WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історія психотерапії - Реферат

Історія психотерапії - Реферат


Реферат на тему:
Історія психотерапії
Початок наукового етапу розвитку психотерапії пов'язують з ім'ям Франца Месмера. Франц - Антон Месмер, доктор медицини Віденського університету, пропагував учення про існування та дію універсального флюїду. Месмер вважав, що його теорія базується на фізіології та близька до теорій електрики або магнітів, які викликали великий інтерес у наукових колах того часу. Згідно з Месмером, хвороба викликається нерівномірним розподіленням флюїду в організмі. Діючи на хворого та викликаючи конвульсивні кризи, магнетизер досягає гармонійного розподілення флюїду, що веде до одужання.
Месмер використовував як безпосередні (торкання та магнетичні паси), так і посередні маніпуляції. На колективних сеансах він користувався знаменитим "жбаном" - великою посудиною з водою, в якій знаходились уламки скла, камені, металеві ошурки, пляшки, металеві прути. До кінців цих прутів, що виступали над поверхнею води, торкались хворі, а мотузка, якою вони були зв'язані між собою, повинна була сприяти циркуляції флюїду. Іноді Месмер користувався скляною паличкою. Основним недоліком психотерапії Месмера можна вважати те, що він ігнорував взаємовідносини між лікарем і пацієнтом, а в магнетичному флюїді бачив єдиного посередника між лікарем і хворим. З позицій сьогоднішнього дня ефект магнетичної терапії пояснюється тим, що в "магнетичній" ситуації хворий регресує до конфліктів свого раннього дитинства. Відчуття, що він переживає, виражаються не у формі словесних реакцій ("ти мені набрид", "мені неприємно на тебе дивитись, ось піду зовсім", а через відповідні психосоматичні симптоми (блювання, пронос, зомління і т. ін.). В основі лежить відігравання ("acting out"), яке здатне розрядити емоцію, що визвала симптом. У сучасній психотерапії існує "анаклітичний" метод психотерапії, при якому роль психотерапевта схожа на роль матері по відношенню до немовляти.
Пюісегюр (1751-1825), учень Месмера, зробив крок у розумінні терапевтичних взаємовідносин, відкривши "магнетичний сомнамбулізм". Його метод дозволяв уникати конвульсивного кризу. Навіть впадаючи в стан пасивної покірності, хворий не втрачав здатності до розмови з лікарем. Залишаючись флюїдистом, Пюісегюр надавав велике значення бажанню вилікувати пацієнта і хоча б в якомусь ступені врахувати його особистість. "Я певен, що крім знань і досвіду, душевне тепло лікаря або сиділки - далеко не байдужий момент в лікуванні хвороби" [Puysegur, 1785].
Лікарі навіть на початку XIX століття відмічали особливості перебігу хвороби залежно від особистості хворого. Так, хірург наполеонівської армії Ларрей помітив, що у переможців рани загоюються швидше [Глазер Г.А., Глазер М.Г., 1996].
Середина XIX століття ознаменувалась у психотерапії важливим поворотом, пов'язаним зі зміною методики та появою нової теорії. Термін "тваринний магнетизм" шотландським лікарем Джеймсом Бредом був замінений на гіпнотизм (від грецького hypnos -"сон"). Нова назва більш тісно зв'язала гіпнотизм з медициною. Манчестерський хірург Бред вважав, що найбільш суттєва частина процесу відбувається "в самому суб'єкті" без впливу якої-небудь зовнішньої сили. Він висунув "психонейрофізіологічну теорію", яка базувалась на модній у той час "міфології мозку". "Гіпнотизер схожий на механіка, що призводить в дію сили в самому організмі пацієнта". Джеймс Бред зводив все до мозкових механізмів, чим пояснюється повна зневага афективних факторів у відношенні між лікарем і хворим. Азам, хірург з Бордо, незабаром став використовувати гіпноз для анестезії. Інший хірург - Брока у госпіталі Неккера 5 грудня 1859 року провів хірургічну операцію під гіпноанестезією. Після початку застосування ефіру для наркозу, метод гіпноанестезії перестав використовуватись, але інтерес лікарів до психотерапії не зменшився, а перемістився в іншу сферу медицини - в неврологію.
6 травня 1856 року народився З.Фрейд. Він зростав у період відкриття законів про збереження енергії та еволюцію органічного світу. Навчаючись у Віденському університеті, Фрейд під керівництвом видатного фізіолога Ернста Брюкке вивчав нервову систему. Будучи лікарем, Фрейд використовував методи діагностики та лікування дітей з ураженням головного мозку (дитячим церебральним паралічем, афазіями). Основними лікувальними засобами в той час вважались фізіотерапевтичні (електротерапія, тепло- та водотерапія). В 1882 році, знайомий Фрейда, практикуючий лікар Йосиф Бреєр, використовуючи гіпноз з пацієнткою Анною О., помітив, що після того, як пацієнтка під час сеансу розповідала про події, які супроводжували появу симптому захворювання, симптом зникав. Цей випадок широко відображений у літературі. Такий ефект Бреєр назвав древньогрецьким словом "катарсис" (очищення). Термін був перенесений Бреєром в психотерапію із естетики. За поняттям "катарсису" крилась гіпотеза, що симптоми захворювання виникають внаслідок того, що хворий відчував напруження, афективно заряджений потяг до дії, але стримується. Симптоми (страхи, спазми, болі та ін.) символічно заміщають ці нереалізовані, але бажані дії. Енергія спонукання розряджається, "застряваючи" в органі, внаслідок чого той починає ненормально працювати. Бреєр розповів Фрейду про цю пацієнтку. Пізніше разом Бреєр і Фрейд підготували книгу "Дослідження істерії". А тоді, в 1885 році, зацікавившись можливостями гіпнокатарсису, Фрейд декілька місяців навчався гіпнозу в Парижі у знаменитого невролога Шарко. Саме Шарко наштовхнув Фрейда на думку, що дивацтва в поведінці невротика хороняться в особливостях його статевого життя. Як прекрасний знавець будови нервової системи, її клітин, волокон, Фрейд спробував відобразити теоретичну схему процесів, які відбуваються в нервовій системі, коли її енергія не набуває природного виходу, а розряджається на шляхах, які ведуть до порушення роботи органів зору, слуху, м'язового апарату. Один з описаних Фрейдом випадків привернув увагу І.П.Павлова і дав імпульс до розроблення його концепції експериментальних неврозів.
На відміну від гіпнотизерів кінця XIX століття, яких цікавили у сфері гіпнозу головним чином "фізіологія" та експерименти, Фрейд хотів виліковувати, і власні невдачі у використанні гіпнозу та навіювання підштовхнули його до нових гіпотез. Вважається, що Фрейд не володів так майстерно гіпнозом, як Бреєр, і тому був незадоволений результатами своєї роботи, але він помітив, що не обов'язково було проводити гіпноз, щоб домогтися спогадів про випадок, який травмував. Це допомогло
Loading...

 
 

Цікаве