WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психопатологія влади як продукт соціальної взаємодії - Реферат

Психопатологія влади як продукт соціальної взаємодії - Реферат

як статево зумовлених, так і статево нейтральних ситуацій?
Психопатологічність владно-підвладних стосунків легше виявляється й фіксується на рівні міжособистісних взаємин. Це стає можливим через те, що поряд із кожним зразком таких взаємин є інші зразки - у чомусь подібні, а в чомусь відмінні. Відтак у соціальному середовищі стихійно, інтуїтивно формується певна нормативна модель таких взаємин, з якою порівнюються наявні конкретні форми міжособистісних стосунків. Значні відхилення від норми і трактуються зазвичай як випадки патології.
Натомість на загальносуспільному, широкомусоціальному рівні масовій та індивідуальній свідомості набагато важче збагнути патологічну сутність існуючих відносин владування-підпорядкування. Немає-бо поряд, у повсякденному житті реальних прикладів відносин якогось іншого типу. Для того щоб порівняти, треба вийти за межі соціального середовища, поглянути на нього "збоку".
Це було принципово неможливим за історично давніх часів, коли окремий "масовий" індивід був позбавлений змоги отримувати інформацію про якісь там інші суспільства, де відносини між владою і підвладними укладаються інакше, ніж у тому, де живе він сам. До того ж, той лад, який був для особи "своїм", сприймався як певний ідеальний, єдино доцільний зразок, порівняно з яким усі інші варіанти розцінювалися не інакше, як "неправильні", неповноцінні, гідні осуду.
З поступовим розвитком засобів інформації кожна окрема людина діставала дедалі більшу можливість знати й порівнювати різні варіанти відносин влади і підлеглості. Це неминуче сприяло руйнуванню усталених уявлень про "своє" як найкраще. І що більше якесь суспільство прилучалося до міжнародних інформаційних мереж, то важче ставало і керівним верствам, і рядовим громадянам плекати масові ілюзії про непогрішність та досконалість "своєї" влади.
Недаремно диктатори - колишні та сучасні - так не любили й не люблять надходження інформації ззовні - інформації, ними не контрольованої, здебільшого до них неприхильної і такої, що порушує їхню монополію на володіння умами співгромадян. (Приклади поруч: і незабутній СРСР, і сучасні Білорусь, Туркменістан, Північна Корея, Куба, Ірак, Іран - такі часом несхожі проголошуваними ідеалами і такі подібні прагненням їхніх лідерів утримати своїх підлеглих у блаженному невіданні).
Було б, проте, несправедливо всю відповідальність за таке чи подібне становище покладати виключно на самих диктаторів та їхніх поплічників. Значну, коли не більшу частину відповідальності і навіть історичної вини належить приписати самому народові, який своєю поведінкою та позицією більшою чи меншою мірою спричиняється до встановлення диктатури.
Адже не слід сумніватися, що цілковита більшість радянських людей свого часу справді палко підтримувала й схвалювала кожне рішення "рідної Комуністичної партії", "великого Сталіна" та "дорогого Леоніда Ілліча". Що німецький народ у ході вільних демократичних виборів привів у 1933 році до влади Гітлера і дав йому карт-бланш на вирішення долі країни та світу. Що мало не кожний (а може й кожний) північний кореєць сприйняв смерть "Великого Вождя і Вчителя Кім Ір Сена" як найбільшу особисту трагедію. Що більшість кубинців ще й дотепер ладна героїчно загинути заради "соціалізму та Фіделя". Що громадяни Іраку та Ірану справді люто ненавидять "американський імперіалізм", як цього вчать їх їхні вожді. Що туркмени щиро люблять свого "туркменбаші". Що, нарешті, теперішній кумедно серйозний білоруський диктатор має майже безумовну підтримку більшості своїх підданих.
З другого ж боку, не можна звинувачувати народ у його прихильності до диктатури над собою. Кожний народ є такий, який є, і це, по суті, його право - бути саме таким. Тим паче що людській спільноті одначально притаманним є прагнення до забезпечення не індивідуальної свободи, а масового, групового виживання та добробуту.
Закономірності існування масової свідомості виразніше зумовлюють її бажання потрапити під опіку "сильної влади", ніж досягти психологічної незалежності. Об'єднані в масу індивіди більшою чи меншою мірою деґрадують до рівня, де втрачає сенс сама можливість вільного вибору і посилюється натомість потреба передати свої індивідуальні повноваження комусь "компетентнішому" і "відповідальнішому".
У такий-от спосіб у масовій та індивідуальній свідомості актуалізовуються риси дитинності й жіночності. Маса, населення, народ, з одного боку, людина, особа, особистість - з другого - починають (або, радше, продовжують, тільки більш відкрито) потребувати сильної, рішучої, надійної влади над собою. В індивіда посилюється зазвичай не досить усвідомлюване бажання потрапити під батьківську та чоловічу опіку, яке на масовому рівні трансформовується в підданські настрої.
Відтак диктатура, тоталітарний та авторитарний режим мають не лише політичні чи історичні пояснення. Набагато визначальнішими є тлумачення соціально-психологічні, які розкривають психологічну комфортність тоталітаризму для "масового" індивіда.
Узята тут за приклад політико-ідеологічна сфера - не єдиний, хоч і вельми показовий зразок неминучого переходу будь-яких владно-підвладних стосунків на рівень патології. Сучасна цивілізація дає нам безліч інших прикладів ілюзорного опановування людиною свого власного життя, яке, по суті, є не чим іншим, як дисгармонійно-невротичним підпорядкуванням обставинам, ідеям, соціальним силам, що їх змінити або впливу яких уникнути людині несила. (Назвімо хоча б традиції, моду, громадську думку, ідеологію споживання тощо).
Окрема високорозвинена індивідуальна свідомість може всерйоз уникати визнання чиєїсь влади або влади ідеї над собою. Для масової ж свідомості така позиція звичайно буває непосильною. Справжня свобода - це свобода індивідуальна, але вона як така мало турбує масову свідомість, яка часто-густо віддає перевагу "солодким путам" підлеглості.
А справжня індивідуальна свобода, таким чином, - це недосяжна мрія. Вона неможлива як поза суспільством (бо що це за свобода, від чого?), так і в ньому, бо індивід неминуче потрапляє в залежність від впливів масової свідомості. І чи не є, відтак, черговою ілюзією (на зразок комунізму як "світлого майбутнього всього людства") така спокуслива нині ідея "громадянського суспільства", що має ґрунтуватися на взаємодії вільних рівноправних індивідів.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1.Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии.- М., 1995.
2. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. - М., 1996.
3. Психологія масової політичної свідомості та поведінки / Відп. ред. В.О.Васютинський. - К., 1997.
4. Райх В. Психология масс и фашизм.- СПб, 1997.
Loading...

 
 

Цікаве