WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

суб`єкт впливу, від рівня його культури, від ситуації, що складається, інша людина (як його об`єкт) може вирізнятися в статусі індивіда, особистості, індивідуальності, універсальності. Проте, за сутнісним критерієм вплив людини на людину - це завжди взаємодія двох самодостатніх сущих, двох творців, двох суб`єктів. Ось чому, наукова оцінка впливу людини на людину у його вищому розумінні не може бути обмеженою критеріями відображення, реактивності чи регулювання. Такий вплив передбачає творче ставлення до іншого як до мети, що має смисложиттєве значення. Це і є вплив-вчинок, або ж вчинковий вплив. Суть його не в тому, щоб у творчому пориві робити з іншою людиною все, що завгодно, а в тому, щоб своїми впливами створити їй таке життєве середовище, яке б максимально сприяло саморозвитку її особистості (С.Л.Рубінштейн). Якщо ж таку мету буде переслідувати кожна людина по відношенню до іншої, то людство в цілому зможе наблизитися до еталонної системи співжиття, коли кожний для кожного буде виступати одночасно і в рівній мірі як метою, так і засобом, а, отже, коли суспільне життя почне розгортатися згідно формулі: "максимально брати один від одного - максимально віддаючи один одному". Саме тому, основною (онтичною) смисложиттєвою цінністю і ціллю, якою можуть перейматися суб`єкти впливу один по відношенню до одного, це - створення інтерсуб`єктної спільності "ми".
Справжнє "ми" як нове ціле, що не дорівнює сумі частин, виникає тоді, коли індивіди, що його утворюють, мають внутрішню, душевно-духовну спорідненість, є психологічно і фізіологічно сумісними і визнають самоцінність і цінність для себе цього "ми" (як умови та засобу саморозвитку і взаєморозвитку). Більш прагматичим і технологічним виглядає наступне завдання, що завжди постає перед людиною, яка хоче віднайти собі не тільки "друга, товариша і брата", але й співробітника, напарника, партнера, соратника чи послідовника, тобто людину-співдіяча. Тут мало керуватися інтуїцією і почуттями, які йдуть "від серця", особливо тоді, коли такого співдіяча не вдається віднайти, а отже, якщо його необхідно створити. Адже для того, щоб "зробити" іншу людину своїм однодумцем і соратником, необхідно по відношенню до неї здійснити певні впливи, які б викликали потрібні "пере-творення". Проте, в цьому випадку може виникати питання етичного характеру: "Чи маємо ми взагалі моральне право на свій розсуд "перетворювати" іншу людину?".
Така проблема дійсно існує. Нерідко трапляється, що суб`єкту А буває важко визнати Б рівноцінним собі суб`єктом і втриматися від спокуси "перетворення" його із свого партнера, соратника у свого підлеглого. Іноді це є виправданим кроком, але іноді навіть тільки думка щодо такого "перетворення" призводить до розриву стосунків. Тому, якщо основним мотивом впливу суб`єкта А на суб`єкта Б виступає саме встановлення партнерських стосунків, досягнення порозуміння, створення групи однодумців, а не мотив домінування, тоді процес перетворюючого впливу ніяким чином не повинен зачіпати сутнісного ядра об`єкта цього впливу. Іншими словами такого роду перетворюючий вплив не повинен призводити до спотворення особистості, деформації "Я-концепції" людини тощо, а повинен залишати (гарантувати і, навіть, забезпечувати) за своїм об`єктом як право, так і можливість вільного суб`єктного самовизначення і перетворення себе самого.
Важливим вбачається й інший момент. Так, справжніми соратниками, партнерами по життю можна вважати тих людей, стосунки між якими будуються не на поверхневому, а на глибинному, душевно-духовному, сутнісно-смисловому, власне, онтопсихологічному рівні. Тобто, щоб із окре-мих індивідів утворилася справжня (онтична) спільність "Ми" (яка є таким цілим, що не дорівнює сумі частин, що в неї входять), необхідно, аби кожний з них співвідніс і узгодив з іншими свої суб`єктні (сутнісні) характеристики. Проте, щоб таке співставлення-узгодження стало можливим і продуктивним, необхідно, щоб учасники цього процесу володіли знанням про сутнісну критеріальну модель людини як суб`єкта свого життя.
На нашу думку, в основу такої моделі доцільно покласти теоретичні уявлення про систему "субстанціальних інтуїцій суб`єктного ядра" і "суб`єктних механізмів психічної активності" людини (8). Тобто, якщо суб`єкт А має на меті утворити із суб`єктом Б ділову чи іншу спільність "Ми", він повинен здійснити систему певного роду впливів на суб`єкта Б, які б дозволили:
а) з`ясувати що Б по суті хоче досягти в житті; що він може і на що здатний; наскільки він рішуча людина, на що готовий зважитися; який він виконавець, наскільки в нього слова не розходяться із справами; за якими критеріями він оцінює себе й інших; яким досвідом він володіє; у чому вбачає сенс свого життя;
б) співвіднести свої суб`єктні характеристики із суб`єктними характеристиками Б;
в) скоригувати те (в собі й іншому), що заважатиме взаємодії.
Оскільки у ситуаціях взаємодії завжди комусь віддається ( чи кимось вибо-рюється) право на лідерство, хтось більше інших зацікавлений у створенні спільності "Ми", то саме цей лідер (у нас - суб`єкт А) повинен зініціювати і зорганізувати процес узгодження суб`єктних характеристик претендентів, які бажають ( чи могли б) стати членами цієї референтної групи чи спільності "Ми".
Наведена суб`єктно зорієнтована критеріальна модель впливу людини на людину в реальному житті (наприклад, в процесі утворення творчих наукових колективів, політичних груп, партій, фракцій тощо) може набувати різних модифікацій. Так, наприклад, якісь критерії можуть бути задіяні дуже активно, а інші лише враховуватися, перебувати в латентному стані. Очевидно, що ефективність впливів залежить від того, наскільки їх суб`єктом витримуються всі зозначених критеріїв у їх системній цілісності. Адже, якщо, скажімо, "А" вдалося своїми впливами досягти мотиваційної єдності з "Б", а досягненню згоди щодо засобів і способів взаємодії він не приділив належної уваги, то можна чекати, що результат такого впливу буде низький, а може й протилежний очікуваному. До того ж, завжди залишається відкритим питання про те, яким чином забезпечити такого роду цілісний вплив А на Б і які соціально-психологічні механізми слід покласти в його основу.
Поняття "соціально-психологічні механізми впливу" (СПМВ) слід відрізняти від понять спосіб, засіб, метод впливу. На відміну від останніх, будь-який СПМВ не може бути позитивним чи негативним, хорошим чи поганим. Він або є, або його немає. Один і той же СПМВ може бути використаний однаково успішно тим, хто ним володіє, як для реалізації моральних, так і аморальних цілей. Якщо в основу того чи іншого способу чи методу (наприклад, виховного, рекламного чи пропагандистського) впливу буде покладений не той, що потрібно СПМВ, очікуваний ефект є принципово недосяжним. Власне, коли мова йде про (СПМВ), мається на увазі, що один суб'єкт психічної активності своїми діями може викликати потрібну йому психічну (душевно духовну) активність іншого суб'єкта психіки, а саме: певні відчуття, перцептивні образи, уявлення, спогади, думки, почуття, вольові дії, ставлення, установки, поведінкові прояви тощо.
Отже, СПМВ у їх сукупності слід, на нашу думку, розглядатися як такі, з яких можуть конструюватися різні методи, способи і прийоми впливу людини на людину. Це, насамперед, добре відомі в практиці роботи з людьми такі СПМВ, як переконування, навіювання, примушування, вимагання, санкціонування, вправляння, наслідування, психічне зараження та інші (В.М.Бехтерєв, В.Н.Куліков, Б.Д.Паригін, Б.Ф.Поршнєв, Г.Тард, Ф.Тома та ін.).
Кожний із СПМВ має свою специфіку і розрахований на отримання певного психологічного ефекту. Так,
Loading...

 
 

Цікаве