WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психосемантика політичної свідомості громадян України: від минулого до майбутнього - Реферат

Психосемантика політичної свідомості громадян України: від минулого до майбутнього - Реферат

"Реформаторські - Антиреформаторські настрої", менш виразно - за фактором "Патріотичні - Проросійські настрої".
Виявлені міжстатеві відмінності є, з одного боку, мало вираженими, а з другого - доволі традиційними, такими, що вписуються в загальновідомі стереотипи чоловічої та жіночої ментальності й поведінки. Українські жінки назагал є дещо консервативнішими, ніж чоловіки, менше схильні до прийняття новітніх реалій, особливо в галузі економічних та ідеологічних реформ. Якщо сукупна "чоловіча" позиція перебуває правіше від центра моделі, то "жіноча" залишається помірно лівоцентристською.
Вельми значними є відмінності міжнаціональні. Насамперед ідеться, звичайно, про різницю між позиціями представників двох найчисленніших етнічних групУкраїни - українців і росіян. Не дивно, що тут особливо великою виявляється різниця за чинником "Патріотичні - Проросійські настрої": помірно вираженій проукраїнській позиції етнічних українців протистоїть виразна проросійська постава громадян російського походження. До цього належить додати, що загальне посилення патріотичних настроїв відбувалося головно в україномовних реґіонах. Проміжну центристську позицію посідає група (дуже неоднорідна) представників інших національностей. Причому якщо раніше ця група тяжіла до позиції росіян, то тепер вона наблизилася до позиції українців.
За ставленням до реформ різниця між етнічними групами є дещо меншою, але також істотною.
При цьому найбільш реформаторськими є позиції представників національних меншин. Реформаторські настрої незначно переважають і серед українців, а от росіянам виразніше притаманні антиреформаторські тенденції.
Серед представників основних соціально-професійних груп позитивна оцінка реформ найбільш характерна для підприємців, студентів, військовослужбовців і працівників органів правопорядку, меншою мірою - для інженерно-технічних працівників, службовців, інтеліґенції. На протилежному полюсі - пенсіонери, трохи ближче до центру - робітники та безробітні.
Працівники сільського господарства, які раніше перебували здебільшого на антиреформаторських позиціях, останнім часом істотно перемістилися в центр моделі, де тепер сусідують із працівниками сфери обслуговування та домогосподарками.
Помірно або слабко виражені патріотичні настрої виявилися притаманними більшості соціально-професійних груп. До проросійських позицій тяжіють пенсіонери (тут, очевидно, впливає не так "професійний", як віковий чинник) та робітники (поряд із професійним дається взнаки чинник реґіональний, позаяк основна частина робітництва проживає в східних індустріальних областях).
З-поміж мешканців населених пунктів різних категорій (за кількістю населення та адміністративним значенням) найбільш реформаторськи та патріотично налаштованими є кияни. В умонастроях жителів обласних центрів, середніх і малих міст, селищ і сіл переважають центристські постави. Мешканці інших (крім обласних центрів) великих міст перебувають на виразно лівих позиціях: тут вочевидь спрацьовує реґіональний (ці міста розташовані переважно на Сході) та етнічний (значний відсоток росіян) чинник.
Логічно розташовуються в моделі позиції груп респондентів, виділених за ознакою рівня доходу: бідніші - на лівому полюсі, багатші - на правому. Щодо найбагатших, проте, слід зробити одне застереження: за шкалою патріотизму вони зсуваються в бік до центра порівняно з дещо менш багатими.
Зрозуміло, що за узагальненими (усередненими) позиціями різних груп респондентів лежить політико-ідеологічний простір, на якому розсіяно множину індивідуальних позицій. Цей простір в основному витягнуто вздовж осі, що пролягає, умовно кажучи, "зліва направо". Відтак протягом останніх років у масовій свідомості переважав досить стійкий розподіл індивідуальних та групових позицій по дихотомічній лінії "ліві-праві", що в структурі конкретного політичного спектра відбивалося в протистоянні "комуністи -націонал-демократи".
Демократизація та плюралізація суспільства, які, хоч і з труднощами, але відбуваються, дають реальні плоди у вигляді дедалі більшої множинності поглядів і настроїв, урізноманітнення індивідуальних та групових позицій. Можемо навіть говорити про поступовий відхід значної частини громадян від окресленої дихотомічності переконань.
Досить яскраво ця тенденція виявилася під час парламентських виборів 1998 року. У їхніх результатах спостерігалися виразні ознаки порушення усталених політико-ідеологічних конфіґурацій. Найістотніші відхилення мали місце на основі такого собі політико-ідеологічного місництва. В окремих областях на загальному тлі переважаючих настроїв виділилися партії, утворені, очолювані або підтримувані місцевими популярними лідерами.
Така вторинна (на відміну від первинної, про яку йшлося вище) реґіоналізація електоральної поведінки відіграла важливу соціально-психологічну функцію. Вона символізувала злам багатьох стереотипів прийняття електорального рішення в межах традиційного дихотомічного розподілу і відкрила психологічний простір для впливу інакших, не лише суто ідеологічних, чинників.
Звичайно, немає підстав уважати, що масова свідомість українців звільнилася від описуваної однолінійності. Для більшості громадян дихотомічна шкала залишається головним орієнтиром для прийняття електоральних рішень. Особливо помітно це в найбільш ідеологічно визначених реґіонах - "правій" Галичині та "лівих" Донбасі й Криму.
На виборах 2002 р. тенденції вторинної реґіоналізації до певної міри ослабли. Така зміна видається результатом впливу ще одного вагомого чинника розвитку масової свідомості - "туги за сильною владою", прагнення "твердої руки". У дослідженнях постійно фіксується високий рівень психологічної значущості для громадян їхніх суб'єктивних ставлень до органів державної влади. При цьому в масових настроях домінують і поєднуються високий ступінь очікувань від "ідеальної", бажаної влади і високий рівень недовіри до влади існуючої, що в соціально-психологічному контексті якраз і може інтерпретуватися як відповідна готовність громадян до прийняття і схвалення "сильної" влади.
Імовірно, реґіональні відхилення 1998 р. були виявом локальних пошуків сильного лідера, коли ті чи ті політичні постаті здобували авторитет на
Loading...

 
 

Цікаве