WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особливості застосування сімейної психотерапії - Реферат

Особливості застосування сімейної психотерапії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Особливості застосування сімейної психотерапії
ПЛАН
1. Сімейна психотерапія
2. Розвиток сімейної психотерапії
3. Напрямки в сімейній психотерапії
4. Подружня психотерапія
5. Сімейне консультування
6. Психотерапевтична корекція відносин у родинах
Список використаної літератури
?
1. Сімейна психотерапія
Сімейною психотерапією називається особливий вид психотерапії, спрямований на корекцію міжособистісних відносин і який має за мету усунення емоційних розладів у родині, найбільш виражених у хворого члена родини.
У ході сімейної терапії, тривалість якої може коливатися від декількох тижнів до навіть декількох років, виділяють ряд етапів. Її тривалість обумовлюється вагою психічних розладів у "носія симптому", виразністю міжособистісних конфліктів у родині, мотивацією членів родини до досягнення терапевтичних змін. Спочатку сімейна терапія проводиться з частотою 1-2 сеансу в тиждень, а потім зустрічі відбуваються 1 раз у 2 тижні, а далі - 1 раз у 3 тижні.
Часто в сімейній терапії виділяють 4 етапи (Ейдеміллер, Юстицкіс):
1) сімейний діагноз, діагностичний етап;
2) ліквідація сімейного конфлікту;
3) реконструктивний;
4) підтримуючий.
Під сімейним діагнозом розуміється типізація порушених сімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей членів родини. Діагностика сімейних відносин здійснюється в процесі приєднання до сімейної групи психотерапевта, що висуває і перевіряє проблемні діагностичні гіпотези. Особливість процедури сімейної діагностики полягає в тому, що вона супроводжує сімейну терапію на всіх етапах і визначає вибір психотерапевтичних технік. Її інша особливість складається в необхідності співвіднесення отриманої від одних членів родини інформації про те, що відбувається, з інформацією від інших членів родини і власного враження психотерапевта, що склалося на підставі розпиту і спостереження за поведінкою учасників процесу психотерапії ("родина очима дитини", "родина очима психотерапевта", "які ми насправді").
На другому етапі в ході однобічних зустрічей психотерапевта з клієнтом і членами його родини відбувається виявлення і прояснення джерел сімейного конфлікту і ліквідація його за допомогою емоційного відреагування кожного члена родини, який втягнутий в конфлікт, у результаті встановлення адекватного контакту з психотерапевтом. Психотерапевт допомагає учасникам конфлікту навчитися говорити мовою, яка зрозуміла усім. Крім того, він бере на себе роль посередника і передає в погодженому обсязі інформацію про конфлікт від одного члена родини до іншого. Невербальний компонент цієї інформації може бути переданий психотерапевтом на сеансі сімейної психотерапії, для чого використовується прийом "робот-маніпулятор", коли психотерапевт переводить суперечливе повідомлення учасника сеансу на мову жестів, враховуючи виразність жесту з чутливістю і толерантністю учасників. Отже, на цьому етапі сімейної терапії ведучими психотерапевтичними методами є: недирективна психотерапія, націлена на вербалізацію неусвідомлюваних відносин особистості, а також спеціально розроблені методи впливу членів родини один на одного.
На етапі реконструкції сімейних відносин здійснюється групове обговорення актуальних сімейних проблем або в окремо узятій родині, або в рівнобіжних групах клієнтів з подібними проблемами і їхніх родичів. У цих же групах проводиться рольовий поведінковий тренінг і навчання правилам конструктивної суперечки.
Підтримуючий етап сімейної терапії складається в закріпленні набутих на попередніх етапах навичок емфатичного спілкування і розширеного діапазону рольової поведінки в природних сімейних умовах. Також проводяться консультування і корекція придбаних навичок спілкування стосовно до реального життя.
Виділення етапів дозволяє структурувати процес сімейної терапії, обґрунтовує послідовність застосування різних психотерапевтичних методів у залежності від цілей і обсягу діагностичних відомостей. Прийоми, що найбільше часто застосовуються в сімейній психотерапії:
1) Ефективне використання мовчання;
2) Уміння слухати;
3) Навчання за допомогою питань;
4) Повторення;
5) Підсумовування, резюмування;
6) Уточнення (прояснення) і відображення афекту;
7) Конфронтація, тобто пред'явлення подружній парі неусвідомлюваних чи амбівалентних установок, чи відносин стереотипів поводження з метою їхнього усвідомлення і пророблення;
8) Програвання ролей;
9) Створення "живих скульптур";
10) Аналіз відеозапису.
2. Розвиток сімейної психотерапії
В останній чверті XIX століття виникло навчання про "сімейну діагностику" і "сімейне лікування" різних психічних розладів. Справжнім основоположником сімейної терапії в Росії та Україні й одним з перших у світі вважається І.В. Маляревський, що у 1882 році в Санкт-Петербурзі заснував лікарсько-виховний заклад для психічно хворих дітей і підлітків, персонал якого приділяв велику увагу діагностиці взаємин у родинах психічно хворих, ролі дисгармонійного виховання у формуванні тих чи інших проявів щиросердечних хвороб. З родичами хворих дітей проводилося так називане "сімейне виховання", що було прообразом сучасної сімейної терапії.
Потреба в сімейній терапії зростала, особливо починаючи з 40-их років ХХ століття, після завершення 2-ї світової війни. В даний час виділяють декілька основних напрямків у сімейній терапії: психодинамічні, системне і стратегічне, а також еклектичні. Історично першим став психодинамічний напрямок, що виріс з аналізу Фрейда. Тоді були сформульовані основні риси психодинамічного підходу, а саме аналіз історичного минулого членів родини, їхніх неусвідомлених бажань, психологічних проблем і взаємних проекцій. Задачею психотерапії було досягнень інсайту - тобто усвідомлення того, як невирішені в минулому проблеми впливають на взаємини в родині в даний момент і як з цього порушеного контексту відносин виникають невротичні симптоми і неконструктивні способи адаптації до життя в деяких її членів. В даний час такий підхід, що вимагає великих зусиль як з боку психотерапевта, так і з боку членів родини, вважається економічно менш доцільним, хоча і високоефективним.
В даний час більше половини сімейних психотерапевтів працюють у руслі системної сімейної терапії, четверта частина представляють психодинамічний напрямок. Прихильники еклектичного напрямку з'єднують у психотерапевтичній роботі різні по лікувальних механізмах методи: гіпноз, аутогенне тренування, медитацію, домашні завдання по модифікації поводження, аналіз і інтерпретацію взаємин, групові дискусії й інші.
3. Напрямки в сімейній психотерапії
Коротко розглянемо напрямки і школи закордонної сімейної психотерапії.
1. Школа Упало Алто
Джей Хейлі, представник школи Упало Алто, став автором методу "проблемовирішуючої терапії". Багато методик ним були запозичені в Мілтона Еріксона. Хейлі вважав,що відносини в родині визначаються результатом боротьби чоловіків за контроль над іншими членами родини. Симптом - один зі способів контролювати поводження навколишніх. На думку Джея Хейлі, завдання психотерапії полягає в наданні людям інших способів впливу. Лікувальний ефект сімейної терапії значно зростає, якщо на терапевтичній сесії збираються всі члени родини. Внеском Хейлі в сімейну психотерапію стали різні директиви (завдання) членам родини. Виконання завдань забезпечувало рівність, кожен член родини мав право висловити своя чи думка щось зробити. Психотерапевт дає завдання як під час сеансу, так і на будинок. Ціль цих завдань:
" змінити поводження членів родини;
" знайти додатковий стимул
Loading...

 
 

Цікаве