WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прикладна соціальна психологія: досвід та перспективи розвитку - Реферат

Прикладна соціальна психологія: досвід та перспективи розвитку - Реферат

оптимальний компроміс між жорсткістю методу та його зовнішньою валідністю. Оскільки жорсткість методу визначається ступенем контролю за умовами досліджуваної ситуації, то всі емпіричні методи мають розташовуватися в такій послідовності: лабораторний експеримент (ступінь контролю найвищий), польовий експеримент, природний експеримент, опитування, контрольоване спостереження, включене спостереження (ступінь контролю мінімальний). Щодо зовнішньої валідності, то методи вишиковуються у зворотному порядку і, отже, жоден з них не може претендувати на роль універсального. Загалом, сутність проблеми методу у соціальній психології, за твердженням Г. Теджфела, полягає у визначенні того, що може і що не може підлягати експериментальній перевірці, а також у з'ясуванні можливості екстраполяції дослідних даних на поведінку людини у звичномусоціумі. Вчений вважає, що експерименти не можуть проводитися в соціальному вакуумі: варто аналізувати соціальний контекст експерименту і соціальну ситуацію, яку він моделює. Він також наголошує, що потрібні спеціальні дослідження для з'ясування того, як ті чи інші характеристики соціального контексту експерименту впливають на перебіг психічних процесів.
Виходячи з цього, вчений формулює "закон заповнення порожнечі соціально-психологічних експериментів", сутність якого в наступному: чим більш незвичною, незнайомою чи дивною уявляється піддослідному ситуація експерименту, тим більше він схильний виходити із положення, спираючись на власні уявлення, як потрібно поводитися у певній ситуації. При цьому "ефект експериментатора" не може розглядатися у відриві від "ефекту піддослідного". Тобто, за Г. Теджфелом, очікування і гіпотези експериментатора впливають на відбір ним самим експериментальних процедур і на поведінку піддослідних. Вчений зауважує, що експеримент не має бути останньою ланкою в процесі перевірки соціально-психологічної гіпотези; одержані дані слід інтерпретувати з точки зору культурологічного аналізу норм і цінностей, які регулюють поведінку експериментатора і піддослідних [18; 20].
У практиці західноєвропейської соціальної психології використовуються, окрім експерименту, й інші методи, грунтовані на принципі невтручання у поведінку піддослідного, на уявленні про людину як активного суб'єкта, що є ініціатором соціальної дії та сам обирає стратегію і модель своєї поведінки: польове дослідження, спостереження, статистичний підрахунок, контент-аналіз різних документів, соціометрія, інсценування соціальних ситуацій тощо. Є прагнення створити метод, повністю продиктований теорією. Йдеться про етогенічний метод норвежця Р. Харре, якому автори різних аналітичних оглядів пророкують неабияке майбутнє, і який застосовується для вияву шаблонів, що регулюють соціальну взаємодію [18]. Н. Армістед вважає, що альтернативою лабораторному експерименту можуть стати менш структуровані методи, такі як анкети з відкритими запитаннями, інтерв'ю, обговорення ситуації з її учасниками [20].
У 1970-ті роки соціальну психологію критикували як за практичну безпомічність, втечу в чисто академічні проблеми, так і за перетворення науки на інструмент соціального маніпулювання. У тодішніх дискусіях було остаточно розвіяно міф про нейтральність соціальних наук стосовно соціуму та його проблем. Послідовним критиком домінуючої моделі соціальної психології у ті роки був Р. Харре, якого ряд дослідників вважає другим після К. Гергена ідеологом соціального конструктивізму. Йому, як вже зазначалося, належить намагання створити нетрадиційну модель соціальної психології, котра, за його твердженням, покладе кінець штучному поділу власне соціальної психології і мікросоціології (під нею дослідник розуміє теорію і практику етнометодології, доповнену ідеями лінгвістичної філософії). Нову модель автор назвав етогенічною. Передумовою для її вироблення слугувала критика традиційної парадигми соціальної психології - позитивізму. Дослідники (А. Сухов та ін.) виокремлюють наявність кількох концептуальних принципів, спільних для теорії "соціальної психології як історії" К. Гергена, моделі Р. Харре і нової парадигми соціального конструктивізму: 1) яскраво виражений антисцієнтизм і відмова від експериментальних методів вивчення соціальної поведінки; 2) заперечення каузальності природи соціально-психологічної реальності і можливості побудови узагальнених, константних соціально-психологічних теорій; 3) настановлення на вивчення поточної локальної соціопсихологічної практики та її мовного виміру [18].
В цей період з'являється низка рекомендацій щодо використання соціально-психологічної теорії на практиці. Відомими, зокрема, є положення Г. Брейкуелл (1982 р.), які допоможуть практикам раціонально обирати і плідно застосовувати різні теоретичні моделі: моделі не повністю описують явища, які покликані пояснити чи передбачити; моделі соціальних явищ існують у соціальному світі і вони можуть змінити його так, що самі втратять пояснювальну силу; практикам варто обирати з наявних моделей ту, яка найбільш відповідає актуальним практичним цілям; кожен практик, ідучи від практичного рішення, може побудувати власну модель і, отже, стати теоретиком тощо.
Одним з головних способів ліквідації розриву між теорією і практикою учасники дискусії про соціальну релевантність соціальної психології пропонували стимуляцію інтересу академічної науки до реальних соціальних проблем [20]. Є підстави вважати, що представники теоретичної соціальної психології відгукнулися на цю пропозицію. Про це свідчить хоча б те, що зростає кількість досліджень, автори яких називають їх прикладними.
С. Московічі вбачає відмінність своєї школи від інших напрямів когнітивізму в тому, що вона зосереджена не на тому, як люди думають, не на процесі мислення, а на тому, що вони думають, на змісті уявлень. Він сформулював п'ять принципів (вимог) до соціальної психології: дослідження конкретних явищ не повинно обмежуватися рівнем міжособистісних стосунків; центральну увагу варто зосереджувати не на проблемах стабільності й рівноваги "реальності", а на процесах її зміни; слід поповнити соціальну психологію дослідженнями когнітивних аспектів комунікації, семантики символічних обмінів між людьми, мови; варто досліджувати соціальні уявлення як результат погодженого вибору між їх численними значеннями; не потрібно представляти лабораторний експеримент, який вважається винятково науковим, як цапа відпущення за всі гріхи соціальної психології. С. Московічі пропонує і своє трактування міждисциплінарної природи соціальної психології, зазначаючи, що соціальна психологія покликана виступати в якості головної дисципліни, котра осмислюватиме зв'язок між культурою і природою, так само, як між соціальними і фізичними явищами [5].
П.
Loading...

 
 

Цікаве