WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат

Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника - Реферат


Реферат з психології
Український національний характер як феномен національної культури і історичного чинника
Питання українського національного характеру як феномена національної культури і історичного чинника, що є одним з визначальних факторів конституювання і розвитку нації, ставили і вивчали багато науковців, починаючи ще з XVIII ст. з появи "Історії Русинів" Псевдо-Кониського, першого комплексного дослідження українців як нації, і до сьогоднішнього дня.
Дослідження М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, О.Потебні, В.Ляпинського, М.Драгоманова, В.Аньоновича, І.Франка, М.Грушевського, М.Хвильового, Д.Донцова, Д.Чижевського, І.Лисяк-Рудницького, І.Мірчука, О.Кульчицького, М.Шлемкевича, В.Храмової, Є.Онацького, В.Цимбалістого, О.Братко-Кутинського, А.Бичка, С.Кримського, Ю. Павленка, І.Рибчина та багатьох інших внесли той чи інший неоціненний вклад в самоідентифікацію українців і визначення себе як нації.
Ще О.Кульчицький дійшов висновку, що расово-соматичні особливості українців визначають дві головні риси - динарська та остійська, яким властиві: першій - пристрасність екстремальні вияви почуттів, материнське опікування інших, несприйняття великих спільнот, шанування речей, витончений смак до найдрібнішого, потреба в співзвучності з навколишнім світом, елегійний настрій; другій - сильні почуття, схильність до драматично-ліричних афектів, схильність до театрального мистецтва і музики. ( )
Емоційність національної української психіки багато вчених, сеpед яких Рибчин І., Старовойт І.С. та Швецова А.В., пов'язували ще з дуже сприятливим геопсихічним оточенням - природними умовами: плодючим, щедрим чорноземом, безкраїми спокійними полями і луками, суворо-мужніми горами, потаємними, темними лісами і т. п. Географічні ж чинники зумовили і регіональні особливості характеру, які спpощено можна визначити так:
" мешканцям північних низовин властива помірна життєрадісність. Вона сприяє розвитку почувань інтимного, гармонійного співжиття з природою, вбираючи її таємничість, спокій, дискретність та певність;
" мешканцям лісових гущавин з трясовинами притаманне почуття загрозливої обмеженості, обачність, підозрілість, очікування та терплячість;
" мешканцям північно-лісового середовища властива активна світосприймальна настанова, розвиток естетичних почуттів. Їх характеру притаманна емоційна імпульсивність і динамізм, життєрадісність та готовність потурати вибухам своїх пристрастей;
" мешканцям лісостепових височин притаманне почуття радісності і оптимізму, м'якість і лагідність вдачі, ігорна, естетична чи споглядальна настанова. Характер їх відзначає життєрадісний та оптимістичний настрій, певна безтурботність, поступливість, здатність пристосовуватись;
" мешканцям лісостепової і степової рівнини властива посилена діяльність уяви, фантазії, контрастні та непостійні настрої (почуття гніву, ворожнечі і - байдужості; честолюбства і - недостатності) , періодичні зміни самопочуття (безпредметні туги, роз пач, апатія) і, разом з тим, - ентузіазм. Їх визначають такі риси характеру як сваволя, анархізм, не підпорядкованість, апатія до будь якої організованої, зосередженої акції, індивідуалізм. Їх характер визначає песимістично-позитивістський світогляд.
Не останню роль у становленні українського характеру відіграли і історичні чинники.
В Україні історично склалося так, що розвиток найбільш істотної складової нації і національної психології - національної самосвідомості - гальмувався. Дослідження показують, що українська самосвідомість зародилася десь у XIV ст, з соціально-психологічного почуття "ми" етнічної спільноти, яка безпосередньо походила від народностей Київської Русі, мала свою мову, проживала на спільній території і здійснювала на ній спільну діяльність. Та навіть в час її зародження Україна перебувала під владою литовських князів, яві, правда, не руйнували її політичну, правову, традиційну, мовну і релігійну цілісність.
Захоплення України Польщею сильно уповільнило її розвиток і зруйнувало ці складові, Вона нищила все українське, насаджувала свої етнічні ознаки і віру. Чимало представників тих верств, які грали провідну роль у становленні нації її самосвідомості, ідеалу, тобто панівна верхівка і духовенство, стали супротивниками українського духу, а часто навіть його запеклими воpогами. Нація вижила в той час лише завдяки козацтву, міщанству, яке об'єднувалось у братства, і, найголовніше, селянській масі, що а той час становила більшість українського народу. Необхідність постійної боротьби за своє національне та релігійне примушувала напружуватися інтелектуальні сили нації, і це дало чудові плоди - з'явилася полемічна література, в якій обгрунтовувалось право існування українського народу, як нації, тобто виникла національна ідеологія, котра наповнила життєдайним змістом поняття Україна, Русь, Вітчизна.
Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького поділила Україну на дві частини: значна її частина опинилася під владою Росії, друга - залишилась під Польщею. Православна, з близькою мовою, з родоводом від Київської Русі, Росія здалася українській еліті - інтелігенції і духівництву - рідною, своєю і вона з pадістю кинулася в її обійми. Русифікація інтелігенції і духівництва, відсутність національних навчальних закладів, прискорили занепад національної свідомості. І знов таки, патріотично настроєними залишалося лише селянство та малочисельне письменство.
Недостатність диференціації суспільної структури, значне переважання селянської верстви зумовили ставлення українців до загальнолюдської ідей та суспільних подій тільки з огляду на особисту прихильність, недостатню зацікавленість широкими організаційними формами та тривкими надіндивідуальними цілями. Тому-то, за висновком І.Крип'якевича, "усвідомлення національної відособленості, цінності свободи і індивідуального розвитку, повага до суспільного авторитету, лицарство, глибока культурність мали суто літературний характер", і витворювались суто образно-художніми формами народної творчості та письменництвом, яке намагалося довести самобутність української культури і мови, підкреслити те, що життя українського народу відзначається духовним багатством, колоритом та оригінальністю, нерозривно пов'язане з природою, землею ї волею. Їх цікавило, перш за все, питанням етики та релігії, історичної долі і правди.
Архетипи народній творчості і дожовтневої літератури - казкові та містичні мотиви, типові, повторювані в житті переживання і ситуації, мали велику приваблюючу і рушійну психічну силу, великою мірою впливали на людську душу, зворушують її і керують нею. Українець у їх витворах є людиною заглибленою у внутрішній світ, світ особистого переживання, а не у світ загальнолюдських проблем. Однак вони виходили лише з емпіричних фактів самобуття, видаючи часто бажане за дійсне. Завдяки письменникам, вважають Б.Глотов і О.Матюхіна ( ), був створений національний міф, культурна "Я-концепція", через які "досягалися

 
 

Цікаве

Загрузка...