WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Погляди на дитину, її виховання та навчання у філософській спадщині Київської Русі й у психолого-педагогічних початках ХV-XVIII ст.. - Реферат

Погляди на дитину, її виховання та навчання у філософській спадщині Київської Русі й у психолого-педагогічних початках ХV-XVIII ст.. - Реферат


Реферат на тему:
Погляди на дитину, її виховання та навчання у філософській спадщині Київської Русі й у психолого-педагогічних початках ХV-XVIII ст..
У Русі-Україні великого значення надавали розвитку дитини і, зокрема, її моральному вихованню. Свідченням цьому служать чимало джерел, серед яких і "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" (1117). У Русі-Україні зверталась увага на те, у якому віці розпочинати вчити дітей грамоті, рахунку тощо. Це питання було актуальним і в школі Галицько-Волинської держави. Тут виникали проблеми, чи можна віддавати дитину до навчання із семи років, чи розпочинати його у більш старшому віці. У згадках про життя Іконописця Петра відзначалось, що, коли йому було сім років, його "віддали батьки книзі книзі учитись", при цьому зазначалось, що хлопчик спочатку вчився погано, і лише згодом випередив дещо старших школярів.
Гуманістична ідея про те, що спадковість дитини не є визначальної для її навчання, виховання і розвитку, були притаманна українським освітянам. Так, ще у кінці XV-го початку XVI ст. на Україні діяло багато шкіл, у яких навчалися хлопчики та дівчатка всіх верств населення, незалежно від заможності батьків. Ця ж гуманістична ідея знайшла своє відображення і у праці "Порядок дітей", написаній К. Острозьким (1526-1608) та викладачами його навчального закладу, а також у "Статуті Львівських братських шкіл" (1586). У "Статуті" було записано що до навчальних закладів приймаються діти та юнаки, як із заможних, так і незалежних родин. Від вчителів вимагалося однакове ставлення до всіх дітей.
Особливості формування особистості у дошкільному віці; самосвідомість та "Я-концепція" дошкільника.
Уже в дошкільному віці починає реально формуватися особистість дитини, причому цей тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та етапів поведінки, що, відповідають детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаємними взаємовідносинами між дорослими.
Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачити емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволеним від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника. Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності. Оскільки тепер потрібно відштовхуватися як !!!!!! при бажанні зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого.
Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.
Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.
Характерною є схильність дитиною до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім однолітків, а згодом і у власних очах.
"Я-концепція" - це системи уявлень про самого себе, або установки відносно власної особистості. Вона розвивається під впливомпервинного досвіду соціалізації в сім'ї. З віком в її становленні набувають значення позиційні фактори і шкали, однолітки, суспільство. "Я-концепція" - це результат взаємодії біологічних, психологічних та психосоціальних факторів в ході особистісного зростання людини. "Я-концепція" - так зване "реальне Я". "Реальне Я" дошкільника завжди пов'язане з оцінненням уявленням про себе; критичними, вольовими, поведінковим. Для нього завжди важливо знати, який він є насправді і наскільки значущі його індивідуальні особливості.
Мотиви діяльності і професійного самовизначення в період юності.
Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає самовизначення не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувалися на практичність професії, її вимоги до особистості, принципи й норми взаємин характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.
У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно здійснювати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників зберігає оптимістичну самооцінку. У інших самооцінка завищена, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність із бажаним, а третім (переважно дівчатам) притаманна низька, недостатня самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання невідповідності своїх прагнень наявним можливостям.
Юність - це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та на своє місце в ньому, особистісне та професійне самовизначення.
Педагогічна психологія.
Самовиховання - це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямоване формування і розвиток своїх кращих, соціальна цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою посилення сил самореалізації. Це вищий тип виховання на основі розвитку вищих психічних функцій. До цих функцій можна віднести: свідомість, волю, увагу, мислення, уяву. Для процесу самовиховання важливими є всі властивості самосвідомості. Особливе значення має рідомексія, як здатність виділяти "своє Я", критична оцінка своїх якостей. Успіх самовиховання залежить від зосередження, стійкості, концентрації, розподілу і переключення уваги. Мислення важливе для складання програми, визначення етапів самовиховання, пошуку засобів для вирішення завдань, контролю і аналізу результатів. Рівень розвитку уяви зумовлює успіх самовиховання, вольового управління. Сила волі залежить від її тренування, від зовнішньої і внутрішньої дотримці.
Основні методи самоволодіння:
- само переконання
- самокритика
- самопримушення
- самоконтроль
- само наказ
- самонавіювання
Методи самостимулювання, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопокарання.
Самовиховання є працею душі, яка вимагає зусиль, планування і обліку. Воно проводиться завжди в процесі будь-якої справи, під час спілкування, наодинці із собою. Людина працює над собою не тільки для себе, а й для інших, щоб бути корисним людям. Самовиховання - це єдність усіх його напрямів (розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного).
Loading...

 
 

Цікаве