WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Спілкування як вид комунікативної діяльності - Курсова робота

Спілкування як вид комунікативної діяльності - Курсова робота

- це вміння уважно мовчати, не перебивати розповідь співрозмовника своїми зауваженнями. Цей вид слухання потрібний, коли співрозмовник проявляє такі глибокі почуття, як гнів чи горе, горить бажанням висловити свою точку зору, хоче обговорити наболівші питання. Відповіді при не рефлексному слуханні мають бути зведені до мінімум, типу "Так!", "Нічого собі!", "Продовжуйте!", "Невже?".
В діловому, як і в іншому спілкуванні, важливе поєднання не рефлексного і рефлексного слухання.
Рефлексне слухання представляє процес розшифрування суті повідомлення. З'ясувати реальне значення допомагають рефлексивні відповіді серед яких виділяють з'ясування, перефразування, відображення почуттів і резюмування.
З'ясування являє собою звернення до партнера за уточненнями за допомогою ключових фраз типу: "Я не зрозумів", "Що ви маєте на увазі?", "Давайте уточнемо це", і т.п.
Перефразування - особисте формулювання повідомлення для перевірки його точності.
Ключові фрази "Як я Вас зрозумів...", "Ви думаєте, що ...", "На вашу думку ..."
При відображенні почуттів робиться акцент на відображенні слухачем емоційного стану мовця за допомогою фраз "Ви чимось розстроєні ?", "Напевно, Ви відчуваєте?" і т.д.
При резюмуванні підсумовують основні ідеї почуття мовця, для чого використовують фрази: "Вашими основними ідеями як я зрозумів є ..."
В спілкуванні потрібно уникати типових помилок слухача, серед яких можна виділити наступні:
Перебивання співрозмовника під час спілкування. Більшість людей перебивають один одного несвідомо.
Керівники частіше перебивають підлеглих, а чоловіки жінок.
Поспішні висновки заставляють співрозмовника зайняти оборонну позицію, що зразу ж робить бар'єр успішного спілкування.
Поспішне заперечення часто виникає при незгоді з висловлюваннями співрозмовника. Звичайно людина не слухає, а в думках формулює заперечення і чекає нагоди висловитися.
Непотрібні поради звичайно дають люди, не здатні реально допомогти. Перш за все треба встановити, чого хоче співрозмовник: разом подумати чи получити конкретну допомогу.
Формування комунікативних навиків вимагає і часу і терпіння.
Висновки
Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Спілкування - це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією потрібною для учасників спілкування.
Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети учасників спілкування. Всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні.
Невербальна поведінка людини нероздільно пов'язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об'єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її - реципієнтом.
У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).
Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс-нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.
Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.
Відомий психолог Б. Ананьєв підкреслював, що комунікативний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не використовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідоме та мимовільно. Людина "зважує" свої слова, але не може контро-лювати міміку, жести, інтонацію, тембр голосу тощо. Кожен з цих елементів спілкування "сигналізує" співбесіднику про правильність сказаного словами чи "підказує" сумнів у них.
Список використаної літератури
1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М., Аспект Пресс, 1996.
2. Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. - М, 1992.
3. Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологической самозащите. - С.-Пб., 1997.
4. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. - М., 1997.
5. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. - Дубна, 2000.
6. Кабрин В. И.Транскоммуникация и личностное развитие. - Томск, 1998.
7. Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в конфликтных ситуациях . - Проблемы психологического воздействия. М., 1995.
8. Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М.1998.
9. Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт.ун-та, 1974.
10. Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда // Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження, - М., 1986.
11. Немов Р.С. Психологія. Книга 1: Основи загальної психології. - М., Освіта, 1994.
12. Потеряхин А.Л. Психология управления, основы межличностного общения. К.1999.
13. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движе-ние. - М., 1996.
14. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г.М. і Яноушека Я. М., МГУ, 1987.
Loading...

 
 

Цікаве