WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія потреб людини - Реферат

Психологія потреб людини - Реферат

підтримки фізичного існування, відрізняються від його потреб, що не мають своїх гомологів у тварин, розходження це не є абсолютним, і історичне перетворення охоплює всю сферу потреб.
Разом зі зміною і збагаченням предметного змісту потреб людини відбувається також зміна і форм їхнього психічного відображення, у результаті чого вони здатні здобувати ідеаторний характер і завдяки цьому ставати психологічно інваріантними; так, їжа залишається їжею і для голодного, і для ситої людини. Разом з тим розвиток духовного виробництва породжує такі потреби, що можуть існувати тільки при наявності "плану свідомості". Нарешті, формується особливий тип потреб - потреб функціональний -предметно-функціональних, таких, як потреба в праці, художній творчості і т.д. Самої ж головне полягає в тому, що в людини потреби вступають у нові відносини один з одним. Хоча задоволення вітальних потреб залишається для людини "першою справою" і непереборною умовою його життя, вищі, людський^-спеціально-людські потреби зовсім не утворять лише нашаровуються на них поверхневі утворення. Тому і відбувається так, що коли на одну чашу ваг лягають фундаментальніші вітальні потреби людини, а на іншу - його вищі потреби, то переважити можуть саме останні. Це загальновідомо і не вимагає доказу.
Вірно, звичайно, що загальний шлях, що проходить розвиток людських потреб, починається з того, що людина діє для задоволення своїх елементарних, вітальних потреб; але далі це відношення звертається, і людина задовольняє свої вітальні потреби для того, щоб діяти. Це і є принциповий шлях розвитку потреб людини. Шлях цей, однак, не може бути безпосередньо виведений з руху самих потреб, тому що за ним ховається розвиток їхнього предметного змісту, тобто конкретних мотивів діяльності людини.
Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетвориться в аналіз мотивів. Для цього, однак, необхідно перебороти традиційне суб'єктивістське розуміння мотивів, що приводить до змішання зовсім різнорідних явищ і зовсім різних рівнів регуляції діяльності. Тут ми зустрічаємося з дійсним опором: хіба не очевидно, говорять нам, що людина, діє тому, що він хоче. Але суб'єктивні переживання, бажання, бажання і т.п. не є мотивами тому, що самі по собі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і, отже, головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому складається предмет даного бажання, чи бажання пристрасті.
Ще менше, звичайно, основ називати мотивами діяльності такі фактори, як тенденція до відтворення стереотипів поводження, тенденція до завершення початої дії і т.д. У ході здійснення діяльності виникає, звичайно, безліч "динамічних сил". Однак сили ці можуть бути віднесені до категорії мотивів не з великою підставою, чим, наприклад, інерція руху людського тіла, дія якої негайно виявляє себе, коли, наприклад, що швидко біжить людина наштовхується на раптово виниклу перешкоду.
Особливе місце в теорії мотивів діяльності займають відкрито гедоністичні концепції, суть яких полягає в тому, що всяка діяльність людини нібито підкоряється принципу максимізації позитивних і мінімізації негативних емоцій. Звідси досягнення задоволення і звільнення від страждання і складають справжні мотиви, що рухають людиною. Саме в гедоністичних концепціях, як у фокусі лінзи, зібрані всі ідеологічно перекручені представлення про сенс існування людини, про його особистість. Як і усяка велика неправда, концепції ці спираються на фальсіфіковану ними правду. Правда ця полягає в тому, що людина дійсно прагне бути щасливим. Але психологічний гедонізм саме і вступає в протиріччя з цією дійсною великою правдою, розмінюючи її на дрібну монету "підкріплень" і "самопідкріплень" у дусі скіннеровського біхевіоризму.
Людська діяльність аж ніяк не спонукається і не керується так, як поводження лабораторних пацюків із вживленними в мозкові "центри задоволення" електродами, що, якщо навчити їх включенню струму, нескінченно віддаються цьому заняттю. Можна, звичайно, послатися на подібні явища й у людини, такі, як, наприклад, споживання чи наркотиків гіперболізація сексу; однак явища ці анічогісінько не говорять про дійсну природу мотивів, про стверджуючу себе людського життя. Вона ними, навпаки, руйнується.
Неспроможність гедоністичних концепцій мотивації складається, зрозуміло, не в тім, що вони перебільшують роль емоційних переживань у регулюванні діяльності, а в тім, що вони ущільнюють і псують реальні відносини. Емоції не підкоряють собі діяльність, а є її результатом і "механізмом" її руху.
У свій час Дж. Ст. Мілль писав: "Я зрозумів, що для того, щоб бути щасливим, людина повинна поставити перед собою яку-небудь мету; тоді, прагнучи до неї, він буде випробувати щастя, не піклуючись про нього". Така "хитра" стратегія щастя. Це, говорив він, психологічний закон.
Емоції виконують функцію внутрішніх сигналів, внутрішніх у тім змісті, що вони не є психічним відображенням безпосередньо самої предметної дійсності. Особливість емоцій полягає в тому, що вони відбивають відносини між мотивами (потребами) і чи успіхом можливістю успішної реалізації діяльності, що відповідає. При цьому мова йде не про рефлексію цих відносин, а про безпосередньо-почуттєве їхнє відображення, про переживання. Таким чином, вони виникають слідом за актуалізацією мотиву (потреби) і до раціональної оцінки суб'єктом своєї діяльності.
Я не можу зупинятися тут на аналізі різних гіпотез, що так чи інакше виражають факт залежності емоцій від співвідношення між "буттям і повинністю". Замітаю тільки, що факт, що насамперед повинний бути прийнятий в увагу, полягає в тім, що емоції релевантні діяльності, а не реалізуючим її чи діям операціям. Тому-те ті самі процеси, що здійснюють різні діяльності, можуть здобувати різну і навітьпротилежне емоційне фарбування. Інакше кажучи, роль позитивного чи негативно "санкціонування" виконується емоціями стосовно ефектів, заданим мотивом. Навіть успішне виконання тієї чи іншої дії зовсім не завжди веде до позитивної емоції, воно може породити і різко негативне переживання, що сигналізує про те, що з боку ведучого для особистості мотиву досягнутий успіх психологічно є поразкою. Це відноситься і до рівня найпростіших пристосувальних реакцій. Акт пчихання сам по собі, тобто виключений з яких би то ні було відносин, викликає, говорять нам, задоволення; однак зовсім інше почуття переживає герой розповіді Чехова, що пчихнув у театрі: це викликає в нього емоцію жаху, і він робить ряд учинків, у результаті яких гине...
Різноманіття і складність емоційних станів є результатом роздвоєння первинної чуттєвості, у якій її пізнавальні й афективні моменти злиті. Це роздвоєння не можна, звичайно, уявляти собі так, що емоційні стани здобувають незалежне від предметного світу існування. Виникаючи в предметних ситуаціях, вони як би "мітять" на своїй мові ці ситуації й окремі об'єкти, що іноді навіть входять у них чи випадково побічно. Досить послатися на звичайне явище приписування емоційного знака самим чи речам окремим людям, на формування так званих "афективних комплексів" і т.п. Мова йде про іншому, а саме про виникаючу диференціації в образі його предметного змісту і його емоційного фарбування і про те, що в умовах складних опосередкувань людської діяльності аффектогенність об'єктів здатна мінятися (непередбачена зустріч з ведмедем звичайно викликає страх, однак при наявності спеціального мотиву, наприклад у ситуації полювання, зустріч з ним може радувати). Головне ж полягає в тому, що емоційні процеси і стани мають у людини свій власний позитивний розвиток. Це приходиться спеціально
Loading...

 
 

Цікаве