WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Міжетнічні конфлікти - Реферат

Міжетнічні конфлікти - Реферат


Реферат на тему:
Міжетнічні конфлікти
Складність етнополітичної ситуації в Україні полягає насамперед в об'єктивних умовах, що склалися через багаторічну імперську політику, примусову депортацію народів, а також русифікацію під гаслами "єдиної, неділимої" або пролетарського інтернаціоналізму. Розпад тоталітарного режиму викликав нечуване піднесення національної свідомості й призвів до пошуків нових форм національної самоорганізації, щонайперше у сфері державотворення, відродження культури, релігії та ін.
Державна політика України у сфері регулювання міжетнічних відносин загалом орієнтована на підтримку мови, культури, традицій, вірувань національних меншин.
Під етнічним конфліктом сучасна політологія розуміє конфлікт з певним рівнем організованої політичної дії суспільних рухів, масових безпорядків, сепаратистських виступів - аж до громадянської війни, де протистояння відбувається на межі етнічної спільноти. Етноконфлікти - різні за видом, змістом і проявом. Етноконфлікти бувають гострими й латентними, їх можна структурувати також за часом протікання - короткотермінові й тривалі. Як правило, короткотермінові - гострі етноконфлікти, тоді як латентні - триваліші.
Водночас поняття "етнічні конфлікти" - умовне, бо інколи його можна вважати етнічними чинниками. Ними можуть виступати відмінності між етнічними й державними кордонами, відмінності в державному та правовому статусі народів, етнічних груп, різне співвідношення чисельності етнічних груп в одному регіоні та нерівноправне ставлення до них титульного етносу.
Мотивом, що сприяє конфлікту, може бути страх утрати національної самобутності, асиміляція меншого етносу в межах чисельнішого.
Однією з граней кризи, яку переживає Україна, є недостатня національна самоідентифікація. Український соціум поки що доконечно не усвідомлює себе українським, а тому національна незалежність України для частини її жителів не є пріоритетною цінністю. Колективне "я" нації надто слабке, щоб утворити духовно цілісну спільноту; темпи формування політичної нації надто повільні. Це теж серйозна проблема для міжнаціональної злагоди.
В ідеалі ж національна ідентичність є для людини джерелом гордості, бо усвідомлення належності до певної нації створює відчуття захищеності, є джерелом патріотизму та утвердження громадянської позиції. Значна частина населення перебуває в стані своєрідної етно-маргінальності. Двокультурна ідентичність із переважною орієнтацією на російську систему цінностей особливо дається взнаки в містах сходу й півдня України. Кризу самоідентифікації можна подолати лише через певний час, залежно від того, наскільки впевнено просуватиметься країна шляхом формування демократії та динамічного громадянського суспільства.
Міжетнічні конфлікти досить трагічні, причини появи їх різні. Вони можуть виникнути тоді, коли долаються перешкоди, котрі певні сили ставлять на шляху розвитку нації. Часом національних форм набирають проблеми, що виникають на економічному, політичному, ідеологічному чи релігійному підґрунті. Трапляються випадки виникнення міжнаціональних конфліктів через політичні спекуляції окремих політиків. Але незважаючи на те, що форми прояву конфліктних ситуацій різні, їх треба своєчасно спрогнозувати з метою запобігання.
Українська національна держава будується усіма політичним силами: націоналістами, соціалістами, комуністами, але кожна з них під національною проблемою розуміє своє, тому перед народом України стоїть проблема облаштування етнополітичних потреб етносів, спрямування їхніх потенцій на розв'язання не тільки соціально-економічних проблем, які є і будуть у суспільстві, а й стежити за своєчасним задоволенням потреб культурно-духовного розвитку національних меншин.
Ще 1977 року група американських учених попереджала політиків, що "етнічні відмінності - єдине найважливіше джерело великомасштабного конфлікту всередині держави".
За прогнозами західних учених, черговий цикл етнонаціонально-го вибуху відбудеться вже на початку XXI століття. Сьогодні майже кожний етнос намагається побудувати свою власну державу, забезпечити собі участь на найвищому державному рівні, аби створити найкращі умови для власного існування. Справжня безпека власної етнічності може бути досягнута лише завдяки пошукові консенсусу та гарантування безпеки кожній з етнічних спільнот, які проживають у поліетнічній державі, що зрештою має забезпечити стабільність у країні, регіоні й світі.
Забезпечення етнополітичної стабільності максимально можливе завдяки врахуванню й задоволенню інтересів етнічних спільнот, досягненню їхнього балансу з інтересами інших етносів, а також із загальнонаціональними та загальнодержавними інтересами.
Міжетнічні конфлікти, в основі яких лежить рефлекс міжплемінної ворожнечі, охопили весь посткомуністичний простір від хорватського Дубровника до російських Курил, певною мірою однаково виявляючи себе серед етносів, різних за географією та культурно-історичною традицією. "Розгорнувся процес етнічної солідаризації та конфронтації за принципом "свій - чужий". Племінна ознака "свійськості" згуртовує соціум сильніше за будь-яку ідеологію".
Хвиля міжетнічних конфліктів, що прокотилася Радянським Союзом протягом останніх десяти років його існування (грудень 1986 - Алма-Ата, 1988-початок карабахського конфлікту, 1989 - Тбілісі, 1988-1990 - Прибалтика, 1990 - Таджикистан, 1989-1991 - Молдавія-Придністров'я), продемонструвала, що рушійною силою розвитку конфліктів були інтереси національних еліт. Ці інтереси мали етнополітичний характер.
Ситуацію, що склалася на теренах колишнього СРСР у сфері міжетнічних відносин, можна визначити як наслідок грубого втручання колишніх політичних режимів у природний процес етногенезу і не цілком адекватної етнополітики новітніх незалежних держав.
Розпад СРСР відкрив широкі можливості для культурного та політичного самовизначення етносів. Проте виявилася певна дисгармонія між етнічною самобутністю й інтеграцією. їхня внутрішня
структура, родоплемінні, конфесійні уподобання тяжіли над етнона-ціональною самоідентифікацією. Загрозливою стала деетнізація. Внаслідок державного розмежування розірваною виявилася тканина багатьох етнічних спільнот.
Держави, що утворилися при розпаді СРСР, не мали традицій демократичного здійснення етнополітики, не змогли в перші дні забезпечити належний регулюючий вплив на перебіг етносоціальних та етнокультурних процесів, а в окремих випадках відходили від демократичних принципів їх здійснення.
На теренах пострадянського простору почали спалахувати або загострюватися міжетнічні конфлікти.
Міжнаціональна напруженість в Україні загострюється за рахунок втручань світових та "діаспорних" політико-громадських інституцій. Зрозуміло, що міжнародні демократичні принципи й стандарти повинні бути до певної міри мірилом, але не цілком.
Характерною ознакою суспільного розвитку нині є актуалізація щонайменше трьох аспектів життя - етнічного, релігійного та міграційного.
В Україні, як і в більшості інших країн, серцевиною цього взаємозв'язку є державна політика міжетнічних відносин. Ця проблема є надзвичайно важливою в державотворчому процесі. Вона може стати або цементуючим фактором суспільних відносин, або навпаки - призвести до тяжких соціальних потрясінь і навіть розпаду (колишня Югославія). Стан міжетнічних стосунків здебільшого впливає і на розвиток
Loading...

 
 

Цікаве