WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Уява як психічний процес. Значущість гри в системі навчальної діяльності. Прийоми розвитку інтелектуальних почуттів - Контрольна робота

Уява як психічний процес. Значущість гри в системі навчальної діяльності. Прийоми розвитку інтелектуальних почуттів - Контрольна робота

типу гри - гри за правилами, де поведінка учасників регламентується певними абстрактними вимогами.
Перед вступом до школи появляються дидактичні ігри, які наближають дитину до процесу навчання.
Сучасне дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їх елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроці - засіб навчання.
Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.
Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
А.С. Макаренко писав: "... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній".
Мета дидактичних ігор - формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли він сам виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зуміє зацікавити учнів.
Видатний російський олігофрекопедагог і психолог О.М. Грабов писав: "Ступінь відсталості дитини характеризується тими іграми, на які вона здатна". В процесі гри дитина пізнає все, що недоступне їй у навколишній діяльності. В захопленні, не помічає, що вчиться - запам'ятовує, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять.
Жан Ітар, Едуард Сеген, Марія Монтесарі, О.М.Грабов широко використовували дидактичні ігри в навчанні дітей з особливими потребами і створили цілу систему ігор, за допомогою яких розвивалась увага, спостережливість, кмітливість, пам'ять, мовлення дітей. Ряд цікавих математичних ігор розробила Н.К.Кузьміна - Сиромятникова, М.П.Пирова. Вони рекомендують дидактичні ігри, дидактичний матеріал тісно пов'язувати з повсякденним життям.
Тому дидактичні ігри розробляються таким чином, щоб їх зміст передбачав формування не лише елементарних математичних уявлень, а й корегування та розвиток пізнавальних процесів.
Олігофрени розробили блоки дидактичних ігор, які містять окремі серії, а кожна серія містить три дидактичні гри, спрямовані на формування аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, узагальнення. У кожній серії ігри розташовані в послідовності, яка забезпечує поступове ускладнення навчальних завдань, що розв'язуються під час ігрової діяльності. Кількість серій навчальних ігор відповідає кількості понять, які формуються. Ігри використовуються у певній послідовності залежно від ступеня складності. Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій П.Гальперіна, виділяють чотири етапи засвоєння розумової дії:
1) попереднє ознайомлення з дією, умовою її виконання;
2) формування дії в матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій;
3) формування дії у зовнішньому мовленні;
4) формування дії у внутрішньому мовленні, перехід його в глибокі згорнуті процеси мислення.
Ця теорія й обумовлює певну послідовність розумової діяльності дітей: якщо відома істотна ознака поняття, то учень може виділити властивості предмета й зіставити з нею, а відтак зробити висновок про те, чи належить цей предмет до даного поняття чи ні. Спочатку зіставлення ознак відбувається під керівництвом учителя. Далі дитина зіставляє такі ознаки в зовнішньому мовленні, яке є основою для внутрішнього мовлення.
Під час кожної навчальної гри, поступово засвоюючи послідовність розумових дій, які відображаються у зовнішньому, а потім у внутрішньому мовленні, дитина опановує засоби підведення будь-якого предмета під поняття, що вивчається. Розгорнуте судження за схемою дій, які виконуються, поступово згортається у план розумової дії. Все це допомагає розв'язувати нові завдання самостійно.
Кожна дидактична гра багаторівнева і містить окремі завдання, спрямовані на засвоєння певного матеріалу. Водночас ігри мають передбачити по елементне засвоєння знань. Від гри до гри ці елементи складаються у певну систему, яка поступово і послідовно готує учнів до засвоєння наступних тем.
Наприклад. При формування взаємообернених понять "багато-мало", дітям пропонують дати Буратіно малюнки, на яких зображено багато предметів, а Незнайкові - малюнки з меншою кількістю предметів. Наступна гра передбачає самостійну діяльність учнів - вони мають розставити автомобілі в гаражі: в один - багато, в другий - мало. Третя гра сприяє автоматизації дій: дітям пропонують самостійно намалювати багато трикутників та мало кружечків.
Важливо, що під час проведення дидактичних ігор кожне нове завдання окреслювалося тоді, коли дитина підготовлена до його сприйняття. Наприклад, формування поняття "більше-мало" можливе, якщо діти засвоїли поняття "багато-мало", а поняття "стільки ж" доступне для розуміння, коли учні усвідомили, що таке "більше-менше".
Якщо спочаткуучень зацікавиться лише граю, що дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі.
Гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих складних математичних завдань, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.
Наприклад, одноманітне розв'язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Про те розв'язування цих самих прикладів у процесі гри "Хто швидше" стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльність через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він знає, вміє.
Ті знання і навички, які дитина одержує під час гри, можуть бути легко перенесені в побут, життя, самостійно використані в любій обстановці. А це відіграє особливе значення, тому що дитині з особливими потребами важко оперувати набутими знаннями в зміненій обстановці.
Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом, утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язанню поставленою завдання.
У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз, синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять
Loading...

 
 

Цікаве