WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історія хвороби: параноїдна шизофренія - Реферат

Історія хвороби: параноїдна шизофренія - Реферат

екстрапірамідної системи. У разі затяжного галюцинатор-но-параноїдного синдрому з психомоторною загальмованістю показаний френолон (метофеназин). А за подальшої хронізації цієї симптоматики цілеспрямованою є комбінована нейролептична терапія: галоперидол - трифтазин, мажептил - галоперидол й т. ін. Слід акцентувати увагу на тому, що за використання значних доз зазначених вище препаратів обов'язковим є призначення так званих коректорів (паркопан, циклодол, юмекс, мемантин, рицинол та ін.) з метою недопущення розвитку нейролептичного синдрому. За особливої чутливості до нейролептичних препаратів і схильності до виникнення екс-трапірамідних розладів використовують лепонекс (клозапін). Атипові антипсихотичні засоби (зипрекса, рисперидон, соліан) коректорів практично не потребують, оскільки нейролептичного синдрому майже не зумовлюють. У комплексі основного курсу зручними і ефективними є антипсихотики пролонгованої дії клопіксол-депо, флюанксол-депо, модитен-депо, галопери-дол-деканоат. Їх уводять один-два рази на місяць.
При простій формі шизофренії найефективніші активізуючі нейролептики - френолон, семап (пенфлюридол), невеликі дози трифтазину.
При малопрогредієнтному (з в'ялим перебігом) шизофренічному процесі, коли переважають нав'язливі стани, призначають транквілізатори - седуксен (діазепам), феназепам, рела-ніум, еленіум та ін., малі дози нейролептиків - галоперидол, стелазин. У разі появи систематизованих нав'язливих ідей доцільно призначати пролонговані нейролептичні засоби - модитен-депо, флюанксол-депо, клопіксол-депо, флюшпірилен (ІМАП) та ін. При астено-іпохондричних переживаннях та істе-риформній симптоматиці використовують транквілізатори - седуксен, радедорм, тазепам (нозепам), оксазепам (або нейролептичні засоби у малих дозах), їхні комбінації з антидепресантами: седуксен - петиліл, трифтазин-амітриптилін. За наростання ознак шизоїдизації та інших психопатоподібних порушень призначають неулептил (периціазин), зипрексу, рисперидон, мо-дитен (ліоген), трифтазин, галоперидол.
Хворим на гебефренічну шизофренію призначають галоперидол, мажептил, триседил. Кататонічне збудження купірують аміназином, галоперидолом. При онейроїдній кататонії уводять тизерцин. При переважанні деперсоналізації комплексно використовують нейролептичні засоби - етаперазин (хлор піперазин, феназин), терален (аліменазин) та антидепресанти - амі-триптилін, ципраміл, прозак.
Лікування хворих на гіпертоксичну (фебрильну) шизофренію бажано проводити в палаті інтенсивної терапії або реанімаційному відділенні психіатричної лікарні. Призначають аміназин. Якщо не спостерігається позитивної динаміки, деякі автори рекомендують комбінувати його з електросудомною терапією. За тривалої гіпертермії призначають ін'єкції амідопірину або інших антипіретичних препаратів, регіональну гіпотермію (лід на судинні сплетення). У разі загрози набряку мозку вводять еуфілін, лазикс, сечовину, крапельно-літичну суміш (ізотонічний розчин натрію хлориду - 500 мл, новокаїн 0,5 % - 50 мл, димедрол 1 % - 2 мл, аскорбінова кислота 5 % - 10 мл), маніт, преднізолон або дексаметазон внутрішньовенне крапельне, мезатон (фенілефрин), норадреналін і т. ін. Для профілактики відповідних ускладнень призначають антибіотики.
Підтримувальна терапія та реабілітація.
Проводять їх з метою збільшення тривалості періодів ремісії, соціальної реадаптації та запобігання рецидивам. Для цього після основного лікувального курсу протягом багатьох місяців і навіть років використовують найчастіше ті самі препарати, за допомогою яких досягнуто ремісії. Широко використовують нейролептики пролонгованої дії (модитен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо та ін.) та атипові антипсихотичні засоби (рисперидон, зипрекса, соліан). При цьому дозу поступово знижують (раптове значне зменшення дози може спричинити повернення психотичного розладу - синдром відміни).
Допоміжним методом лікування шизофренії є індивідуальна психотерапія, роль якої зростає у міру виходу хворого з гострого психотичного стану. Психотерапевтичні бесіди (раціональна психотерапія) спрямовані на заспокоєння хворих, запобігання небезпечним діям, переконання у потребі лікуватися, дотримувати певного режиму, навіювання впевненості в одужанні, відвертання уваги пацієнта від хворобливих переживань, уявлень, а пізніше й формування критичного ставлення до них.
Поведінкову терапію проводять з метою відпрацювання про-фесійних навичок. Групова психотерапія особливо зменшує соціальну ізоляцію, відновлює відчуття реальності й т. ін.
Велику роль відіграє сімейна психотерапія. Її проводять для гармонізації взаємин у родині, усвідомлення родичами пацієнта хворобливості мотивів його поведінки, потреби в наполегливому лікуванні, навчання правил поводження з психічно хворими, а також з метою обміну досвідом членів сімей.
Одним із методів лікування та реабілітації, що найбільше виправдав себе при шизофренії, є трудова терапія (соціотера-пія). Вона має психотерапевтичний, виховний вплив на хворого, особливо в хронічному дефектному стані. Завдяки систематичному застосуванню працетерапії вдається підвищити позитивну активність хворого, впорядкувати його психомоторні функції і у міру можливості "витягати" його з властивого йому аутизму. Таким чином, з одного боку, праця має бути важливим елементом компенсаційного впливу на психічні функції, стимулюючи загальну активність, а з іншого,- відволікає пацієнта від галюцинаторних і маячних переживань, сприяючи так званій інкапсуляції марення.
Оскільки при шизофренії виявляють функціональну недостатність ендокринної системи, порушення з боку вегетативної нервової системи, недостатність бар'єрних функцій, дефектність кровопостачання всього організму в цілому і мозку, зокрема, вважається за доцільне здійснювати неспецифічний влив на хворих з метою загальної стимуляції і відповідної перебудови організму. Для цього можна використовувати методи лікування, що активізують загальний обмін речовин і тонізують ендокринну систему. У такому плані, за даними багатьох авторів, кориснопризначати препарати ендокринних залоз, зокрема екстракти статевих залоз. Деяким хворим зі зниженою функцією щитоподібної залози показане протягом певного часу обережне застосування тиреоїдину.
У 1935 p. угорський психіатр А. Медуна уперше використав метод лікування шизофренії, що має на меті штучно спричинити епілептичні напади. Так звана електросудомна, конвульсивна, або епілептогенна, терапія теоретично обґрунтовується тим, що, як стверджував А. Медуна, між шизофренією і епілепсією існує певний антагонізм. Так, наприклад, у хворих на епілепсію добре розвинена мезенхіма і спостерігається тенденція до розростання нейроглії. У той час як для шизофренії характерні недостатність мезенхіми і слабкість реакції нейроглії.
У 1935 p. віденський психіатр М. Закель запропонував інсу-лінотерапію. У хворих на шизофренію провокують розвиток гіпоглікемічного шоку шляхом уведення великих доз інсуліну. Але нині цей метод майже не застосовують.
Фізіотерапія, якій поки що не надають належної уваги в активній терапії психічних розладів, ще не знайшла достатнього застосування при шизофренії. Виняток становить лише гідротерапія - у
Loading...

 
 

Цікаве