WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

виправдання та культурналегітимація властивостей українського етносу", розбудова особистості вглибину замість експансії в ширину. Міф надав певним рисам етносу, значення вихідних і безумовних якостей. В тому своєму національному міфі українець існує серед чудової, квітучої природи, поєднаний з нею через працю та наснагу. Він віддає свої сили, працю землі, котра повертає їх красою і родючістю. Навкруги панують мир і спокій, і такий самий мир і спокій наповнює людину. Праця може бути важкою, навіть виснажливою, але вона вдячна. Життя людини концентрується навколо її оселі, котра відрізняється впорядкованістю, охайністю та ретельним доглядом. Особливе місце займає жінка - ніжна, сповнена любові і власної гідності. Українська література винятково насичена такими настроями. Та й цих їх творів не було кому читати в умовах суцільної неписьменності, відсутності українських шкіл і самого духу просвіти. Внаслідок цього українська свідомість виснажилася, втратила ідеологічну основу, перейшла на рівень досить примітивної рефлексії національної психіки, в якій етнічне українське ототожнювалось із хатньо-побутовим, відсталим, в той час як російське визнавалось прогресивним. ( )
На відміну від мрійливо-зачудованого погляду на себе самих, зазначає В.Січинський, представники інших культур в той же час бачили в укpаїнцях і інші суттєві риси. Вони свідчать, що вдача українців досить складна та суперечлива. З одного боку відвага, хоробрість, жадання слави, нехтування комфортними умовами життя, з іншого - заздрість, підступність, нахил до грабування. Гострий і хитрий розум, здатність до ремесел і мистецтв, культивування військової честі, справедливості, волелюбності поєднуються з ледарством, зрадливістю, жадібністю. Лицарська любов до землі уживається з недбайливим ставленням до неї, На думку деяких свідків XVII ст., українці "більш охоче беруться за зброю, ніж за плуг". В той же час вони відзначають особливу пристрасть українців до освіти, рівність з чоловіками жінок та їх самостійність, демократичність суспільного життя. ( )
На Правобережжі Польща теж посилила своє національне і релігійне гноблення. Там лише перехід православного духівництва до унії під захист католицького Риму через православний обряд допоміг зберегти українську культуру.
Окупація чистини Польщі і Галичини Австро-Угорщиною, дещо послабила польський тиск. Навіть інституалізовані українські спільноти були офіційно включені у громадсько-політичне життя імперії. Проте відчутного наслідку це не мало. Козацтво і братства вичерпали свої потенції, затуркане селянство нічого не могло протиставити тиску Польщі, крім соціально-психологічного "ми - українці". І лише уніатське духівництво і патріотично настроєні літератори ще боронили українські інтереси, мову, традиції. Досить згадати гурток семінаристів, який очолював М.Шашкевич, і видаваний ними альманах "Русалка Дністрова". Тому українська самосвідомість народу тут була міцнішою ніж на Сході.
Деяке зростання національної самосвідомості в обох частинах України спостерігалося з 1910 років. "Національний рух з обох боків кордону тепер рух одного народу зі своїми пророками-мучениками (Т. Шевченко), провідниками-вчителями (М.Костомаров, П.Куліш, М.Драгоманов) , вождями (М.Грушевський, І.Франко). Випрацьовуються стереотипи побутових національних вартостей, програмові пісні та марші, символи, свята тощо. Самоусвідомлення "ми" набирає політико-правових форм, самосвідомість нації відтепер являє собою єдність національної психіки та національної ідеології", - пише дослідник В.Жмир. ( )
Цей сплеск національної самосвідомості знов таки ж носив суто емпіричний характер, національна ідея не стала конструктивною, спонукаючою до активної розбудови і розвою національного життя. Дуже швидко він був нівельований радянською ідеологією, спрямованою на формування "радянського народу" як соціалістичної спільноти. Соціалістичні ідеали впали в сприятливий грунт українського менталітету і дали такий врожай, як ні в жодній з п'ятнадцяти республік Радянського Союзу - українці майже зовсім асимілювали з росіянами, особливо у містах, не дивлячись на те, що права нації декларувалися в радянських законах. І це не дивно, говоpять науковці, бо нація, котра тривалий час перебуває під іноземним гнітом, виробляє pізні способи пристосування до чужих форм життя, формальне сприйняття і навіть схвалення суспільного устрою, норм та стереотипів поведінки панівного етносу. Внаслідок чого власні ментальні риси відтісняються у підсвідомість, а на них нашаровуються набуті, чужі цінності і установки, які з часом все більше блокують, деформують їх компоненти.
Концепцію соціально-філософського і теоретично-методологічного підходу до феномена національного характеру як до ідеального типу особистості - "людини культури" - котрий створюється, відтворюється національною культурою і є бажаним для неї, пропонує А.В. Швецова. ( ) В своєму дослідженні виникнення, розвитку, формування і становлення національного характеру, і українського зокрема, вона дійшла висновків, сформульованих ще на початку XVII с. відомим англійським вченим Ф.Беконом та обгрунтованих в наступні часи іншими вченими:
" характер народу формує діалектичний взаємозв'язок природно-фізичних та соціально-культурних факторів і мова, яка відображає його специфіку;
" національний характер є досить складним явищем і представлений різними психологічними та соціальними типами людей;
" характер індивіда формується не лише свідомими процесами його життєдіяльності, а й несвідомими чинниками, культурними архетипами, які є важливими складниками ментального влаштування і життєвої сили в побудові людського образу;
" пристосовуючись до соціальних умов, особистість розвиває в собі переважно саме ті риси характеру, які дозволяють їй почувати себе комфортно в даному суспільстві;
Разом з іншими вченими вона виокремлює п'ять проекцій національного характеру - національна ідентифікація, національна ідея, національний етос, національний імідж та комплекс національної відрази, через які створюється можливість змістовної та багатовимірної реконструкції національного характеру.
Національна ідентифікація - це образ самих себе, який складає основу національної ідентифікації представників певного етносу і є однією з найважливіших проекцій національного характеру, бо містить образ людини та людського існування, з яким учасники конкретного етносу ототожнюють себе.
Національна ідея - комплекс цілеспрямованих уявлень, котрі відіграють роль інтенції, духовних рушійних сил, а також засад осмислення національної долі та її перспектив у житті конкретного етносу. Вона спрямовує історичне життя етносу,
Національний етнос - комплекс культурно-моральних настанов людської поведінки, яким підпорядковуються дії етнічних індивідів в різноманітних сферах життя. Він відіграє велику роль в організації безпосереднього буття нації.
Національний імідж, тобто той образ, в якому той чи інший етнос
Loading...

 
 

Цікаве