WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

наприклад, переконування використовується для того, щоб змінити ( чи укріпити) переконання реципієнта, викликати у нього відчуття неможливості жити за іншими мотиваційними сценаріями, а також розуміння того, чому це так. Механізм переконування грунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого, - на свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти. В ідеальному варіанті переконування людина, на яку воно спрямовано, повинна хотіти те і в такій мірі, що і в якій мірі їй пропонує суб'єкт впливу. Окрім того, вона повинна бути спроможною і внутрішньо замотивованою відстоювати ці переконання, як початку свої власні.
На відміну від переконування, механізм навіювання не потребує аргументації на користь істинності і значущості для об'єкта впливу того, що йому пропонується суб'єктом. Навіювання використовується для того, щоб додати людині впевненості у собі при вирішенні нею важливих справ. Тут працює інший канал - довіри до авторитету джерела впливу: неупевнена в собі людина, так би мовити, приєднує до себе авторитетність іншої - впливової для неї людини, і таким чином стає більш сміливою, рішучою. Саме на цьому будуються усі ефекти лікарів-гіпнотизерів. Саме гіпердовіра, що має причиною як майстерність гіпнотизера, так і підвищену навіюваність клієнта, "примушує" останнього повністю відмовитися від усіх захистів і діяти беззастережно. Нерідко цим механізмом користуються для підкорення людини, для утримання навіть великих груп людей у психологічній залежності. Проте, це не означає, що до механізму навіювання слід ставитися упереджено. Адже відомі досліди, коли людям в стані гіпнозу давали команду стати відомими поетами, художниками чи музикантами, і як виявилося, багато хто з них перевершив себе у своїх здібностях. Окрім того, без навіювання неможливо було б взаємодіяти, наприклад, у ситуаціях, коли для переконування просто немає часу і належних умов, а санкції і примус можуть тільки погіршити ситуацію.
У практиці організації впливів відомо чимало випадків, коли соціально-психологічна некомпетентність призводила до ефектів, протилежних очікуваним. Так, наприклад, якщо суб'єкт впливу планує використати механізм переконування, а об'єкт впливу орієнтується не на критичне сприйняття аргументів, а переважно на авторитет людини, що впливає, то психологічним результатом такого впливу буде не переконаність, а лише упевненість в тому, чому потрібно (необхідно, доцільно) думати, почувати і діяти так, як пропонується, а не інакше.
Усю сукупність відомих СПМВ можна умовно поділити на дві групи. Перша з них, якій на практиці віддається перевага, об`єднує, так звані, прескриптивні СПМВ (зобов'язування, вимагання, санкціонування, вправляння тощо). Необхідність застосування цих СПМВ пояснюється нічим іншим, як діалектикою свободи і необхідності. Адже для того, щоб отримати бажане, людина вимушена робити необхідне. Проте, далеко не завжди і не відразу ця діалектика людського життя може сприйматися і прийматися тими, кого суб`єкт А планує приєднати до себе як співдіяча. Саме для того, щоб витримати діалектику необхідності і свободи, суб`єкт А може і повинен вдаватися до застосування прескриптивних СПМВ і чинити певного роду соціально-психологічний тиск на суб`єкта Б. Однак тут слід розрізняти "соціально-психологічний тиск" як спосіб подолання суперечностей між тим, що хочеться і тим, що потрібно робити, і тиск, як спосіб підпорядкування, підкорення суб`єктом А суб`єкта Б своїй волі.
Альтернативу попереднім складають, так звані, пропозитивні СПМВ, сутнісну основу яких становить пропозиція суб`єкта А суб`єктові Б (підкріплена аргументами, авторитетом, прикладом чи фактом) мислити і діяти певним чином, що не обмежує останнього в його свободі вибору чи суб'єктній свободі. До цього типу можна віднести такі СПМВ, як переконування (доведення, роз'яснення), навіювання (рекомендування, умовляння, авторитетна порада, пропозиція), демонстрування (наведення прикладів, демонстрація зразків, експозиція еталонів) тощо.
Примітка. Особливим різновидом соціально-психологічного тиску є маніпулювання, коли суб`єкт впливу начебто вдається до пропозитивних механізмів, а насправді намагається обмежити свободу об`єкта чи підпорядкувати його своїй волі.
Отже, в залежності від того, на який психологічний ефект розраховує суб'єкт впливу, він повинен використовувати різні СПМВ. Проте, скільки і яких СПМВ можна виділити, щоб їх сукупність відповідала критерію необхідності і достатності? Чи існує якась внутрішня структурно-функціональна залежність між окремими механізмами і чи можливо їх об'єднати за принципом системності?
Спроба відповісти на ці запитання дозволила дійти такого загального висновку: кожний із відомих соціально-психологічних механізмів впливу набуває структурно-функціональної визначеності і відносної самостійності, а їх сукупність може розглядатися як системне утворення, якщо в основу їх інтеграціїбуде покладена критеріальна психологічна модель людини як суб`єкта діяльності. Тобто, сукупність СПМВ можна системно впорядкувати, якщо окремі структурно-функціональні блоки людини як суб`єкта діяльності умовно представити у вигляді своєрідних "мішеней", і для кожної з них підібрати відповідний СПМВ (див. 8; 9; 10).
Приклад.
Якщо суб`єкт А зацікавлений у тому, щоб між ним і Б утворилися дійсно суб`єкт-суб`єктні стосунки чи взаємини, він повинен, насамперед, пересвідчитися, в якій мірі Б є суб`єктом, автором свого життя, і, при необхідності, вдатися до використання прескриптивного соціально-психологічного механізму мобілізування, тобто - запалити, надихнути Б на гранично можливий для нього рівень власне людського існування, на актуалізацію онтичних смислів, сутнісних сил і суб`єктних потенцій.
Щоб суб`єкт Б внутрішньо перейнявся такими ж ідеями, як і суб`єкт А, щоб у нього виникли такі ж мотиви-переконання, щоб він так само, як і А бажав, хотів, прагнув втілити певну мету-ідею у життя і не мислив собі іншої долі, останній, як ініціатор взаємодії повинен застосувати пропозитивний механізм переконування.
Щоб Б внутрішньо приєднався до А у питаннях про засоби і способи реалізації визначеної мети, щоб так само, як і А, підпорядковував засоби меті діяльності, останній повинен вдатися до прескриптивного механізму зобов`язування.
Щоб Б внутрішньо приєднався до А у прийнятті рішень, визнавав авторитет А, прислухався до його порад і виявляв упевненість щодо необхідності і своєчасності переходу від намірів до практичних дій, А повинен в основу свого впливу покласти пропозитивний механізм навіювання.
Щоб Б послідовно, старанно й ініціативно виконував прийняті рішення, виявляв обов'язковість, дотримувався при виконанні доручень і своїх прямих обов`язків, А повинен застосувати прескриптивний механізм санкціонування.
Щоб Б адекватно, критично і самокритично оцінював результати виконаної справи, керуючись при цьому прикладами, зразками, еталонами, яких дотримується і які пропонує А, останній повинен використати пропозитивний механізм демонстрування.
Щоб Б фіксував у своєму індивідуальному досвіді і надалі міг використовувати в своїй діяльності саме ті результати і відпрацьовував саме ті способи, які вважає суттєвими і необхідними А, останній повинен вдатися до використання прескриптивного механізму вправляння.
Накопичений досвід спільної суб`єкт-суб`єктної діяльності А і Б не лежить "мертвим грузом", а постійно пере-творюється і трансформується у нові мотиви (ідеї, цілі), реалізація яких вимагатиме
Loading...

 
 

Цікаве