WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

сприймається іншими народами і образ, в якому етнос презентуєсебе перед іншими, стверджує себе перед ними.
Національна відраза - сукупність негативних рис, котрі даний етнос відкидає, вважає неприйнятними, ворожими для себе.
Її розвідки дозволили виокремити культурні архетипи, котрі утворюють етичне ядро українського буття, це:
1-й - заснування життя на праці. Досягнення життєвого успіху та достатку вимагає, передусім, цілеспрямованої, ефективної, постійної праці;
2-й - непевність щодо розпорядження результатами власної праці, негарантованість достатку. Українець радше віддасть плоди своєї праці сильнішому, ніж буде боротись. Загалом, відчуття людиною себе власником, вкорінене, наприклад, у західноєвропейському етносі, в нього відсутнє;
3-й - неналежністю світу українцеві і відсутністю в етосі (тобто самовизначенні українства) виміру публічності. Українцеві належить лише найближче до нього, обмежена частина приватного світу - хата. Це інтимний зв'язок з тим, що людина відчуває своїм, але не має загальної і безумовної визначеності цієї належності з боку інших.
4-й - покладання більше на долю, аніж на власну самоврядну волю відносно життєвих надбань. Доля чи Бог виступають репрезентантами зовнішньої вищої волі, котра повсякчас здатна розпорядитися людським життям і його достатком. Покірність долі і готовність прийняти її встановлення замістила в даному випадку активну силу особистісного самовизначення.
5-й - архетип вільності чи завзятої відчайдушності, котра виникла як відгук на деякі зовнішні виклики буття.
У взаємопов'язаному комплексі ці риси визначають і закріплюють типи поведінки людини, її реакції на ситуації.
Сукупність характерів окремих людей утворює сталу психологічну структуру, соціально-психічний механізм оpганізації соціальної поведінки людини - соціальний характер, носієм та ретранслятором якої є українська культура, і література, зокрема.
Соціальний хаpактеp являє собою типові для даного суспільства, нації, класу, соціальної гpупи соціальні почуття, емоції, які висловлюють певний світогляд, типові соціальні якості. Він втілює певну єдність соціально-психологічного і ідеологічного, того, що хаpактеpизує pиси особистості даної фоpми суспільства, нації і безпосеpедньо впливає на механізм виpоблення нею мотивів, установок, оpієнтацій своєї поведінки, а також соціально-типові якості, які хаpактеpизують особливості діяльнісного боку особистості, соціально-типові стеpеотипи, фоpми поведінки і соціально-типові pиси волі, які оpганізовують соціальну поведінку людей.
Другий характеротворчий блок - це воля. Вона виступає як складова характеру і внутрішня психічна сила, що спонукає долати внутрішні (інстинкти, лінь, байдужість і т.п.) та зовнішні (політичні, економічні, правові і т.п. ) перешкоди на шляху до поставленої мети, підпорядковувати свою життєдіяльність ідеалу, хоча сама лише воля, не є запорукою національного самоствердження.
Історична доля українського народу склалася так, що до цього часу своєї власної сили, активності, зрештою, волі йому не вистачало, щоб здобути свободу й створити свою національну державу. Не сприяли цьому і пасивно-уриманський характер нації, недостатньо розвинена національна свідомість і як наслідок - комплекс меншовартості. В результаті, в українській психіці поступово утвердилося і розвинулося підсвідоме і свідоме сподівання, що національне, релігійне, економічне, політичне звільнення прийде ззовні. Якась зовнішня сила нарешті утвердить справедливість, правду і відплатить усім гнобителям. Не спроста ж символом України є червона калина, прекрасна, але беззахисна, безталанна жінка, яка чекає і не дочекається свого судженого. Симптоматично, що така ж жінка переважає у думах, піснях, і творах українських дожовтневих письменників. Це очікування правди, свободи і справедливості ззовні є, на жаль, стрижнем української ідеї-ідеалу і зараз. Звичайно, значно легше чекати в мрійливій задумливості і журбі, ніж в несприятливих умовах, ризикуючи свободою і життям, спонукати себе до самостійної роботи духу, плекати в собі мужнє начало активну відповідальність за свою сім'ю, націю, державу, Як не прикро, це й є менталітет української нації, як такої. І не має значення, які обставини до цього призвели.
Вивчення специфіки ментальності українського етносу в останній час стало все відчутніше привертати увагу дослідників. І це цілком закономірно, оскільки стало очевидним, що соціальний, економічний і політичний розвиток країни в значній мірі залежить від того наскільки враховується глибинні ментальні характеристики народу.
Поняття "ментальність" дуже часто ототожнюється з національним характером, національною свідомістю, з "душею народу". Про те, поглиблене вивчення цього поняття, дало можливість доктору філософських наук І.С.Старовойту конкретизувати його: "Менталітет - це соціально-психологічний феномен, котрий характеризує етнічні спільноти і окремих представників етносу і який визначає способи сприйняття та інтерпретації певною етнічною групою оточуючого світу, а також способи і форми теоретичного і практичного відношення до природного і соціального середовища". Формування менталітету передбачає вплив природних, соціальних і духовних чинників у їх сукупності, в силу чого він є неоднорідним явищем навіть в межах однієї держави. Проаналізувавши численні дослідження, вчений дійшов висновку, що загальними рисами українського метаетносу є індивідуалізм і емоційність. ( )
Ядро, серцевину визначальних психологічних рис українців становлять емоційно-почуттєві чинники, які виникли на основі постійної прив'язаності до землі і життя в патріархальній общині. Утворення українських "спільнот" характеризується почуттєвою близькістю, базованою на симпатіях, спочуванні, приязні і взаєморозумінні, а не на раціонально обгрунтованому змаганні до розумово продуманої спільної мети.
Висока емоційність, поєднана з очікуванням справедливості в сполученні з власною безпорадністю, неспроможністю активно діяти, виборюючи "правду" життя, стимулювала фантазію, посилену діяльністю уяви. Це й спрямувало український народ до поглиблених духовно-моралістичних пошуків, націленості на внутрішньо-екзистеційний світ людини, в якому уявне переживання тих чи інших ситуацій у значній мірі підміняє їх реальне проживання у зовнішньому світі. Перевага емоційного начала над холодно-розсудливим зумовила такі істотні риси як поетичність, музикальність, привітність, щирість, певну зневагу до раціональної упорядкованості світу, відсутність суспільної дисципліни, які виявляються і сьогодні. Тому підтвердженням є реабілітація архетипових тем, норм і ритуалів у нашому житті: міфологічно-романтичний сплеск переростає у феномен масової свідомості, коли попередні ідоли і герої, що не справдили сподівань маси, замінюються іншими, такими ж ілюзорними як і попередні. В демосі домінує одна мета - вижити. А втрата суспільством внутрішніх домінант, як довів А.Тойнбі ( ), є надломом цивілізації, що
Loading...

 
 

Цікаве