WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Диспозиційна модель психологічного механізму політичної самоідентифікації індивіда - Реферат

Диспозиційна модель психологічного механізму політичної самоідентифікації індивіда - Реферат

ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю суттю, формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включені в дане соціальне середовище у широкому смислі як інтерпретація загально-соціальних, соціально-класових умов діяльності) та відповідності способу життя, що надає можливість реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей" [6, с. 110]. Будова ціннісних орієнтацій аналогічна будові соціальних установок, відмінність у цьому разі полягає лише в домінуванні когнітивного компонента над афективним у структурі перших і афективного компонента над когнітивним у структурі других..
Спільна для диспозицій всіх рівнів модель їх формування ґрунтується на теоретичній схемі установки Д.Узнадзе. Дану схему слід розуміти таким чином: "у разі наявності будь-якої потреби та ситуації її задоволення у суб'єкта виникає специфічний стан, який можна схарактеризувати як готовність, як його установку щодо здійснення певної діяльності, спрямованої на задоволення його певної потреби"[7]. Тільки у диспозиційній концепції йдеться не про одну установку-диспозицію, а про трирівневу ієрархію диспозицій, симетрично співвіднесену із трирівневими ієрархіями потреб і ситуацій. Цей аспект концептуально відповідає теоретичним узагальненням, зробленим на основі аналізу соціологічних та соціальне-психологічних підходів до проблеми політичної самоідентифікації. Причому концептуальна аналогія є правомірною, якщо політичну самоідентифікацію людини розглядати як процес формування нею соціальної установки щодо самої себе у контексті політичних відносин, оскільки політична само-ідентифікація, подібно до процесу формування диспозицій, теж спричинена: 1) потребою у включенні в політичні зв'язки та самовизначення у системі політичних груп і спільнот; 2) соціально-політичними нормами і рамками солідаризації у суспільстві, тобто соціально-політичною ситуацією.
Отже, результат процесу політичної самоідентифікації - політична самоідентичність як особливий різновид диспозицій особистості. Виникає питання: як і які рівні диспозиційної структури причетні до цього процесу? З огляду на когнітивний, осмислений характер політичної самоідентифікації як процесу розглядати результуючу політичну самоідентичність як неусвідомлювану і позбавлену модальності елементарну фіксовану установку проблематично. Через механізм і властивості даного диспозиційного утворення, мабуть, доцільним буде концептуалізувати окремі випадки політичної самоідентифікації, коли вона має неосмислений характер. Наприклад, неконтрольована поведінка людини у натовпі як форма неусвідомлюваної самоідентифікації з оточуючими людьми, виявлення своєї належності до них. Але це припущення потребує окремого обґрунтування, що виходить за межі даного дослідження. Тому далі аспекти, пов'язані із елементарними установками, не розглядатимуться. Домінуватиме зорієнтованість на аналіз політичних самоідентичностей як соціальних установок і ціннісних орієнтацій.
Упродовж останнього десятиліття В.Ядов схильний додатково диференціювати соціальні установки ще на два окремих рівні диспозиційної ієрархії: 1) нижчий - "активні соціальні установки", які забезпечують відносну гармонію "Я" (і саме тому є нестабільними, високодинамічними, адаптивними) на відміну від диспозицій вищого рівня, є максимально актуалізованими і регулюють соціальні вчинки в різних соціальних ситуаціях за контекстом ситуації за відносного збереження самоповаги й належної самооцінки "Я"; 2) вищий рівень - узагальнені соціальні установки на типові соціальні ситуації та об'єкти [8]. Активні соціальні установки мають ситуативний і мінливий характер, виконуючи адаптивні функції. Правомірно припустити, що за певних обставин можливі випадки виникнення ситуативної й несталої соціальної установки людини у політичному контексті (тобто політичної самоідентифікації). Наприклад, індивід, що є громадянином певної країни, але стало самоідентифікує себе з іншою (або неіснуючою) країною, скажімо, в момент перемоги своєї національної футбольної збірної одночасно з позитивними емоціями може тимчасово відчути себе громадянином власної країни. Після згасання стану ейфорії відновлюється звична попередня громадянська самоідентичність. Потрібно багато різних і повторюваних ситуацій, внаслідок яких нова громадянська установка - самоідентичність буде закріплена й усталена.
Ситуативність, зумовленість конкретними обставинами і контекстом ситуації демонструють приклади політичної самоідентифікації українських політиків кінця століття: "я не політик, я - ракетник" (Л.Кучма), "я не перша, але недруга особа в державі" (О.Ткаченко), "я не політик, я - хазяїн" (П.Лазаренко).
Зрозуміло, що більш усталений і визначений характер має політична самоідентичність, яка за своєю природою є узагальненою соціальною установкою особистості на себе як прихильника (противника) чи представника типового суб'єкта або інституту політичної системи суспільства, учасника певної типової ситуації в ході політичного процесу в країні. Наприклад, коли людина визначає себе як прихильника або противника певного політичного лідера, партії, руху, монархії, президентської чи парламентської республіки, унітарного, федеративного або конфедеративного устрою, правлячого режиму або опозиції.
Аналогічний характер має усвідомлення себе як учасника виборів, референдуму, акції громадянської непокори, революції, громадянської війни, потерпілим від певної політичної кризи. Політична самоідентифікація саме такого типу становить найбільший науковий і прикладний інтерес у сучасній політичній соціології, психології та практиці.
Особливе місце серед політичних самоідентичностей особистості займають ті, що мають ціннісний характер і за своєю природою є ціннісними орієнтаціями. Коли людина надає перевагу певним політичним цінностям, то цим вона самоідентифікує себе як їх прихильник. Під політичними цінностями слід розуміти певні об'єкти реального або уявного характеру, матеріальної або ідеальної природи, щодо яких суб'єкти політики посідають позицію оцінювання, визнають за ними важливу роль у власній життєдіяльності та вважають за необхідне наявність їх у себе. Серед політичних цінностей можна виокремититакі, як свобода, рівність, злагода, мир, права особи, влада, суверенітет, індивідуалізм, колективізм тощо. По суті, будь-що може набути статусу політичної цінності, щойно воно стає предметом політичних відносин і починає визначати поведінку суб'єктів політики. Політичні цінності є ключовим елементом політичної культури, яка, своєю чергою, детермінує побудову громадянського суспільства. Система політичних цінностей, що уособлює політичні інтереси певного суб'єкта політики, становить відповідну політичну ідеологію. Отже, тут ідеться про особливий вид політичної самоідентичності - ідеологічну самоідентичність. Особистість може ідентифікуватися з цілою системою цінностей, тобто певною ідеологією в цілому ("я - ліберал; консерватор; соціал-демократ; націоналіст") або лише з окремими цінностями ("я - за приватну власність"). Не є винятком випадки, коли особистість одночасно самоідентифікується із окремими несумісними цінностями антагоністичних ідеологій. Це залежить або від її політичних знань, або від її інтересів.
Наступним ключовим положенням диспозиційної концепції є постулювання наявності структурних і функціональних зв'язків між різними рівнями диспозиційної структури особистості. На думку В.Ядова, когнітивні, емотивні й конативні компоненти, зафіксовані в структурі кожної диспозиції, одночасно належать до автономних і якісно однорідних підсистем диспозиційної ієрархії: (1) когнітивної підсистеми, що охоплює знання і досвід особистості (тобто належить до пізнавальної сфери), (2) емотивної підсистеми (що становить сукупність всіх проявів емоційної сфери особистості) і (3) поведінкової підсистеми (яка охоплює прояви вольової сфери
Loading...

 
 

Цікаве