WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

Психологія впливу: суб`єктна парадигма - Реферат

неефективність, непродуктивність, а то і деструктивність у якомусь іншому потенційно значущому відношенні чи контексті?
Досить складним уявляється питання щодо різниці між інтерсуб`єктними й інтрасуб`єктними впливами, тобто між впливами на зовнішні об`єкти (чи інших суб`єктів) і самовпливами. Проблема полягає в тому, що в системі психіки поряд з єдиним Я-суб`єктом існує чимало суб`єктоподібних інстанцій, які так чи інакше намагаються здійснювати свій вплив. Так, зокрема, це те, що в гештальт-аналізі називається системою інтроектів - чужеродних включень у самість - , про існування яких пацієнт за допомогою гештальт-терапевта повинен дізнатися і висловити своє ставлення до того, що хтось у середині нього скеровує його поведінку і кому такого права він не давав. Прикладом тут може слугувати "я зобов`язаний" пацієнта, яке сформувалося ще в дитинстві і вже давно втратило своє значення, але продовжує впливати на оцінки, рішення і поведінку людини, роблячи її з часом все більш неадекватною. Добре відомий в психіатрії феномен роздвоєння особистості напевно також можна інтерпретувати як наслідок послаблення інтегруючої сили "Я" (як єдиного суб`єкта самовпливу) і утворення його більш сильного дзеркально-полюсного двійника, другого суб`єкта самовпливу, що є конкуруючим, опозиційним по відношенню до першого і деструктивним по відношенню до системи психіки в цілому. Саме з`ясуванню того, яким чином відбувається формування різних суб`єктних інстанцій, тиражування в межах однієї системи психіки суб`єктів самовпливу були присвячені дослідження як "глибинних", так і "вершинних" психологів. Проте, в цих питаннях залишається ще чимало загадкового.
Визначаючи сутність поняття "вплив", дослідники, так чи інакше, звертаються до такої загальнонаукової категорії, як "взаємодія" і похідного від неї поняття "взаємовплив". Дійсно, все, що відбувається в світі, можна визначити як взаємодію сущих між собою, як суцільний взаємовплив. Можна говорити про взаємодію як послідовну зміну суб`єкт-об`єктних характеристик учасників цього процесу: спочатку один є суб`єктом, а інший - об`єктом впливу, а потім - навпаки. Проте, особливий інтерес для психології становить вивчення поняття впливу не тільки і не стільки у ракурсі реактивної активності (дії-відповіді на подразник), скільки активності, що спричинює, ініціює, перетворює і творить нове. Мова також може йти про явища, які виникають і відбуваються в момент симультанної взаємодії, одночасного дотику, безпосереднього контакту між суб`єктом і тим, що не є суб`єктом. Суб`єкт впливу, висловлюючись в поняттях теорії поля, є той, хто виступає його (поля) конституюючим і організуючим принципом, основним елементом, а оточуюче середовище є другою частиною поля, в яке включений і сам суб`єкт.
Передова вітчизняна психологічна думка ще за радянських часів виокремлювала категорію дії як одну із центральних, як "клітину", або "осередок" психічного, інваріантну структуру, яка надає психічному визначеності, виразності, цілісності. Дія у її вищому психологічному розумінні, на думку С.Л.Рубінштейна, - це такий свідомий цілепокладаючий акт, який виражає основне специфічне відношення людини до світу: в ньому людина - частина світу виступає як сила, що свідомо змінює і перетворює світ (4). В наведеному визначенні дія і людина як її суб'єкт розглядаються з точки зору сутнісних критеріїв, з огляду на специфічний спосіб її існування, тобто - онтологічно. І в цьому розумінні поняття "дія" стає тотожньою поняттю "вплив". Адже, тільки активно (цілеспрямовано, свідомо, пристрасно) впливаючи на світ (зовнішній і внутрішній), людина може його пізнавати і перетворювати. І саме ця суб'єктна інтенція і спроможність визначає її природну відмінность від усього нелюдського, спосіб її буття, її місію в світі і її "впливовість".
Можливість бути і відбутися для людини означає ніщо інше як можливість творити із себе і сприяти творенню нового, а не в тому, щоб реагувати на подразники, врівноважуватися із середовищем, адаптуватися до ситуації і регулювати свої стани під впливом різних факторів. Її онтична місія, життєве кредо полягає в тому, щоб досягти максимуму в якості суб`єкта впливу і звести до мінімуму необхідність бути його об`єктом. Людина є істотою, яка несе в собі інтенцію і потенцію першопричини, першого "поштовху", а, отже, Першого Впливу, що і робить її суб`єктом власного життя і власне людиною.
Онтопсихологічне визначення сутності того, що являє собою вплив тісно пов'язане з розумінням природи психіки. При розумінні психічного лише як посередника (того, що опосередковує), регулятора, урівноважувача чи "трансформатора" поняття "вплив" втрачає свої сутнісні ознаки, оскільки десуб'єктивізується: людина перетворюється в об`єкт гри космічних сил і губиться в безмежному просторі взаємодій і взаємовпливів. Активність людської психіки, що зводиться до "регулюючих впливів", не набуває рівня власне суб'єктної, авторської, вільної, творчої активності "Я, а, отже, ознак системи, спроможної до саморозвитку. Поняття психічного розвитку, як зазначав В.В.Зеньківський, може мати самостійний сенс лише в тому випадку, якщо ми визнаємо реальність суб'єкта цього розвитку - реальне "Я". Лише через стійке ядро психіки, що приховує в собі творчі сили, розгортається життя душі у безконечний шерег процесів. Психічні процеси не можуть бути зрозумілими із себе, й лише через їхній зв'язок із суб'єктом вони отримують свій справжній сенс. Лише завдяки наявності в душі цієї дог-либної формуючої сили, завдяки її впливу з численних окремих процесів поступово починають вимальовуватися контури індивідуальності (5).
Слід, звичайно, визнати природними для людини не лише впливи, які творять нове, але й такі, що руйнують (і не тільки старе). Крім того, є впливи, що спрямовані не на розвиток чи оновлення, а на збереження існуючого чи досягнутого. Проте, такого роду впливи слід відносити до класу онтично другорядних, коли мова йде власне про людську природу. Людина спроможна і вільна діяти так, щоб наслідком її діяння ставали події буття, відбувалося його самовідрождення і самоствердження. Саме це, слід думати, мав на увазі Б.Ф.Поршнєв, коли писав про сугестію, контр-сугестію і контр-контр-сугестію, як порівневі способи протидії людини зовнішній детермінації (6). Щоправда, від цієї парадигми віє реактивно-захисним духом (життя всупереч інезважаючи). І тому, напевно, від такої контр-активності, замішаної на страхові перед буттям і небуттям, людина мусить піднестися до рівня аутотентичної активності і виявити своє єство у впливі, сутнісними векторами якого є свобода і творчість. А це, власне, і є вчинковий вплив людини на світ, на іншу людину і на саму себе, про який писав В.А.Роменець (7).
Таким чином, онтопсихологічний аналіз такого феномену, як "вплив людини на світ" дозволяє сутнісно визначити його як таку особливу дію, що породжує подію буття. Людина - це, насамперед, істота, яка цілеспрямовано впливає на оточуючий світ і на саму себе з метою творення нового, - впливає, щоб бути і щоб пізнавати, і у такий спосіб стверджувати своє місце "усередині буття"(С.Л.Рубінштейн). Саме тому, психічне (душевно-духовне) життя людини, у його вищому розумінні, теж логічно розглядати і досліджувати, насамперед, у ракурсі поняття про суб'єктний, самосуб'єктний вплив (самовплив) як дію, що творить, а вже потім як те, що відтворює чи регулює.
Вплив людини на людину може мати різний характер і здійснюватися на різних рівнях. Це може бути вплив тілесно-плотський чи душевно-духовний. Він може адресуватися фізичному, фізіологічному, психологічному чи соціальному в людині. У залежності від мети, яку ставить собі
Loading...

 
 

Цікаве