WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → 1. Психологічна структура особистості. 2. Психологічні особливості та структура злочинних груп - Контрольна робота

1. Психологічна структура особистості. 2. Психологічні особливості та структура злочинних груп - Контрольна робота

інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування функціональних зв'язків, зумовлює консолідацію групи та узгодженість дій її членів;
5) розвиток групи часто супроводжується розширенням сфер впливу (регіональності), територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, суперництвом із іншими групами;
6) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється меншою чи більшою мірою, але чим небезпечніша групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Кількість учасників оптимізується (мінімізується) до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними корисливі групи складаються із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного і фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого. Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку із чим визначаються певні перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка надійності, у тому числі - "на ділі", слідкування, інші контррозвідувальні заходи). Групи, передусім організовані, визначають власні, внутрішньогрупові норми поведінки, що передбачають жорсткі санкції і підсилюють ізоляцію та відособленість учасників від суспільства. Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується, безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива "надійність" напарників, подільників. Але організована злочинна діяльність може бути й такою, коли особисті контакти виключені повністю, керівник не знайомий із виконавцями, а останні, вчиняючи певні дії, не усвідомлюють наявності злочинної "піраміди" і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що "верхи" забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.
Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува-ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності "форму". Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості у період підготовки до злочину та його вчинення змінюється на бажання "розслабитися", продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке призводить до нехтування правилами конспірації.
Зазначена специфіка формування і розвитку злочинних груп може бути використана працівниками правоохоронних органів для їх роз'єднання чи переорієнтації. Це може бути досягнене як шляхом впливу на лідера, так і на групу в цілому: дискредитація та зміщення лідера, вилучення лідера, посилення наявного чи моделювання нового конфлікту. Окрім того, для впливу на групу у цілому використовуються:
1) розкладення групи - позбавлення її можливості злочинної активності (дискредитація існуючих традицій та норм поведінки, створення обстановки невпевненості у досягненні злочинного результату, актуалізація почуття ризику викриття та недовіри один до одного і особливо - до лідера, загострення протиріч і напруженості у стосунках та ін.);
2) формування прагнення до відмови від злочинного способу життя, добровільної відмови від вчинення злочинів та явки з повинною, розкаяння окремих учасників і групи в цілому;
3) переорієнтація діяльності групи на соціально-корисні цілі, формування нових традицій, норм та цінностей, що не суперечать закону.
Зазначені заходи мають здійснюватись комплексно і супроводжуватись індивідуальною профілактичною роботою з учасниками, оскільки само по собі роз'єднання групи не може бути абсолютним і не виключає можливості контактів між ними, впливу один на одного, а процес роз'єднання у часі звичайно не збігається з виправленням та перевихованням окремих осіб.
Висновки
Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. Прикладом може слугувати функціональна динамічна психологічна структура особистості К. К. Платанова (1906- 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуруспрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд - підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу "накладання" одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості. Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30-50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори-зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови структури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех. За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі "закону комунікації". Го-ризонтальний вимір складається з чотирьох "членів": мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного. Вертикальний параметр особистості розглядається як внутрішній результат "горизонтальної" діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у "горизонтальній" діяльності особистості - у відчутті, сприйманні та інших психічних процесах.
форм групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповідний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група - це антисуспільне неформальне об'єднання двох або більше осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом даного виду людської діяльності. Злочинні групи найчастіше формуються на основі не-формальних об'єднань у сфері побутового спілкування, що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна група функціонує лише при умові позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Злочинна група може також спеціально створюватись особами, що мають злочинний досвід. Довірчі стосунки у таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку має місце прояв антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності учасників групи.
Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува-ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності "форму".
Використана література:
1. Загальна психологія / За ред. Подольського М.І. - К., 2000.
2. Быков В. Ф. Криминалистическая характеристика преступных групп. - Ташкент, 1986.
3. Васильев В. Л. Юридическая психология. - С.-Пб., 1997.
4. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. - М., 1996.
5. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. - М., 1998.
6. Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи (криминальная субкультура). - Тверь, 1994.
7. Симонов А. П. Психология преступных групп. - Пермь, 1991.
8. Хохряков Г. Мафия в СССР: вымыслы, домыслы, факты. - М., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве