WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → 1. Міфологічна школа у світовому та вітчизняному літературознавстві. 2. Психолінгвістична теорія А.Потебні. 3. Художній конфлікт та його роль у літера - Реферат

1. Міфологічна школа у світовому та вітчизняному літературознавстві. 2. Психолінгвістична теорія А.Потебні. 3. Художній конфлікт та його роль у літера - Реферат

серці". "Образ текучої води (наскільки він виражений у словах) не може бути, однак, зовнішню формою думки про любов, - пояснює Потебня, - відношення води до любові зовнішнє і довільне. Законний зв'язок між водою і любов'ю встановиться тільки тоді, коли, наприклад, у свідомості буде знаходитися зв'язок світла, як одного з епітетів води, з любов'ю. Це третя ланка, що пов'язує два перших, є символічне значення вираженого образа води". У художньому творі образ, представлення, внутрішня форма виступають на перший план, через них пізнається думка, ідея. Потебня класифікує у своїх працях види поетичної іншосказаності, але зауважує при цьому: "Елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів і постійних сполучень, як би ні була вона помітна, незначна, порівняно зі здатністю мов створювати образи зі сполучення слів, усе рівно, образних чи потворних.
Твердження про те, що "слово і саме по собі є вже поетичний добуток", спричиняє міркування про зв'язок слова і міфу. Міф починається тоді, коли свідомість виходить не з подібності об'єктів світу, що позначаються, а з їхнього дійсного споріднення. У роботі "Теоретична поетика" А. А. Потебня розглядає співвідношення поетичного і міфічного мислення і дійде висновку, що міф належить до області поезії у великому змісті цього слова. Як і всякий поетичний твір він: "є відповідь на відоме питання думки (причому, чим міфічніше мислення, чим першообразніше, тим більше воно представляється джерелом пізнання, тим більше апріорно)... складається з образа і значення, зв'язок між якими не доводиться, як у науці, а є безпосередньо переконливої, приймається на віру..., є результатом, продуктом, що укладає собою акт свідомості. Відповідно до поглядів А. А. Потебні, дві половини судження, а саме образ і значення, поступово відходять друг від друга, при цьому ми послідовно переходимо від міфу до поезії, від поезії до прози і науки. І все-таки, закінчуючи зіставлення міфу і поезії А. А. Потебня доходить до висновку, що міфологія є поезія. І наводить визначення поезії, від якого вже рукою подати до твердження, що в основі поезії лежить символ, міф: "Ми можемо бачити поезію у всякому словесному творі, де визначеність образу породжує плинність значення, тобто настрій за деякими рисами образа і за допомогою їхній бачити багато чого в них неукладене, де навіть без наміру чи автора всупереч йому з'являється іносказання". Вираження "ніч пролітала над світом" може бути і метафорою (якщо людина порівнює ніч з чи кажаном птахом), і частиною міфу (якщо людина вірить, що в ночі дійсно є крила).
Також цікавив Потебню читач (критик), точніше, процес сприйняття і тлумачення твору на основі його внутрішньої форми (образа, зображення) і зовнішньої форми, під якою "варто розуміти не одну звукову, але і взагалі словесну форму, знаменну у своїх складових частинах". Розвиваючи психолінгвістичні ідеї В. Гумбольдта, Г. Штейнталя, які підкреслюють неможливість тотожності думки в що говорить і слухає, Потебня в центр свого вчення про поезію поставив категорію образа, уподібненого внутрішній формі слова, що впливає на думку.
3. Художній конфлікт та його роль у літературному творі
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби. Художні конфлікти класифікують за: тематикою (політичні, виробничі, побутові, естетичні, моральні тощо), типовістю (типові, нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за сферою побутування (зовнішні, внутрішні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов'язком і честю тощо) та ін. Конфлікт притаманний творам усіх літературних родів. Різниця у поданні конфлікту. В епічному творі розповідається про конфлікт, у ліричному він відтворюється через переживання, а в драматичному конфлікт представлений реципієнту.
Для зрозуміння своєрідності композиції твору важливо виділити композиційну домінанту (композиційний фактор), яку складає або центральний персонаж, або головний конфлікт, або місце дії, від яких прямо чи опосередковано залежать всі інші компоненти.
Одним з найбільш продуктивних композиційних чинників є сюжет (з французької - тема, предмет). Цей найважливіший елемент художньої системи визначають як подію чи систему подій, покладених в основу епічних, драматичних чи ліро-епічних творів. Під сюжетом ще розуміють спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій, рух характерів у неповторному художньому світі, у художньому часі і просторі.
Оскільки сюжет постає як певна послідовність чергування подій і ситуацій, то повинна існувати сила, яка надає йому динаміки, руху. Такою рушійною силою є конфлікт (з латинської - зіткнення, сутичка).
Залежно від динаміки зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв'язання конфлікту (тобто від етапів його розвитку) виділяють елементи сюжету: експозицію, зав'язку, розвиток дії (перипетії), кульмінацію і розв'язку.
Початок конфлікту, перше безпосереднє зіткнення сил, що дає поштовх наступному розвитку подій, фіксує зав'язка - епізод чи декілька епізодів, з яких починається дія твору. Саме зав'язка виявляє основні сили, що конфліктують, причини їх зіткнення, протилежність поглядів, інтересів, устремлінь. Кожна окремо взята макрочастина художнього твору (глава, частина, дія тощо) може мати свою зав'язку, підпорядковану основній.
Зіткнення протилежних сил поглиблюється у розвитку дії - перипетіях. Це основна частина сюжету, що змальовує загострення у стосунках конфліктуючих осіб, яке охоплює не лише головних а й другорядних дійових осіб. У розвитку конфлікту найяскравіше виявляються риси характерів персонажів, їх світорозуміння й життєва позиція. Рушієм перипетій найчастіше виступає інтрига (з латинського - заплутую). Під інтригою розуміють складне й заплутане розгортання подій у драматичному чи розповідному творі з метою відбити гостру боротьбу між персонажами, досягти особливого напруження дії і зацікавити ("заінтригувати") нею читачів. Розрізняють інтриги політичні, пригодницькі, любовні, детективні, психологічні тощо.
З метою уповільнити або затримати розгортання дії використовують композиційний прийом ретардації (від латинського - затримка, уповільнення). Досягається ретардація позасюжетними елементами.
Найдраматичніша точка твору називається кульмінацією (від латинського - вершина). Це момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. Кульмінація стає найбільш складним випробовуванням для персонажів, котре вирішує їх майбутнє. У деяких творах можна виділити декілька кульмінацій.
Саме кульмінація створює умови для швидкої або поступовоїрозв'язки. Розв'язка - це вирішення конфлікту, показ наслідків конфлікту (чи конфліктів), остаточне вирішення долі персонажів. Як правило, розв'язка подається в кінці твору, хоча, згідно задуму автора, може стояти і на початку (новела В. Стефаника "Новина").
Loading...

 
 

Цікаве