WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Професіограма ветеринарного лікаря - Реферат

Професіограма ветеринарного лікаря - Реферат

тваринницьких приміщень і прилягаючих територій, встановлює карантин на обумовлений термін. При пошесті ветлікар робить розтин трупів тварин, установлює діагноз, визначає ветеринарно-профілактичні заходи для попередження поширення захворювання.
Нам'ясокомбінатах і колгоспних ринках ветлікар проводить ветеринарну експертизу продуктів тваринництва, визначає їх придатність для вживання в їжу людині, вибраковує уражені органи чи навіть цілі туші відповідно до ветеринарного законодавства.
Умови праці ветлікаря найрізноманітніші: а) мікроклімат: робота на відкритому повітрі і в закритому приміщенні, з нормальним і періодично різко мінливим мікрокліматом (коливання температури, протяги); робоче місце постійне, може періодично змінюватися; б) режим і ритм праці: робота денна, змінна, не пов'язана з постійним місцем, вимагає пересування, роз'їздів; в) основні види професійних шкідливостей: можливість заразитися, оскільки ветлікарю часто доводиться стикатися з інфекційними захворюваннями тварин, можливе перегрівання і переохолодження тіла, промокання одягу.
На підставі аналізу виробничої діяльності ветеринарного лікаря можна зробити висновки про вимоги професії до індивідуально-психологічних якостей особистості працівника (див. схему 7).
Зв'язок між ветлікарем і об'єктом праці змішаний - безпосередній і опосередкований. Ознаки стану об'єкта праці (тварини) можуть бути точно названі та описані. Частина інформації сприймається опосередковано (стан тварини визначається за пульсом, температурою чи поведінкою). Дані надходять не завжди рівномірно і регулярно. Прийом інформації здійснюється кількома каналами: зоровим, слуховим, нюховим, тактильним. Обсяг її середній, темп надходження вільний. Інформація комплексна і різнобічно характеризує стан об'єкта праці.
Ветеринарному лікарю має бути властива гострота і витонченість сприймання. До фахівця ставляться високі вимоги щодо зорової чутливості, бо в своїй діяльності він часто спирається на зорові враження (розрізнення кольору і характеру рани, висипки на різних органах). Змістом зорового сприйняття є зовнішній вигляд тварини, інструменти, оточення. Зорове сприймання іноді здійснюється в умовах рухливості об'єктів праці. В таких ситуаціях розпізнавання кольорів обмежене.
До слухової інформації відносяться специфічні звуки і шуми. Ветлікар повинен володіти дуже тонкою здатністю диференціювати шуми при вистукуванні та прослуховуванні хворих тварин, вміти розрізняти звуки, що мають сигнальне значення.
Ветлікар повинен також мати гострий (тонкий) нюх, необхідний йому як у діагностичних цілях, так і для визначення за запахом лікарських препаратів. Для фахівця важливо мати добре розвинуте сприймання на дотик, необхідне при обмацуванні органів, встановленні форми та величини пухлини, хворого місця. Бажане також уміння визначати на дотик температуру тіла тварини, хоч це може бути компенсоване іншими способами (вимірювання температури термометром).
Розумова діяльність ветлікаря включена у практичні трудові дії і протікає в неперервному зв'язку з ними. Серед останніх переважають дії, основані на чуттєвому пізнанні (сприймання і уявлення). Інтенсивна розумова діяльність іноді супроводжується емоційними навантаженнями. Треба зазначити, що вимоги до інтенсивності і темпу розумової діяльності нестабільні. Мають місце "фонова" напруженість (стан чекання результату вжитих заходів, готовність вжити інші заходи) і необхідність швидкого орієнтування, своєчасного прийняття оптимального рішення при деяких змінах ситуації. Розумова діяльність ветлікаря спирається на складну систему спеціальних знань і широкий кругозір. Йому необхідний значний багаж знань, які б давали змогу не тільки виявляти причини захворювання тварин (діагноз), а й передбачати наслідки своїх рішень і заходів щодо лікування (прогноз).
До важливих якостей, що ними мусить володіти ветеринарний лікар, повною мірою відноситься спостережливість. Мова йде про допитливу професійну спостережливість, що допомагає побачити й оцінити найменші зміни у стані тварин. Без спостережливості неможливо поставити правильний діагноз. У діяльності ветлікаря необхідне цілеспрямоване зорове і слухове спостереження, направлене на динаміку зміни явищ, процесів у житті і поведінці тварин. Важливі і випадкові, другорядні спостереження, які дуже часто стають опорним пунктом для встановлення діагнозу і терапії. Тому ветлікар повинен брати до уваги навіть незначні випадкові зміни в житті та поведінці тварин. Спостереження в діяльності ветлікаря виконує регулювальну і контрольну функції.
Зважаючи на величезну кількість хвороб тварин, різноманітність їх проявів, індивідуальних варіацій, ветеринарному лікарю для успішної професійної діяльності необхідний дуже високий рівень розвитку різних видів пам'яті. Насамперед потрібна відмінна зорова пам'ять на зовнішні прояви поведінки хворих тварин. Надійна довгочасна пам'ять має особливе значення для призначення ліків, зберігання професійно значущої інформації (дані про особливості хвороб, лікарські препарати).
Діяльність ветлікаря потребує високого рівня концентрації уваги при хірургічних операціях і її розподілу при обстеженні багатьох тварин одночасно. Щоб вчасно помітити зміни у протіканні хвороби, появу нових, загрозливих симптомів, ветлікарю необхідна висока стійкість уваги.
Ветеринарному лікарю має бути притаманне активне мислення. Процеси мислення відіграють провідну роль у його роботі, ніби виступають її психологічним ядром.
Найпоширенішим видом завдань, які повинен розв'язувати ветлікар, є виявлення причин тих чи інших захворювань тварин. Ці завдання можна назвати діагностичними. Іншим видом завдань є прогнозування: встановлення ймовірного ефекту вжитих заходів щодо лікування тварин, який звичайно виявляється лише через деякий проміжок часу. Особливо часто завдання з прогнозування фахівець мусить вирішувати, обираючи прийоми лікування складних хвороб. При цьому йому доводиться "зважувати" ефективність усіх засобів, уявляти очікуваний результат, тобто мислити ймовірностями.
Встановлення діагнозу - дуже складний процес, який включає актуалізацію знань причин і механізмів розвитку патології, вміння правильно оцінювати результати різних методів обстеження тварин. Наукова оцінка даних, встановлення діагнозу і вибір методу лікування - це процес клінічного мислення, зважування ролі всіх даних. Клінічне мислення залежить від досвіду, вміння порівнювати, синтезувати одержані дані, враховуючи індивідуальні особливості протікання захворювань.
Для ветлікаря велике значення (як у встановленні діагнозу, так і для терапії) має вміння швидко і точно користуватися своїми знаннями. Здатність відрізняти головні симптоми від другорядних є необхідною умовою
Loading...

 
 

Цікаве