WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Чинники антисуспільної поведінки “біологічні і соціальні” - Реферат

Чинники антисуспільної поведінки “біологічні і соціальні” - Реферат

раз підтверджує безпідставність тез про біологічну, наслідувану схильність до вчинення злочинів з посиланням на високу частоту антисуспільних проявів у дітей, батьки яких були злочинцями; річ тут у своєрідній негативній "соціальній спадковості" - звичок, традицій, усього способу життя завдяки наслідуванню, навіюванню, переконанню та іншим механізмам впливу.
Можна виділити такі типи антисуспільної спрямованості особистості:
а) асоціальний - коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;
б) антисоціальний - поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспільного буття;
в) суспільне небезпечний - свідомо спрямований проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.
У свою чергу, суспільне небезпечна спрямованість особистості залежить від певних чинників і має, на наш погляд, такі різновиди:
- некримінальна (при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому);
- передкримінальна(при такій же поведінці і високій імовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем);
- кримінальна (після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому).
Така градація необхідна, бо сама категорія суспільної небезпеки стосується як умисних злочинів, так і вчинених з необережності, ступінь і рівень суспільної небезпеки їх можуть бути різними, а особи, що вчинили злочин під впливом стереотипів групової поведінки або внаслідок несприятливої життєвої ситуації і т. ін., почасти не є носіями суспільної не-безпеки і антисуспільної спрямованості. Проте безвідповідальність працівників атомної електростанції призводить до національної катастрофи, а самовпевненість капітана корабля - до загибелі багатьох людей. Ступінь суспільної небезпечності тут надзвичайно висока, і очевидно, що антисуспільна спрямованість може полягати й виявлятись у безвідповідаль-ному ставленні до своїх обов'язків, у виконанні службових функцій, пов'язаних з підвищеним ризиком, із застосуванням джерел підвищеної небезпеки тощо.
Межі між зазначеними видами антисуспільної спрямованості досить умовні. Правопорушення та злочин не можуть не бути аморальними, а повторність адміністративних проступків у кримінальному праві почасти розглядається як злочин (адміністративна преюдиція); розмежування адміністративних та кримінально-правових деліктів проводиться у ряді випадків згідно з наслідками, що фактично настали.
Загальновідомо, що основою поведінки людини є, насамперед, її потреби, що визначають механізм формування і тип відповідних мотивів. Значна частка потреб має біологічну природу (наприклад, у харчуванні, продовженні роду, самозбереженні та ін.), але методи і засоби їх задоволення у людини соціалізовані, опосередковані соціальною орієнтацією. Більшість потреб - суто людські: у спілкуванні, самоствердженні, визнанні й повазі та ін., а їх задоволення можливе тільки в соціальному середовищі.
Важливо відзначити, що власне антисуспільних, злочинних потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але деформовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, проведені дослідження свідчать, що у осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби деформувались таким чином:
- потреба у спілкуванні - в потребу насильства над оточуючими;
- потреба у самоствердженні - у прагнення владувати, застосовувати силу, принижувати іншу людину;
- потреба у визнанні - в егоцентризм;
- потреба у повазі - в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.
Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб таких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, невихованість, жорстокість тощо. Поза ситуацією вчинення злочину вони можуть сприйматися досить звичайно, буденно, хоча й не вважаються привабливими. Більше того, їх констатація зовсім не означає, що конкретний злочин було вчинено виключно для їх задоволення або ж що вони характерні для кожного злочинця. Але беззаперечно, що у середовищі, де така потреба сформувалась, культивувалося зневажливе чи вороже ставлення до інших людей, до суспільства в цілому.
Отже, вибір того чи іншого варіанту злочинної поведінки залежить переважно від специфіки взаємовідносин із оточуючими та самого соціального середовища. Не існує вродженої агресивності, навіть якщо злочинець учинив маломотивовану чи зовсім немотивовану, на перший погляд, агресивну дію. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями. Одне з них проведено американськими вченими у Стенфордській тюрмі і мало на меті визначити, як поводитимуться люди, раніше законослухняні, коли вони переберуть на себе роль злочинця чи працівника тюрми (наглядача, вихователя). Кандидати відбиралися із числа добровольців серед студентів юридичних навчальних закладів. Усі вони були фізично та психічно здорові, а їхня участь в експерименті - повністю анонімна і для справжніх в'язнів, і для тюремної адміністрації.
Результати експерименту вражаючі. "В'язні" швидко стали звичайними учасниками специфічного тюремного мікросе-редовища. Вони відразу ж сприйняли правила й установки ув'язнених, їх стиль спілкування один із одним та ставлення до адміністрації. Новий спосіб життя настільки вплинув на студентів, що вже на шостий день у їхній поведінці з'явились антисоціальні елементи. Інші, хто не витримав психологічного навантаження, відреагували появою психічних відхилень і були виведені з експерименту.
"Наглядачі" також швидко призвичаїлись: вони почали з презирством ставитися до в'язнів, застосовувати лайку та рукоприкладство і, нарешті, жорстокість та знущання. У раніше спокійних, миролюбних людей розвинулися риси агресивності, приниження та пригноблення ув'язнених увійшло до сфери їх інтересів. Деякі "наглядачі" продемонстрували навіть садистські тенденції, немотивовану лють і т. ін.
Отже, соціальні умови буття мали у цьому випадку вирішальне значення для появи та ескалації агресивності. До аналогічних висновків дійшов проф. Ю. Антонян: 7б % осіб, що вчинили "немотивовані" насильницькі злочини, з дитинства потерпали від принижень, зневаги, фізичного насильства. Поступово психотравмуючі ситуації призвели до формування певних рис особистості, які й спровокували агресію.
Дослідження свідчать також, що
Loading...

 
 

Цікаве