WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Другий етап психологічного консультування. Діагностичний - Реферат

Другий етап психологічного консультування. Діагностичний - Реферат


Реферат на тему:
Етап другий. Діагностичний
o Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає
o Тестування
o Робота зі скаргою
o Розпитування клієнта
o Друга фаза: консультант і клієнт формулюють запит
o Робота з почуттями
o Завдання психолога на діагностичному етапі
Отже, перший крок зроблений: є контакт, є контракт, визначені реальні можливості консультації. Клієнт разом з консультантом роблять наступний крок для прояснення проблеми - починають її (проблему) вивчати. Цей етап умовно можна назвати діагностичним, бо основні завдання, що стоять перед психологом, мають діагностичний характер. З одного боку, це вивчення скарги, з якою звернувся клієнт, кінцева мета - сформулювати запит чи інакше - визначити бажані результати. А з другого боку, вивчення особистості самого клієнта, щоб при розробці способів розв'язання проблеми максимально врахувати його індивідуальні особливості. Умовно цей етап можна розділити на дві фази. Перша фаза характеризується тим, що консультанту надто мало відомо про клієнта і йому необхідно "задовольнити інформаційний голод", тобто завдання психолога - зібрати максимально повну інформацію про клієнта і його скаргу. Головне завдання другої фази - - на підставі робочих гіпотез, що виникають у консультанта, виявити реальну проблему клієнта і сформулювати запит.
Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає
Основна характеристика першої фази - клієнт говорить, консультант слухає. На думку Дж. Б'юдженталя, "слухання - це такий спосіб ведення бесіди, при якому основне навантаження в розмові припадає на пацієнта, тоді як психотерапевт обмежується підбадьоренням, прийняттям і спостереженням (для себе). Перевага слухання полягає в тому, що воно дає найменш викривлений втручанням ззовні погляд на те, як пацієнт уявляє себе і бачить свій світ" [4]. Разом з тим, необхідно відзначити, що процес слухання - один із найбільш складних у консультації. Психолог повинен не просто слухати, він повинен ще й чути клієнта, осмислювати те, що клієнт говорить; розуміти і приймати його думки і переживання; підтримувати і заохочувати відвертість і відкритість, стимулювати його подальшу розповідь; сприяти цілеспрямованому розвитку бесіди.
Деякі клієнти без особливих зусиль і спеціальної допомоги з боку консультанта включаються в процес бесіди й охоче починають розповідати про себе і свою ситуацію. Практика показує, що більшість з них розпочинають із загальної розповіді про своє життя, не надаючи значення якимось деталям, говорять про все і ні про що, перескакуючи від теми до теми. Інші, навпаки, не знають, як і з чого розпочати, їм необхідна допомога психолога, їх потрібно "розговорити". Підтримка, що надається клієнту, орієнтована на те, щоб він повідомив консультанту деякі особисті відомості про себе, що допоможуть прояснити справжню мету (реальну проблему, запит на консультацію) звернення до психолога. Як правило, для цього використовуються відкриті запитання і репліки типу: "Розкажіть про себе детальніше...", "Про що б ви хотіли поговорити?", "Що, як ви вважаєте, мені важливо зрозуміти про вас?"
У традиційному розумінні процес оцінки проблеми в консультуванні полягає в тому, щоб об'єктивно дослідити проблему клієнта, ідентифікувати й описати можливі шляхи її вирішення.
Тестування
Нагадаємо, що одне із завдань, яке стоїть перед психологом, - це вивчення особистості клієнта. Можливості консультування значно збагачуються за допомогою психологічних тестів.
Пройшовши тест чи серію тестів, клієнти отримають нову інформацію про себе, можуть порівняти свої результати з результатами інших людей. Ця інформація дає клієнтам можливість краще зрозуміти себе, допомагає віднайти невідомі клієнту резерви його особистості, сфокусувати увагу на тих можливостях, про які він і не задумувався. Також при вивченні можливих альтернатив під час процесу прийняття рішень результати тестування можуть виявитися дуже значущими.
Останнім часом захоплення тестами "загрозливо зростає, оскільки комп'ютерні системи обробки даних, що з'явилися останнім часом, роблять працю консультанта спокусливо легкою" [9]. Ми погоджуємося з думкою тих психологів, які вважають, що консультанту не слід "зловживати" тестами і надмірно покладатися на їх результати [1; 7; 9].
Дж. Коттлер і Р. Браун, наприклад, роблять декілька зауважень щодо використання тестових процедур [7]:
1. Тести відносять клієнта до тієї чи іншої категорії людей. Це може потенційно нанести йому шкоду. Часто інтерпретації, що пропонуються тестами, призводять до наклеювання на клієнтів таких ярликів, як "розумово відсталий", "психічно хворий", "не відповідає нормі" чи "пасивно-залежний".
2. Побудова тестів - це недосконала наука, що не обов'язково приводить до точних чи корисних результатів. Статистика щодо тестової валідності також не вражає своєю надійністю.
3. Проти використання ряду стандартизованих процедур говорять багато перекручувань, що зумовлені расовими і статевими факторами, оскільки питання і процедури нормування відображають мову і звичаї білих людей, які належать до середнього класу.
4. Часто тестування використовується як свого роду привід для того, щоб вести клієнта в певному напрямку, що може обмежувати його майбутні уявлення і потенціал.
5. Однією з функцій тестів є виявлення інформації, яку клієнт, можливо, хотів би приховати від інших людей. Тести розкривають те, що може розцінюватись як порушення особистісних прав. Розгляд питання про використання тестів хотілося б закінчити застереженням Л. Тобіаса: "Тестування, безумовно, дає корисні результати в окремих випадках, але приховує в собі небезпеку скотитися до механічного погляду на особистість, перестати бачити за деревами ліс. Тобто, навчившись визначати конкретні риси характеру, ми можемо розучитись сприймати особистість в її унікальній і складній цінності" [9].
Робота зі скаргою
Здавалося б досить запитати у клієнта: "Що вас до мене привело? Що вас тривожить?", і ось він - запит на консультацію. У практиці таке буває рідко. Частіше люди не знають про те, що їх тривожить, доти, поки вони не починають говорити, а іноді виявляється, що первинно визначена проблема - усього лише підтекст, "фасадна " скарга, а клієнт насправді стурбований іншою проблемою, але без допомоги консультанта нездатний її визначити.
Нарешті, бувають ситуації, коли запит на консультативну допомогу просто відсутній.
У літературі можна зустріти різні варіанти класифікацій скарг клієнтів. На наш погляд, найбільш повно характер спонтанно висловлених скарг клієнта відображає структура В. В. Століна [8]. Відповідно до цієї класифікації скарги можна поділити на чотири групи наступним чином:
1. Скарги, що мають визначену спрямованість (локус).
Локус скарги, що поділяється на суб'єктний (на кого скаржиться) і об'єктний (на що скаржиться).
За суб'єктним локусом зустрічаються п'ять основних видів скарг (чи їх комбінацій):
- на дитину (його (її)поведінку, розвиток, здоров'я);
- на сімейну ситуацію в цілому (в сім'ї "все погано", "все не так");
- на чоловіка (дружину) (його (її) поведінку, особливості) і подружні відносини ("немає взаєморозуміння, любові" тощо);
- на самого себе (свій характер, здібності, особливості і т.д.);
- на третю особу, у тому числі на домочадців чи бабусь і дідусів, які мешкають поза сім'єю.
За об'єктним локусом можна виділити наступні типи скарг:
- на порушення психосоматичного здоров'я чи поведінки (енурез, страхи, нав'язливі думки);
- на свою чи інших людей рольову поведінку, що не відповідає статі, віку, статусу чоловіка, дружини, дітей, тещі, свекрухи тощо;
- на поведінку з погляду відповідності психічним нормам (наприклад, нормам розумового розвитку дитини);
- на індивідуальні психічні особливості (гіперактивність, повільність, "безвільність" і ін.) дитини; відсутність емоційності, рішучості та ін. чоловіка (дружини));
- на психологічну ситуацію (втрата
Loading...

 
 

Цікаве