WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

вдачі в сучасних умовах та переборення, нівелювання її негативних тенденцій: цілеспрямоване вихованняраціонально-активної настанови із збереженням природної доброти, цінностей внутрішнього життя, потягу до культури. ( )
Багато дослідників приділяють увагу аналізу сучасних соціальних процесів з метою знайдення гідного виходу із скрутного становища, що склалася в українській нації, прагнуть виявити зовнішні і внутрішні чинники духовного та соціального занепаду, кризи української нації. Ця криза, вважають вони, полягає в тому, що українська людина перестала, або ж і не вміла, любити себе та представників своєї нації, що, в свою чергу, стало причиною відсутності справжнього, дійового патріотизму.
М.Шлемкевич, Б.Чепурко, В.Панфілов, О.Руденко, О.Кіхно, Ю. Римаренко, Ю.Липинський, С.Пролїїв, В.Шамрай, Є.Бистрицький, Л.Шкляр, М.Цимбалістий та інші сходяться в думці, що до українського народу досить наочною є констатація нерозвиненості визначальних чинників національного буття, а тому українству ще належить виробитися у новітню націю і здійснити повноцінне національне самовизначення. Таким чином, національний розвій України може бути зрозумілим та усвідомленим лише якщо виходити з дійсного сенсу новітньої нації, яка має формуватись, спираючись на принципово нові цінності. Не плекати свої архаїчні етнічні особливості та розчулюватися ними, а свідомо реалізувати свою волю до життя, до майбутнього у культурному полі всього людства.
Таким життєдайним фактором повинна стати національна ідея, формування якого почалося ще з часів Київської Русі і, не буде перебільшенням сказати, не закінчилось досі.
Тому свідомий підхід до справи, розуміння мети розвитку нації та засобів її досягнення, створення іміджу нації як демократичної спільноти, котра заснована на вільному самовіднесенні до неї громадян, на їхньому активному виборі та будуванні національного майбутнього мають бути пріоритетними у формуванні національної ідеї як перспективи історичного існування народу, інтенції його волі. В ній міститися той проект жаданого майбутнього, без детермінації яким не поставав жоден суб'єкт історії і без якого буття втрачає вимір історичності.
Ю.Римаренко звертає увагу на національну ідею, як на психологічний феномен народного буття, менталітету народу, що згуртовує його в єдине ціле і є одним із основних постулатів українського національного відродження у сфері державності. Усвідомивши ідею нації як самостійного суб'єкту історії, котрий прямує до найвищого розвитку загальнолюдських цінностей буття, українці повинні спрямувати свої зусилля не лише на вивчення та збереження найліпших рис своєї вдачі, але й на вироблення активно-зацікавленої позиції по відношенню до суспільства та держави, на переборення комплексу меншовартості та зневіри у власних силах, на усвідомлення простої істини: "щоб вижити, треба стати господарем власної долі." Головною спрямованістю національної ідеї повинно стати перетворення народу у націю, а відтак - введення цього народу у історію, подолання природної замкненості його життя і відокремленості від світового загалу. ( )
На думку О.Кіхно, національна ідея, втілена в культуру, утворює національний духовний ідеал і в силу цього визначає формування національної вдачі, яка, в свою чергу визначає сенс та життєвість національної ідеї. ( ) Ідеал загалом є найбільш бажаним взірцем, бо посідає значне місце у світоглядах людини і людських спільностей. Незаперечним є й те, що вся діяльність людей спрямовується ідеалами і підпорядкована йому.
Оскільки ідеал - це світоглядне, екзистенціальне, сенсожиттєве утворення, його формування і функціонування спирається на філософську і психологічну концепцію сутності людини, як біологічної і соціальної істоти, носія історично сформованих якостей певної національності. Відомий вчений-гуманіст А.Швейцер ( ) вважав, що в найбільш загальних рисах розвиток кожної культури полягає в тому, як розумні ідеали, покликані сприяти прогресу людства, сприймаються індивідами і впливають на умови їх життя. Проблема в тому, що неможливо сформулювати ідеал і запропонувати його окремій людині чи суспільству без співвідношення, органічного поєднання його з особливістю їх характеру, всієї психології. Тому ідеал необхідно посіяти і дбайливо виростити на грунті національного характеру. На це потрібні не дні, не роки - століття.
У сучасному суспільстві спостерігається тотальне відчуження людей від їх істинної сутності, висування ідолів замість ідеалів. Серед такого роду ідолів Е.Фромм ( ) називає: публічну думку, соціальний престиж, економічне процвітання, індивідуальний та соціальний нарцисизм, товарний характер відносин між людьми, коли все продається і все купується. Звідси необхідною умовою духовного, культурного, економічного піднесення українського народу є витворення такого ідеалу, який грунтувався б на пріоритеті особистості як основної суспільної цінності і вирішальної рушійної сили будь-яких процесів у суспільстві, а виховання повинно зробити людину спроможною виробити і поширити ідеали на своє життя.
Ідеал українця вольового, порядного, ідейного, його апелювання до правди, розуму, науки має плекати інтелектуальна, культурна еліта, "а справа народу, за висловом Л.Шкляра, дивитись на ідеал і йти за ним з метою побудови нового, справедливого, вільного українського суспільства, розвиток якого б забезпечила власна українська демократична держава". ( ).
Допомогти розвитись такій еліті, з власним етнічним образом, з національним характером і іміджем повинні виховання, освіта і культура і з її допомогою сформувати відповідне суспільство, представники якого усвідомлюють єдність своїх життєвих інтересів і прагнуть до їх досягнення спільними організованими зусиллями. А це вимагає не пpосто орієнтації на традиції народної культури, а й створення новітньої нації на основі спільних інтересів, прав і обов'язків її громадян, незалежно від їх етнічної належності, вважаючи слідування традиціям певної народної культури приватною справою кожної особи. Проблема удосконалення національного характеру це, перш за все проблема зміни "баластних" цінностей, відродження гордої, а не гордовитої, відкритості української душі, готової сприйняти і власний національний світ, і світ людської цивілізації взагалі.
Цей набіp обpазів, знань, емоційних звичок і тяжінь етно і соціокультуpного самовідчуття фоpмується, як доведено вище, на пpотязі всього життя людини, пpоте його найяскpавіші складові, без сумніву, фоpмуються у свідомості і підсвідомості індивіда ще в дитячо-юнацькому віці, в пpоцесі його виховання і навчання. Тому сформувати національні і загальнолюдські цінності, задекларовані у деpжавній національній пpогpамі "Освіта" ( ), у підростаючого покоління покликана етнопедагогіка, основні положення якої мають бути покладені в основу, перш за все, сімейного виховання, в роботу дошкільних і позашкільних дитячих закладів, а також відбиватись в літературі і мистецтві.
Loading...

 
 

Цікаве