WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історія психотерапії - Реферат

Історія психотерапії - Реферат

інтересу до статевих органів, формування "едіпового комплексу". Фрейд вважав, що у хлопчиків на цій стадії витісняються страхи кастрації, а у дівчаток внаслідок прихованих заздрощів до статевого органу хлопчиків формується відчуття неповноцінності.
Четверта стадія (вміння та неповноцінність) - вік від шести до одинадцяти років, роки початкової школи. Класичний психоаналіз називає цю стадію латентною. В цей період любов сина до матері та ревнощі до батька (у дівчаток навпаки) знаходяться в прихованому стані. У дітей загострюється інтерес до того, як речі зроблені, як їх можна засвоїти, прилагодити для чого-небудь. Якщо батьки в цей період розвитку бачать у трудовій діяльності дітей одні "пестощі" та "брудноту", вони сприяють розвитку у них відчуття неповноцінності. Перебування дитини в школі та відношення, яке вона там зустрічає, здійснює великий вплив на врівноваженість психіки. Дитина, яка не відрізняється кмітливістю, особливо може бути травмована школою, навіть якщо його старання заохочуються вдома. Відставання в класі знову ж таки розвиває у дитини комплекс неповноцінності.
П`ята стадія (ідентифікація особи та плутаниця ролей). При переході в п'яту стадію (12-18 років) дитина стикається з пробудженням "любові та ревнощів" до батьків. Успішне рішення цієї проблеми залежить від того, чи знайде вона предмет любові у власному поколінні. Важливе місце у нових особливостях психіки підлітка займає його інтерес до думок інших людей, думки про себе. Підлітки створюють собі ідеал сім'ї, релігії, суспільства, здатність виробляти та переймати теорії світогляду. Перед підлітком встає завдання об`єднати все, що він знає про себе самого як школяра, сина, друга та ін. Усі ці ролі він повинен зібрати в одне ціле, осмислити їх, зв'язати з минулим, проектувати в майбутнє. Якщо молода людина успішно справилась з цією задачею - психосоціальною ідентифікацією, то у неї з'являється відчуття того, хто вона є, де знаходиться і куди йде. На відміну від попередніх стадій, вплив батьків побічний. Якщо (завдяки батькам) підліток виробив довіру, самостійність,завзятість і умілість, то його шанси на ідентифікацію, на впізнання власної індивідуальності значно збільшуються.
Коли Е.Еріксон працював з дітьми, то завжди домагався можливості побачити їх у домашніх умовах, брати участь у сімейних трапезах.
Розвиваючи вчення Фрейда, Еріксон наголошував на тому, що при неврозі має місце відмова від дії та дозвіл замість себе говорити симптому. "Ідентичність наводить мости між стадіями дитинства, коли тілесному "Я" та батьківським образам надаються їх культурні коннотації; вона ж з'єднує мостом і стадії ранньої дорослості, коли багатство соціальних ролей стає доступним і, фактично, все більш і більш обов'язковим. Виховання не повинне упускати можливість використати сили, мобілізовані для ігрової інтеграції. Відчайдушну силу багатьох симптомів слід розуміти як захист того кроку в розвитку ідентичності, який даній дитині обіцяє інтеграцію швидких змін, що мають місце у всіх сферах життя. Що для спостерігачів виглядає проявом інстинкту, в дійсності часто виявляється лише благанням дозволити здійснити синтез і сублімацію єдиним можливим засобом. Тому треба очікувати, що юні пацієнти будуть піддаватись тільки тим терапевтичним мірам, які допоможуть їм набути передумови для успішного завершення синтезу їх ідентичності". За Е.Еріксоном "при сприятливих умовах діти оволодівають ядром своєї особливої, окремої ідентичності в досить ранньому дитинстві; часто їм доводиться навіть захищати її проти вимушеної зверхідентифікації з одним чи з обома батьками, тоді як невротики - жертви зверхідентифікацій, які ізолюють маленького індивіда і від його підростаючої ідентичності, і від його соціального середовища".
Велике значення на розвиток дитячої психотерапії справили роботи Якоба Морено. Морено відмітив, що ігри дітей, якщо вони направляються освіченим психотерапевтом, є могутнім лікувальним фактором; завдяки визначеним стандартним ігровим сюжетам і так званим "рольовим іграм", дитина в процесі гри звільняється від багатьох страхів, порушень поведінки, прихованого емоційного напруження.
Девід Леві свій підхід структурованої ігрової терапії рекомендував для роботи з дітьми, які пережили психотравмуючий випадок. Як він вважав, гра дає дітям можливість відреагувати. Терапевт створює такі умови, щоб спеціально підібрані іграшки допомогли дитині відновити свій досвід, який викликав у нього реакцію тривоги.
У кінці XIX століття психотерапія в Росії та на Україні розвивалась під впливом учень про гіпноз. Значну роль у розвитку російської психотерапії відіграла робота А.А.Токарського "Терапевтическое использование гипноза", що вийшла в 1890 р. в Росії. Пізніше цими питаннями стали займатись В.М.Бехтєрєв, Ю.В.Канабіх, Е.Н.Довбня, П.П.Под'янепольский, Л.І.Платонов, С.І.Консторум, В.М.Мясищев та ін. З 20-х р. XX століття психотерапія почала розвиватись в рамках психоневрології та психіатрії.
У 20-30-ті р. XX століття психотерапія в СРСР з ряду причин відійшла на другий план, поступившись першістю біологічним дисциплінам. У цей час вважалось, що невроз - це буржуазний пережиток, психоаналіз - реакційна теорія, а психотерапія стоїть на позиціях психологізації. В Москві велику практичну роботу проводив Ю.В.Канабіх, використовуючи гіпноз, раціональну психотерапію, емоційно-стресову психотерапію за Дежерином, психоаналіз. Там же активно працював С.Т.Консторум.
У 30-40-ві р. психотерапія розглядалась тільки під кутом зору фізіологічного направлення І.П.Павлова, В.М.Бикова. Після війни психотерапія підтримувалась лише діяльністю ентузіастів санаторно-курортної мережі або роботу психотерапевтів виконували психіатри психоневрологічних диспансерів.
60-ті р. відзначились відкриттям кафедр психотерапії при медичних інститутах.
Наприкінці XX століття в Росії та Україні дитяча психотерапія набула розвитку в роботах О.І.Захарова, Д.М.Ісаєва, М.І. Буянова, В.А.Скуміна. Таким чином, дитяча психотерапія - відносно молода медична дисципліна, яка відділилась на початку XX століття від загальної психотерапії, пройшла разом з нею шлях від інтуїтивних емпіричних форм, що ставили акцент в терапії на зовнішні від пацієнта чинники (флюїди, гіпнотерапія) до особисто орієнтованої терапії, що спирається на вивчення та сприяння особистому розвитку дитини, нейтралізацію несприятливих факторів середовища, що гальмують і пригнічують цей розвиток.
Loading...

 
 

Цікаве