WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Спілкування як вид комунікативної діяльності - Курсова робота

Спілкування як вид комунікативної діяльності - Курсова робота

елемент, як похлопування по плечу можливий при умові близьких відносин, рівенства соціального положення партнерів по спілкуванню.
Спілкування завжди просторово організовано. Одним з перших просторову структуру спілкування став вивчати американський антрополог Е.Холл, який ввів термін "проксеміка", дослівний переклад якого означає "близькість". До проксемічних характеристик відноситься орієнтація партерів в момент спілкування і дистанція між ними. На проксемічні характеристики спілкування прямо впливають культурні і національні фактори. Е.Холл описав норми приближення партнерів по спілкуванні - дистанції. Ці норми визначені чотирма відстанями:
Інтимна відстань (від 0 до 45 см) - спілкування самих близьких людей;
Особиста (від 45 до 120 см) - спілкування з знайомими людьми;
Соціальна (від 120 до 400 см) - спілкування з чужими людьми;
Суспільна (від 400 до 750 см) - при виступів перед різними аудиторіями.
Порушення оптимальної дистанції спілкування сприймається негативно.
Орієнтація і кут спілкування - проксемічні компоненти невербальної системи. Орієнтація, виражена в повороті тіла і носка ноги в напрямку партнера чи в сторону від нього, сигналізує про направлення думок.
Позиції сторін, які спілкуються за столом, виділяються характером спілкування:
Якщо спілкування носить суперницький чи захисний характер, люди сідають навпроти; при звичайній дружній розмові - займають кутову позицію; при кооперативній поведінці - займають позицію ділової взаємодії з одної сторони столу; незалежна позиція визначається в розміщенні по діагоналі.
Слід відзначити, що невербальна поведінка особистості багатофункціональна:
" Створює образ партнера по спілкуванню;
" Виражає взаємовідносини партнерів по спілкуванню, формує ці відносини;
" Постає індикатором актуальних психічних станів особистості;
" Виступає в ролі уточнення. Зміна розуміння вербального повідомлення, підсилює емоційну насиченість сказаного;
" Виступає в якості показника статусно-рольових відносин.
5. Вербальні засоби спілкування
Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.
У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.
Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій "схвалення" та "несхвалення" неможлива ніяка координація спільної діяльності.
Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука - риторика, викладається спеціальна дисципліна - ораторське мистецтво. Але в сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла" то це ще не означає, що вона слухає. Слухання - активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.
У процесі історичного розвитку виникли дві форми мови - зовнішня та внутрішня, причому перша включає в себе усну (діалог та монолог) та письмову.
Діалог - безпосереднє спілкування двох та більше суб'єктів. Для нього характерні:
1) згорнутість мови - деякі її елементи лише припускаються, але не вимовляються уголос завдяки знанню ситуації співбесідником, тому розмова може бути малозрозумілою для стороннього слухача,
2) довільність - висловлювання можуть бути реакцією на репліку партнера, зміст якої "нав'язаний" попередніми словами,
3) слабка організованість - бесіда розвивається не за планом, вільно, залежить від ситуації.
Монолог - говорить одна людина, інші слухають та сприймають. Така мова організована, структурована, розгорнута, окремі фрази завершені, мають пояснювальний характер.
Різновидом монологічної мови є письмова. Історично вона з'явилась пізніше усної як засіб передачі інформації про певні події та явища і спочатку мала форму малюнків (ідеографічне письмо), які ставали все більш схематичними та абстрактними (піктографічне письмо). Подальший відхід від зображення конкретних предметів привів до ієрогліфічного письма, причому ієрогліфи означали не лише окремі предмети, а й цілі думки. І, нарешті, повне абстрагування знака від змісту ознаменувало останній, сучасний етап писемності - алфабетичне (алфавітне) письмо, в якому кожна окрема буква-знак не має самостійного значення, але з них складаються слова. Разом з тим, деякі звуки можуть мати емоційне забарвлення, Наприклад, вимовлені з різною інтонацією звуки "а", "о", "у" несуть певну інформацію.
Письмова мова в порівнянні з усною має певні психологічні особливості: вона звернута до відсутнього співбесідника і здійснюється без контакту з ним, тому у ній немає таких виражальних засобів, як інтонація, міміка, жести. Вона потребує розгорнутого, послідовного та повного викладення думок, дотримання правил граматики та синтаксису і т. ін.
Видозміненою зовнішньою мовою є внутрішня, якою ми користуємося, коли щось обдумуємо, з кимось подумки сперечаємося. Це нашвнутрішній голос, наш внутрішній співбесідник. Як правило, внутрішня мова монологічна, хоча в окремих випадках вона може набути форми діалогу (наприклад, коли ми відчуваємо невпевненість у чомусь, переконуємо себе).
У професійній діяльності працівникам правоохоронних органів досить часто доводиться звертатись до усної та письмової мови як джерела інформації. Мова може не тільки характеризувати особистість (правопорушника, звинувачуваного, свідка), а й її психічний стан. Останнє особливо суттєво, коли виникає необхідність
Loading...

 
 

Цікаве