WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах - Реферат

Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах - Реферат


Реферат на тему:
Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах
Категорія "ставлення" загальна і, на перший погляд, проста "абстракція світу", якою вільно оперують філософи, психологи, соціологи, математики, лінгвісти та інші дослідники. Ставлення - це ключове поняття всесвіту [3].
Ефективність вивчення даної проблеми залежить від результатів досліджень загальнотеоретичних і методологічних проблем психології (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьев, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк та ін.); досліджень проблем загальної, вікової, соціальної та педагогічної психології; проблем самосвідомості й пізнання людьми один одного, проблем педагогічного спілкування, мотивації та соціальної регуляції поведінки
(Г.М. Андрєєва, О.О.Бодальов, І.Д.Бех, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, І.В.Дубровіна, О.В.Киричук, Т.М.Титаренко, С.П.Тищенко, П.Р.Чамата, В.А.Ядов та ін.)
У сучасній психологічній науці загальноприйнятою є теза про те, що категорія "ставлення" є найбільш змістовною для визначення конкретної особистості. Психологи, які плідно займалися питанням ставлення особистості
(Л.І.Божович, В.М.Мясищев, Д.Н.Узнадзе, В.А.Ядов та ін.), виходили із відомого положення Б.Г.Ананьєва про роль ставлення людини до себе як найважливішого фактору виникнення і стабілізації єдності особистості [1].
Психологічна природа ставлення достатньо складна і різноманітна. Одні дослідники (В.Н. Мясищев, В.А. Ядов) пов'язують її з активністю, інші
(Л.І. Божович, Ю.А.Приходько, Г.І.Щукина, Н.А.Морозова, В.С.Мухіна) - з емоційною сферою, з формою психічної діяльності, найбільш представленою у мотиваційно-емоційній сфері особистості (К.А. Альбуханова-Славська,
А.Н. Леонтьев, Е.Л.Рубинштейн). Найчастіше ставлення розглядають як мотиваційно-емоційну спрямованість активності особистості (В.К. Вилюнас, С.П. Крягжде, В.Н. Мясищев, Е. У Ширяев, В.А. Ядов, С.Г. Якобсон).
Найбільш глибокий і багатосторонній аналіз проблем ставлення здійснено в працях В.М. Мясищева, який розглядає дане поняття як базову категорію психології і як вихідну одиницю психологічного аналізу [7].
Розглянемо більш детальніше, що ми розуміємо під феноменом "самоставлення" як одного із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах.
При різних поглядах на природу самоставлення ми перш за все базовою вважаємо філософську позицію, відповідно до якої дана проблема розглядається як невід'ємна частина проблеми свідомості. Виокремлюючи своє "Я", ми можемо споглядати себе як дещо самостійне по відношенню до самого себе, виділити себе як суб'єкта своїх дій. Саме в цьому відображається міра усвідомленості себе і рівень зрілості в цілому.
У роботах, присв'ячених вивченню самосвідомості [5,10,11,12,13 та ін.], використовується поняття Я-концепція, яке тісно пов'язане з категорією "самоставлення". Цим терміном прийнято позначати сукупність усіх уявлень індивіда про себе. При цьому описову складову Я-концепції називають образом "Я"; складову, пов'язану зі ставленням до себе або окремих своїх якостей - самооцінкою; сукупність власних самооцінок - як прийняття себе; поведінкові реакції, викликані образом "Я" та самоставленням утворюють поведінкову складову Я-концепції.
Таким чином, самосвідомість є утворенням, що складається з трьох компонентів: когнітивного, афективного, поведінкового, котрі мають відносну незалежну логіку розвитку, однак у своєму реальному функціонуванні виявляють взаємозв'язок.
У сучасній психології відсутній єдиний підхід щодо визначення такого феномену як "самоставлення", хоча означена проблема активно вивчається вітчизняними та зарубіжними психологами. Аналіз робіт, присвячених вивченню ставлення людини до самої себе, дозволяє говорити про велике розмаїття психологічних категорій. Можна назвати такі поняття, як: "узагальнена самооцінка", "самоповага", "самосприйняття", "емоційно-цінністне ставлення", "власне самоставлення", "почуття власної гідності", "самовпевненність", "самозадоволення", "аутосимпатія", "самоцінність" тощо. Їх зміст розкривається за допомогою таких категорій, як "установка "
(Д.Н. Узнадзе), "особистісний смисл" (А.Н. Леонтьєв), "ставлення" (В.Н. Мясищев), "аттитюд" (M.Rosenberg, S.Coopersmit), "соціальна установка"(І.С.Кон, Н.І. Сарджвеладзе), "почуття" (С.Л.Рубінштейн).
Відсутність чіткої термінології призвело до того, що значення наведених термінів більшою кількістю авторів не розмежовуються, а вживаються як синоніми.
Розглядаючи особливості підходу до вивчення проблеми самоставлення в зарубіжній психології, слід зазначити, що починаючи з робіт, виконаних у фрейдиському руслі, інтерес до даної проблеми не слабшає. Починаючи з робіт У. Джемса, самоставлення розглядається як компонент самосвідомості особистості, який виконує функцію прийняття особистістю самої себе і досліджується в тісному зв'язку з іншими складовими Я-концепції, перш за все, образом і картиною "Я". Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує гармонійне існування та високий рівень самоідентифікації особистості, підкреслює активну роль суб'єкта у формуванні позитивної Я-концепції.
Аналіз зарубіжних психологічних досліджень дає можливість зафіксувати розмаїття підходів до розв'язання даної проблеми, зокрема:
К. Роджерс підрозділяє самоставлення на самооцінку (оцінку себе як носія певних властивостей і чеснот) і самоприйняття (прийняття себе як унікальну індивідуальність, яка має не тільки чесноти, але й слабкі сторони і недоліки)[14].
Р. Бернс вказує на тверду переконаність у імпонуванні іншим людям, впевненість у здібності до того чи іншого виду
Loading...

 
 

Цікаве