WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах - Реферат

Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах - Реферат

діяльності й на почуття власної значимості [2]. Л. Велес, Г. Маквелл - про почуття власної компетентності, прихильності й симпатії до себе [15].
У вітчизняній психології початком фундаментальних досліджень феномену "самоставлення" стали дослідження І С. Кона [4], А.Н.Леонтьева [5], С.Л.Рубінштейна [9], А.Г.Спіркіна [11], В.В. Століна [12] та ін.
І.С. Кон вважає ставлення до себе "глобальною самооцінкою особистості, яка виступає загальним знаменником, підсумковим виміром "Я", яке виражає міру прийняття себе, або - ставлення до себе, похідне від сукупності окремих самооцінок" [4].
Аналізуючи сутність самоставлення особистості, В.В.Столін говорить про рівненеву його структуру. Загальними аспектами самоставлення, на думку дослідника, є "самоповага", "аутосимпатія", "близькість - самоінтерес", які утворюють емоційний простір самоставлення і наповняють окремі його дії. Це глобальне почуття "за" або "проти" має феноменальне подвоєння у вигляді передбачуваного ставлення інших, яке також є одним із вимірів в структурі самоставлення.[12].
Згідно точки зору А.Г.Спіркіна, ставлення до себе дає можливість
індивіду усвідомити себе через усвідомлення свого ставлення до світу, через предметне ставлення до інших людей і, головне, - через свою практичну діяльність і їїрезультати, через те, що особистість вважає своїм [11].
Як свідчать дослідження С.Р.Пантєлєєва, самоставлення - це безпосередній феноменологічний вираз смислу "Я" для самого суб'єкта. На думку автора, воно складається із емоційного переживання і оцінки власної значимості (смислу Я), яке має прояв у різних формах: "почуття усвідомленості Я"; "самовпевненість"; "самокерівництво"; "відображенне самовідношення"; "самоцінність" тощо. Самоставлення розуміється як смислове особистісне утворення емоційно-ціннісної властивості [8].
Л.В.Лукін пропонує гіпотетичну модель структури самоставлення особистості. Ця модель відображає ієрархічну багаторівневу цілісність, в якій вищі рівні є ставленням суб'єкта до самого себе як "особистості - члена суспільства, "макросоціума", а нищі - ставлення до себе як суб'кта вітальної активності [6]. Нам видається цікавим такий підхід, тому що в ньому розглядається взаємозв'язок двох сторін розвитку особистості: як суб'єкта соціальної активності, так і як носія самосвідомості.
Теоретичні основи розуміння самоставлення як компонента самосвідомості були закладені І.І. Чесноковою, яка ввела в науковий психологічний світ поняття "емоційно-ціннісне самоставлення" як спеціфічний вид емоційного переживання, в якому відображається власне ставлення особистості до того, що вона пізнає, розуміє, "відкриває" відносно самої себе [13].
Ставлення людини до себе визначається як установче утворення представниками школи Д.Н. Узнадзе. У даній традиції концептуальна модель самоставлення як соціальної установки розроблена Н.І.Сарджвелазде, який вперше ввів категорію "самоставлення" в наукову термінологію як спеціальне поняття, класифікуючи його як підклас соціальної установки [10].
Найбільш перспективним у сучасній психології, на наш погляд, є розглядання самоставлення як беспосередньої уявленності в свідомості людини особистісного смислу "Я". Базисом такого підходу є ідея про те, що в основі самоставлення лежить оцінка свого "Я", власних рис по відношенню до мотивів, які виражають її потребу в самореалізації. [8,12].
Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що самоставлення - це важлива психологічна категорія, яка тісно пов'язана з пізнавальною та моральною сферами особистості й займає центральне місце в психологічній регуляції діяльності. Через зріле ставлення до себе людина може реально впливати на хід свого життя і життя інших людей, розумно організовувати процес життя, передбачати життєві події та їх результати. На наш погляд, природа самоставлення не замикається внутрішнім простором особистості, а через мотиви зв'язується з реальною життєдіяльністю суб'єкта.
Література
1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды; в 2 т. - М.: Педагогика, 1990. - Т.1. - С. 159.
2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986. - 420 с.
3. Владимиров Ю.С. Фундаментальная физика, философия и религия. - Кострома, 1996.
4. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. - М.: Изд-во политической литературы, 1984. - 333 с.
5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1978.
6. Лукин М.В. Динамика отношений к себе в процессе организаторской деятельности. Дис… канд. психол. наук.- Л. 1986.
7. Мясищев В.М. Основные проблемы и современное состояние психологических отношений человека. // Психологическая наука в СССР. - М.: АПН РСФСР, 1060. - Ч.2. - С. 110-125.
8. Пантелеев С.Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. - 110 с.
9. Рубинштейн С.А. Бытие и сознание. О месте психического в общей взаимосвязи явлений материального мира. - М.: АН СССР, 1957. - 327 с.
10. Сарджвеладзе Н. И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой: - Тбилиси: "Мецниереба", 1983. - 206 с.
11. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. - М.: Политиздат, 1972. - 303 с.
12. Столин В.В. Познание себе и отношение к себе в структуре самосознания.: Дис… докт. психол. наук:19.00.07. - М., 1985. - С. 19-20.
13. Чеснокова И.И. Проблема сознания в психологии.- М.: Наука, 1977. - 144 с.
14. Rogenrs K.R. Dymond R. F. Psychotherapy and personality change.- Chicago,1954. - 344 p.
15. Wells L.E., Marwell G. Self-Esteem. - Its Conceptualization and Measurement. London, 1976.
Loading...

 
 

Цікаве