WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

за певних умов може привести до її повного знищення.
Тому перед системою просвіти івиховання стоїть нагальне завдання - знайти концептуальні основи для формування чіткої громадянської позиції, державного мислення, які б грунтувались на національних цінностях і інтелектуальному багатстві народу без викривлень минулих років та, за висловом Вол.Соловйова: "використовуючи вроджену емоційність нашого народу, яка є великою спонукальною силою вчинків, плекати доброчинні і надійні моральносмислові засади "для творення добра та істини". ( )
Риси індивідуалізму в українській свідомості поpяд з вищеназваними науковцями теж досліджували численні вчені, серед яких П.Юркевич, М.Костомаров, В.Янів, Д.Чижевський, М.Грушевський, Г.Тільман, І.Мірчук та інші. Не слід думати, що в своєму індивідуалізмі українці унікальні. Індивідуалізм притаманний всім людям, націям, народностям, бо яка особистість (спільнота) не спрямована, насамперед, на досягнення власного (особистого) успіху при ігноруванні, або недооцінці колективних потреб. Відмінність українського індивідуалізму, скажімо від європейського, полягає не у різниці цільових установок, а в тих шляхах, якими етноси йдуть для досягнення своїх егоїстичних цілей. В силу історично зумовлених причин, зазначає Стаpовойт І.С., український індивідуалізм "пішов шляхом прямо протилежним європейському, а саме, він має інтровертивний характер і спрямований на відособлення індивіда від інших людей і від суспільства, Зусилля особистості спрямовані на створення свого маленького індивідуального світу, на ізоляцію в ньому і убереження себе від впливу інших людей і від соціуму: якщо індивід не може утвердитися в суспільстві, у "великому світі", то він прагне зробити це в побутово-локальних, "малих" соціальних формах: сім'ї, побуті і т.п. Лише в цьому своєму "мікросвіті", відгородженому від інших людей і суспільства, він відчуває себе індивідуальністю і утверджує себе в якості такої". Одним словом, лише в "своїй хаті" українець відчуває себе комфортно.( )
Особливо це віддзеркалюється в нинішніх умовах, коли, за висловом Г.Токалюка, "код національної ментальності, міцно закарбований у підсвідомості, все ще штовхає недовірливого українця до своєї споконвічної схованки - успадкованої пасивності, виробленої століттями експлуатації і репресій" і надзвичайно посиленої "дефективним вихованням останніх десятиріч в дусі покори, апатії, безвідповідальності". ( )
Цей же індивідуалізм привів врешті-решт і до безсилля українського народу радикально вирішити проблему свого сталого, впевненого існування. "Індивідуалістичне наставлення українців виявилося досить виразно в його розумінні суспільного ладу, засад спільноти в суспільному житті, - відзначив І.Мірчук. - Воно відкидає із цілковитою рішучістю усі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна і повне підпорядкування волі вищого, забуваючи зовсім, що це звісно має згубний вплив на інтереси загалу. В нашій історії маємо багато прикладів того, як вибуялий індивідуалізм значною мірою придушував витворення традиції як державотворчого чинника і, тим самим, перетворював історичне існування цілої нації в гру нескоординованих сил, що через брак поважніших змагань до з'єднання мусили стати катастрофою для майбутнього цієї спільності" ( )
Якщо поєднати міркування О.Кульчицького та І.Рибчина про емоційність української психіки з аргументацією В.Липинського толерації українського духу до християнської моралі, з його схильністю до інтровертизму К.Юнга і змістом національної ідеї, сформульованої В.Москальцем то вимальовується картина:
" українці - інтроверти, тобто спрямовані всередину, на духовні пошуки, роздуми, тощо індивіди, тому українська література і культура взагалі є інтровертними, заглибленими у духовно-моpальні пошуки, суто естетичну творчість на відміну від творців інших цивілізацій, зосереджених переважно на вдосконаленні матеріально-технічного виробництва, технологій, установ. Вони весь свій інтерес, активність спрямовують на зовнішній світ, який діє на них, мов магніт, відчужуючи їх від власного внутрішнього світу, що властиво екстравертам.
" українська релігійність не є категорично-абсолютизованою і не може слугувати об'єднуючою національною ідеєю, бо українці значно більш "заземлені", ніж інші слов'янські народи, вони лише прагнуть створити собі і своїм дітям земний добробут, лад, порядок, доцільність і порядність у взаєминах. Їх замиловано-мрійливе ставлення до природи, до Бога також безпосередньо пов'язане з земними проблемами;
" кожна з розглянутих рис української психіки є вельми сприятливою для естетичної чутливості, а особливо всі вони разом. Український народ має велику схильність до художнього відтворення світу, є естетично чутливим;
" в українській національній психіці є риси, вельми сприятливі для тоталітаризму соціалістичного взірця;
" різні геофізичні умови проживання а також знаходження українців під пануванням п'яти держав наклало відбиток на формування різних національних ментальностей і характерів, а відтак, і моральних і духовних цінностей;
" роки гноблення виробили в українця синдром меншовартості, закріпили риси безвільності, соціальної пасивності, яка виразилась в очікуванні якоїсь "силу ззовні", яка б вирішила їх проблеми - синдром очікування "месії";
" провідною ознакою українця є кордоцентричність, провідна роль серця (умовно-образного центру емоційних процесів в психічній діяльності), інтенсивно стимульована стражданнями і муками, яких було більше ніж достатньо в українській історії.
Базуючись на вище сказаному, І.Старовойт pобить висновок: пеpед нашою гуманітарною наукою стоїть завдання "витворити такі правові, моральні і в цілому соціально-культурні норми, котрі більш-менш вдало б поєднали індивідуальні і суспільні інтереси та потреби, спрямували б енергію індивідів, що переслідують свої власні, егоїстичні цілі, в соціально-значиме русло." ( ) І з ним не можна не погодитись.
Просто відродити давні форми культури безперспективно і замало - необхідно створювати нові умови і форми її розвитку з обов'язковим врахуванням специфічних рис українського народу для визначення перспектив майбутнього розвитку. І.Лисяк-Рудницький сформулював це так: "Поступ мусить будуватися на підвалинах того, що вже існує. Характер народу, витворений віками, не може бути самовільно змінений. Але в нього можна вносити корективи, його можна розвивати в певному напрямі". Він вважає, що за основу позитиву слід брати багатство почувань, сердечну теплоту, щиру людяність, гуманізм та антропоцентризм, як основну тенденцію світогляду українця. Потрібно виховувати і формувати "український мозок" переборюванням надмірної чутливості та емоційності української вдачі за рахунок прищеплення їй вміння цілеспрямовано, точно визначати мету діяльності та засоби її досягнення. З огляду на це, одною з актуальних проблем формування українського національного характеру є проблема розвитку кращих рис української
Loading...

 
 

Цікаве