WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прикладна соціальна психологія: досвід та перспективи розвитку - Реферат

Прикладна соціальна психологія: досвід та перспективи розвитку - Реферат

рухи, неорганізовані натовпи, паніка тощо.
Американські критики звертають увагу на те, що до кінця 1960-х років прикладні дослідження в галузі соціальної психології майже не проводилися. Та й ті, що зрідка здійснювалися, при уважному їх розгляді вважатися прикладнимине можуть. У зв'язку з цим зрозумілими стають претензії суспільства до соціальної психології наприкінці 1960-х років, коли американське суспільство вступило в період великих випробувань. Тоді на перший план висунулися такі проблеми, як соціальна база лабораторних експериментів, їх моральні межі, роль суб'єктивних настановлень експериментатора і ціннісних аспектів поведінки суб'єктів експериментальних ситуацій; співвідношення теоретичного і прикладного знання; соціальна релевантність і репрезентативність результатів; можливість їх практичного використання; вірогідність соціально-психологічних прогнозів. Щодо соціальної релевантності, то вона обговорювалась у різних аспектах: як проблема зв'язку фундаментальних і прикладних досліджень, як проблема зв'язку теорії і практики, як проблема підготовки спеціальних кадрів, які можуть забезпечити трансляцію теоретичних знань у практичні рекомендації тощо. Однак американська соціальна психологія при всьому її намаганні брати активну участь у реальному суспільному процесі не може виступати інакше, як у ролі соціального технолога.
Європейська критика (С. Московічі та ін.) відзначає, справа не тільки в тому, що соціальна психологія захоплюється експериментами, які нібито призводять до відриву від дійсності, а у виборі проблем і штучності, "соціальному вакуумі", в якому ці експерименти проводяться. Соціальна психологія зустрілася з перешкодами, нею ж і породженими: у кращому випадку соціальна поведінка розглядається як поведінка в діадах, і проблеми усього суспільства перетворюються на проблеми особистості. При цьому соціально-психологічні дослідження не повинні брати під сумнів доцільність існуючої системи. Як твердить більшість дослідників, дотримання цих концептуальних засад стало головним "правилом гри" для соціального психолога в США [13; 15; 18; 20].
Якщо на початку дискусії (кінець 1960-х - початок 1970-х років) дебати соціальних психологів точилися навколо методів соціальної психології, то потім (кінець 1980-х - початок 1990-х років) вони переросли в дискусію про парадигми. Саме тому в працях американських і західноєвропейських спеціалістів того часу криза в соціальній психології сприймається як криза парадигм. Головна сутність її полягала в тому, що позитивістські теоретичні принципи усвідомлювалися як чужорідні. Вчені виокремлюють такі етапи теоретичного аналізу післявоєнної західної соціальної психології [1; 9; 10; 11; 13; 14; 17; 18; 19]:
· констатація теоретичного неблагополуччя дисципліни, прагнення її "косметично полагодити" (кінець 1960-х - початок 1970-х років). У цей період зберігає провідне становище американська соціальна психологія, яка водновчас стає об'єктом критики з боку західноєвропейської науки, котра набуває сили й утверджує своє право на створення альтернативних моделей соціально-психологічного знання;
· усвідомлення нової ситуації в соціальній психології як намагання змінити парадигму (1970-ті роки). В Західній Європі починають створюватися центри соціально-психологічних досліджень, які склали (вперше за повоєнні роки) американським зразкам серйозну конкуренцію. Але тут є своя специфіка: хоча західноєвропейські теоретичні ідеї були новими, дослідження, що проводилися для їх перевірки, залишались традиційними;
· посткризовий розвиток соціальної психології (1980-ті - початок 1990-х років). Він позначився активізацією наукових контактів між американськими і західноєвропейськими фахівцями, одночасним існуванням кількох теоретичних орієнтацій (традиційний сцієнтизм, неопозитивізм, соціальний конструктивізм).
Стосовно "соціального конструктивізму", то наприкінці ХХ століття триває подальший розвиток цієї концепції, яка розвивається переважно американським соціальним психологом К. Гергеном і його послідовниками. Вчений сформулював положення, які, на його думку, могли би скласти загальну основу для майбутньої парадигми соціальної психології: знання про соціальне життя варто розглядати не як "відображення" зовнішньої реальності, а як "перетворення", трансформацію досвіду у реальність мовну; поведінку людини слід розглядати не як наслідок незмінних законів, програм, а як результат низки вільних, автономних рішень, що приймаються нею; знання про соціальну поведінку (норми, правила тощо) і знання про це знання варто розглядати не як процес нагромадження, а як процес нескінченного історичного перегляду, реінтерпретації в залежності від соціокультурного контексту, що змінюється; теорія в соціальній психології є не просто систематизацією знань, а засобом перетворення дійсності; знання не може бути ціннісно вільним (проблеми етики мають відігравати все більшу роль у дослідженні людської поведінки).
Спираючись на ці положення, К. Герген стверджує, що раціональність породжується саме всередині процесу соціального обміну. Суть того, що він пропонує, полягає у перетворенні відомої тези Р. Декарта: "Я мислю, отже я існую" на "Ми спілкуємося, отже я існую". Виходячи з цього, основним полем дослідження стає мова, дискурс (спосіб викладу, доведення); основним об'єктом дослідження стають "спільноти співбесідників, учасників розмови". При цьому відпадає потреба у пошуку так званих універсальних закономірностей, принципів тощо. Щодо етичного аспекту соціальної взаємодії, то соціальний конструктивізм не визнає моралізаторства, тобто засудження вчинків з моральної точки зору. Він виходить з того, що принципи добра не можуть диктувати конкретні дії безвідносно до їх місця і часу. На думку К. Гергена, соціальний конструктивізм не відмовляється від "морального дискурсу", скоріше він бере в лапки проблему моральних принципів, заохочуючи дослідження практики у відносинах між людьми, яка дозволяє їм досягти життя, "морального" в їхньому розумінні [13; 17; 18]. Загалом можна констатувати, що етичний аспект соціальної взаємодії починає входити у західну соціальну психологію.
Джерела моделі К. Гергена про соціальне пізнання започатковані в його ідеї про "соціальну психологію як історію" (1973 р.). Дослідник стверджував, що соціальну психологію не можна називати наукою в класичному розумінні цієї форми пізнавальної діяльності, позаяк принципи, що управляють соціальною взаємодією, не можуть бути універсальними (відтак вони не підлягають узагальненню), оскільки нестатичними і змінними є факти, на яких вони базуються. Отож соціальній психології не варто орієнтуватися на розвиток узагальнених наукових принципів. Її завдання полягає у систематичному
Loading...

 
 

Цікаве