WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Динаміка особистості засудженого в місцях позбавлення волі - Реферат

Динаміка особистості засудженого в місцях позбавлення волі - Реферат

метод миттєвого впливу (наприклад, створення спеціальної ситуації завдяки попередній домовленості з іншими її учасниками, де б виявились його несвідомі прагнення чи можливості), який може раптово перевернути основні цінності та бажання людини. Метод передбачає тривалу попередню роботу вихователя по накопиченню певних передумов ефективності впливу, а також тривалу роботу після застосування "вибуху" для закріплення у засудженого почуттів, моделей поведінки, що виникли.
3. Психологічні особливості мікросередовища засуджених та їх вплив на динаміку особистості засудженого
Більшість засуджених розуміють, що суспільство бачить у них перш за все злочинців, що порушили закон, тобто усвідомлюють себе як людей зі схожою долею. Між "нами" - ув'язненими та "ними" - вільними пролягає невидима межа. Причому якщо у колоніях загального режиму, де відбувають покарання вперше засуджені, усвідомлення "ми" ще відсутнє, хоча досить яскраво виражене розуміння існування "вони", то у колоніях особливого режиму, де утримуються особливо небезпечні рецидивісти, в їх свідомості чітко зафіксована спільнота, з якою вони себе ідентифікують. Така консолідація підтримує засуджених, додає їм душевної рівноваги. Разом із тим, вона посилює відчуженість засуджених від суспільства, ускладнює подальшу їх адаптацію до нормального життя. Проведені дослідження (Г. Ф. Хохряков, О. М. Сухов) показали, що прак-тично всі вони ставляться до суспільства сторожко, а дехто навіть вороже.
Консолідація засуджених та їх протистояння оточуючому світу призводить до виникнення і розвитку мікрогруп, що мають наступні психологічні відмінності: 1) групи закритого типу; 2) із примусовим характером перебування для її членів; 3) із суттєвою диференціацією учасників (віковою, професійною, моральною тощо); 4) групи, життєдіяльність яких детально регламентована усталеними принципами са-моорганізації.
Самоорганізація спільноти засуджених є продуктом спонтанних, не врегульованих цілеспрямовано процесів. Спонтанна самоорганізація існує в суспільстві на всіх його рівнях, починаючи з соціуму як цілого і аж до первинних соціальних груп. У місцях позбавлення волі потреба у неформальних організаціях є особливо гострою, причому участь у них передбачає свідомий вибір позиції, що виявляється в приналежності особистості до тієї чи іншої групи ув'язнених. У зв'язку з тим, що такий вибір мусить здійснити кожен, самоорганізація в місцях позбавлення волі набуває масового характеру.
У мікросередовищі засуджених можна виділити наступні страти.
1. Лідери - беруть на себе роль захисту прав, уособлюючи і відображаючи настрої та інтереси інших засуджених, що і надає їм певної ваги. Розповсюдженою є думка, що лідери ("пахани") встановлюють свою владу за допомогою сили кулаків та м'язів. Але, як свідчать проведені опитування, вони користуються повагою завдяки незалежності, силі духу, вмінню відстояти власну гідність тощо. У їх поведінці переважає не зиск, а прагнення самоствердження. Так, наприклад, у колоніях посиленого режиму, де відбувають покарання вперше засуджені на значні терміни позбавлення волі, неформальні лідери набагато (в середньому, приблизно на 8 років) молодші за представників інших груп ув'язнених. Це пов'язано не лише з тим, що молодому простіше зважитися на ризикований крок; важливо те, що молоді прагнуть до самоствердження у своєму середовищі. Молода людина, залучаючись до справ злочинної спільноти, міцніше пов'язує з нею власне "я" і швидше віддаляється від суспільства.
Психологічні дослідження показали, що серед неформальних лідерів та їх оточення доля таких, що підпадають під поняття психологічної норми, істотно більша, ніж серед представників інших неформальних груп. При цьому, як не дивно, кількість "нормальних" зростає за умови більш жорсткого режиму утримання. Якщо в колоніях загального режиму акцен-туйованих, але компенсованих особистостей серед лідерів приблизно 20 %, то в колоніях посиленого режиму їх уже 27 %, а в колоніях суворого режиму - 32 %. Що ж до акцен-туйованих, але декомпенсованих особистостей, то їхня доля знижується по мірі посилення жорсткості режиму: 70 % - в колоніях загального режиму, б3 % - посиленого і 47 % - у колоніях суворого режиму. Таким чином, засуджені-лідери знаходять більше можливостей для компенсації у місцях позбавлення волі та краще зберігають власну особистість. Їхня соціальна та психологічна адаптованість приблизно однакові, що свідчить про збалансованість між тим, що вони роблять чи змушені робити, та тим, як вони самі та інші до цього ставляться. Парадоксальність позиції цих осіб полягає в тому, що вони виходять на волю психічно активними, енергійними, але свобода стає для них чужим світом.
До неформальних лідируючих груп належить від 5 до 18 % засуджених у залежності від виду режиму. Ці групи є найбільш згуртованими та найкраще організованими, серед них найчастіше керує одноосібний лідер.
2. Знавці неформальних норм поведінки - посідають почесне місце серед засуджених. Їхній високий статус обумовлений, насамперед, тим, що такі норми не записуються, тобто "неформальний закон" не кодифікується, тому їх треба пам'ятати. Окрім того, у ході застосування згаданих норм часто -доводиться звертатися до минулого досвіду, аналізу якогось конкретного випадку. Тому слід не лише вміти вдало тлумачити норми стосовно конкретного конфлікту, але і зберігати в пам'яті практику застосування цих норм. Знавці - це найчастіше ув'язнені з великим досвідом перебування в місцях позбавлення волі.
3. У лідируючих групах мають бутилюди, котрі стежать за виконанням норм поведінки або безпосередньо здійснюють їх реалізацію. Від цих членів великого інтелекту або досвіду не вимагається; головне, щоб вони були ретельними виконавцями чужої волі.
4. Насамкінець, у таких групах є ув'язнені, котрі виконують функцію посередників між "керівниками" та іншими засуж-деними. Справа в тому, що лідери не вступають безпосередньо у стосунки із ув'язненими інших груп. Тут існує певний етикет. Так, скажімо, якщо психолог-дослідник бажає зустрітися з лідерами певної групи, він може зробити виклик через адміністрацію. Але така зустріч буде формальною, що не відповідає завданням дослідження. Краще здійснити її через посередників, завчасно окресливши коло питань, які бажано обговорити.
5. Деякі засуджені роблять інший вибір: вони погоджуються на співробітництво з адміністрацією у справі, як зазначено в офіційних документах, "виховання та перевиховання" інших засуджених. Мотивом вибору тут найчастіше є якнайшвидше досягнення свободи. Такі ув'язнені користуються поблажливістю адміністрації і небезпідставно розраховують на умовно-дострокове звільнення. Але тим самим ці засуджені протиставляють себе спільноті ув'язнених.
Плата за такий вибір є непомірне високою. Вдень ці ув'язнені знаходяться у безпосередньому контакті з начальством, котре ставиться до них шанобливо, радиться з ними і т. ін. А ввечері вони ідуть до своїх товаришів, перебувають із ними в одному приміщенні. Там вони не можуть не відчувати психічного дискомфорту, адже ними порушена одна із найголовніших настанов спільноти - не співробітничати із протилежною стороною. Крім того, їм часто доводиться не лише допомагати адміністрації у організації роботи та проведенні певних заходів, але і брати участь у репресивних діях: обшуках, перепровадженні порушників до штрафного ізолятора тощо.
До числа членів активу часом потрапляють засуджені, що порушили певні норми поведінки. Побоюючись застосування до них неформальних санкцій, вони виявляють бажання співпрацювати з адміністрацією. Найчастіше такі помічники дискредитують ідею добровільної допомоги, що базується на каятті у вчиненому злочині. Кожний такий факт стає
Loading...

 
 

Цікаве