WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Чинники антисуспільної поведінки “біологічні і соціальні” - Реферат

Чинники антисуспільної поведінки “біологічні і соціальні” - Реферат

між характером мотиву і правомірністю вчинку прямого зв'язку і строгої відповідності не існує, хоч у більшості випадків позитивна мотивація породжує правомірну поведінку, а негативна - засуджувану, але не обов'язково злочинну. Між мотивом і вчинком є ще одна ланка - прийняття рішення під контролем свідомості. Вона може деформувати соціальне позитивну мотивацію або блокувати негативну, визначити відповідні цілі і засоби задоволення мотивів, прогнозувати перспективи розвитку подій і можливі результати (наслідки).
Кожен злочин безпосередньо пов'язаний із прийняттям суб'єктом певного рішення: діяти чи утримуватися від дій (бездіяльність) у ситуації, що склалася. Прийняття рішення являє собою усвідомлення проблемної ситуації, своїх власних потреб та інтересів, можливостей їх задоволення, постановку відповідної мети, вибір найбільш прийнятного (привабливого) варіанту поведінки.
Висновки
Таким чином, вибір того чи іншого варіанту рішення є результатом складної взаємодії зовнішньої ситуації із особливостями особистості, в першу чергу - ціннісними орієнтаціями. Функціональний зміст останніх полягає в усвідомлених потребах, інтересах, поглядах. Як показують результати до-сліджень, визначення варіантів рішення базується на основних, зовнішньо не пов'язаних з правом, цінностях - ціннісні орієнтації законослухняних громадян відрізняються від орієнтацій злочинців переважанням духовності, загальногу-маністичних установок, моральних критеріїв поведінки. У по-дальшому пророблення варіантів рішення переводиться на рівень конкретної ціннісної орієнтації щодо норми права, оцінки можливої дії з позицій індивідуальної правосвідомості особистості. Необхідно підкреслити, що не кожний із елементів правосвідомості,відповідальний за прийняття того чи ін-шого рішення, - ні знання правових норм (злочинці досконало володіють цим знанням), ні ставлення до конкретних правових норм (багато працівників правоохоронниї органів ставляться до певних норм негативно, вважають 'їх неправильними, неадекватними) не відіграють вирішальної ролі. Найбільш відповідальним особистісним чинником у прийнятті рішення є такий елемент правосвідомості, як ставлення до виконання норми права: орієнтується суб'єкт на дотримання чи порушення цієї норми.
На процес прийняття рішення значною мірою впливає відображення в свідомості суб'єкта конкретної ситуації передбачуваної дії. Досить часто таке відображення - внаслідок особливостей особистості та перешкод об'єктивного характеру - виявляється неадекватним. Зокрема, основою злочинів, що вчинюються внаслідок нехтування правилами безпеки, стає або недостатнє розуміння фізичних властивостей ситуації, що загрожує настанням шкідливих наслідків, або ж зневажання пересторогою, пов :^ане з неадекватним розумінням можливих соціальних та правових наслідків.
Почасти помилкова оцінка ситуації і формування прогнозу наступної дії визначаються легковажним, безвідповідальним ставленням злочинця до оцінки його діяння суспільством і державою. Проведені кримінологічні дослідження свідчать, що 38 % убивць та 47 % грабіжників прогнозували загрозу покарання як абстрактну, малозначну чи нездійсненну. На помил-ковість прийняття рішення може вплинути скороминучість ситуації у поєднанні з поквапливістю дій злочинця. Так, рішення про вчинення умисного вбивства в 59,5 % випадків приймались безпосередньо перед злочином, а термін підготовки не перевищував кількох хвилин.
На помилковість прогнозу і прийняття відповідного рішення впливає такий індивідуально-психологічний чинник, як перенос (заміщення). Його дія полягає в тому, що недосяг-нута раніше мета заміщається новою, яка дає лише видиме чи часткове задоволення існуючої потреби. Характерним при-кладом заміщення можна вважати хуліганство, за якого конфлікт у сім'ї чи найближчому оточенні переноситься в іншу ситуацію (побиття перехожого на вулиці, нецензурна лайка на адресу незнайомої людини тощо). Такі злочини значною мірою "випадкові": суб'єкту важливо забезпечити собі певну "розрядку", задовольнити почуття враженого самолюбства. У 60 % випадків хуліган раніше ніколи не бачив потерпілого, 56 % з них характеризувалися як хворобливо самолюбиві люди, 69 % - підвищено образливі. Майже всі звинувачувані були в момент вчинення злочину нетверезими, а їхня поведінка - нестриманою, цинічною, розбещеною, зухвалою тощо.
У мотиваційну структуру злочинної поведінки включається усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можливість такого усвідомлення. Саме цим злочинець відрізняється від незлочинця, тобто невинного заподіяння шкоди, що виключає відповідальність (казус, випадок). Усвідомлюючи зміст діяння (дії чи бездіяльності), суб'єкт, незважаючи на це, приймає рішення діяти саме так, а не інакше. Його здатність до вибірковості поведінки реалізується у злочині, і саме тут виявляється воля індивіда. Вона оформляється через цілеполягання і мотивацію в конкретну дію, що призводить до визначеного у кримінальному законі результату (протиправності вчиненого).
У найбільш загальному вигляді злочин можна розглядати як складний акт вольової поведінки людини, що являє собою суспільну небезпеку і трактується кримінальним законом як злочинний. Але такий підхід трохи спрощений, бо йдеться лише про злочин, що складається з однієї дії і одного наслідку. Злочин же може складатися з однієї дії і кількох наслідків, із двох дій з одним наслідком, з низки дій, об'єднаних єдиним наміром, бути тривалим у часі і т. ін. Якоюсь мірою це суперечить психологічному змісту вчинку як одиничного прояву свідомості і волі особи. Кримінальний закон має інакші відправні положення і не вкладається в звичайні уявлення про людську поведінку через складність конструкції окремих складів злочину, але психологічна сутність її така сама.
Список використаної літератури
1. Андросюк В. Г, Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та інші. Юридична психологія. - К., Видавничий Дім "Ін Юре", 1999
2. Васильев В. Л. Юридическая психология. - С.-Пб., 1997.
3. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - Смоленск, 1995.
4. Коновалова В. Е. Правовая психология. - Харьков, 1997.
5. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методоло-гические и теоретические проблемы. - К., 1990.
6. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. - К., 1995.
7. Розин В. М. Психология для юристов. - М., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве