів часто повторюється пояснення слабкості політичних партій, усієї багатопартійної системи початковим, навіть зародковим етапом структуралізації українського суспільства.
Але якщо ми в Україні маємо ще не структуроване суспільство, то звідки ж тоді (на якій соціальній основі, на підставі яких класових чи інших інтересів) з'явилися і діють понад 40 політичних партій та ще десятки різних громадських рухів і об'єднань? Очевидно, самого лише цього суто соціального фактору - структуралізації суспільства - не досить для розуміння процесу розвитку багатопартійної системи. Напевно, існують і, відповідно, мають бути досліджені комплекси інших чинників. Адже, справді, низка партій в Україні з'явилася, не маючи соціальної бази. Їх засновники, аби досягти лідируючого становища в суспільстві, зайнялися створенням політичних партій за аналогією, орієнтуючись на досвід багатопартійних систем Заходу та дожовтневої Росії.
Як тут не пригадати відомої сталінської схеми "маси - класи - партії - вожді". Але в тому випадку було більше здорового глузду: маси ділилися на класи, партії були передовою частиною свого класу і виділяли зі свого середовища вождів. Нині ж в Україні часто можна почути: "Я програв вибори, бо за мною не стояла політична партія". Тобто маємо справу з амбітними інтересами, задля задоволення яких створюються партії. Парадоксально, але це факт, і тому політична структуралізація українського суспільства випереджає соціальну.
Однак хоча потреба особистості самоактуалізуватися в політиці і спричинює створення деяких партій, вона не є визначальною. Розглядаючи соціально-психологічні закономірності функціонування політичних партій, О.Юр'єв указує на психологічні потреби суспільства в продуктах політики і вводить поняття психологічного простору політики, поділеного на певну кількість клітинок. Кожна партія заповнює свою клітинку, розуміючи, у міру своїх можливостей, потреби суспільства в продуктах політики. І партій має бути стільки, скільки цих клітинок, а їхні програми повинні відповідати потребам цих клітинок [61].
Якщо, розвиваючи тезу О.Юр'єва, з'ясувати комплекс психологічних потреб суспільства в продуктах політики і міру їх задоволення кожною із сучасних партій України, то можна було б виявити незадоволені потреби і на цій підставі прогнозувати появу нових партій. А за рівнем задоволення судити про те, наскільки швидко суспільство втратить потребу в даній партії. Такі прогнози були б вельми цінними. (Про один із можливих підходів до такої проблеми йшлося, наприклад, у розділі 2.2).
Спробуймо з'ясувати, який зміст укладається в термін "продукти політики", бо розгорнутого його тлумачення не доводилося зустрічати в психологічній або політологічній літературі. Якщо підсумувати недовгий період самостійного розвитку України, то такими суспільно значущими продуктами, на наш погляд, є:
- політична еліта - нова, постійно оновлювана ґенерація, некорумпована, надзвичайно різноманітна і за походженням, і за змістом та рівнем інтелекту, і за психологічними особливостями;
- виявлені й розроблені політичною елітою докорінні проблеми життєдіяльності суспільства та нові ідеї щодо подальшого його розвитку;
- нормативи суспільного життя (закони, моральні та етичні норми тощо);
- політична структура суспільства (владні структури, а також партії, масові рухи, громадські об'єднання та ін.), більш-менш стійка, але здатна до постійного оновлення;
- тонус суспільного життя з подальшим розвитком демократизму, пошуками консенсусу, практичними проявами турботи про суспільний проґрес, про добробут народу і т.п.
Зрештою, а можливо, у першу чергу, сам стан суспільства - зростання чи спад напруженості, рівновага чи, навпаки, нестабільність - теж є продуктом політики.
Безумовно, усе це не можна розглядати як готові, викінчені результати. Так само не можна однозначно приписувати основну заслугу в їх досягненні політичним партіям.
Політичні психотипи. Той же О.Юр'єв визначає партію як об'єднання психологічно близьких людей і зазначає, що, як йому здається, анархісти, кадети, демократи, республіканці, комуністи, націоналісти та ін., як правило, мають політично розрізнюючі їх психологічні особливості спілкування, мислення, мовлення [61].
Отже, якщо психологічна близькість є одним із визначальних чинників політичного єднання людей, то і з наукового, і з практичного погляду доцільно досліджувати типові психологічні ознаки людей, об'єднаних у кожну конкретну партію. Наприклад, німецький філософ Ю.Габермас обґрунтовує наявність, зокрема, революційної психології - особливого психотипу, так само древнього, як соціум. На його думку, революційна свідомість дістає вираження в переконанні, що можливий новий початок. А звідси відкриваються можливості дії, орієнтованої на майбутнє, дії, яка бере на себе сміливість відторгнути нинішнє від минулого.
Дії, породжені революційною свідомістю, неминуче ведуть до розриву традицій, адже приклад і досвід минулих поколінь утрачають свою обов'язковість для нинішнього покоління. І навіть нормативність того, що лише починає про себе заявляти (бо вона, та нормативність, породжена минулим, яке революціонери відкидають однозначно і повністю), утрачає пріоритети, як зазначає Габермас, перед актуальністю сьогоднішніх подій. Спрацьовує також зворушливий ефект
Loading...

 
 

Цікаве