WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Конфлікт і проблеми життєвої кризи особистості в перехідні періоди розвитку суспільств - Реферат

Конфлікт і проблеми життєвої кризи особистості в перехідні періоди розвитку суспільств - Реферат


Реферат на тему:
Конфлікт і проблеми життєвої кризи особистості в перехідні періоди розвитку суспільств.
Конфлікт - феномен людського буття. Він охоплює всі сфери життєдіяльності людини, всі етапи її життя. Проте в системі конфліктної взаємодії особистості та суспільних проблем важливо виокремити періоди життєвих криз, на які доцільно звернути увагу та врахувати їхню об'єктивність і те, що життєва криза ставить людину перед фактом: або з нею рахуватися, або конфліктувати й опускатися до її негативних наслідків.
Вітчизняні психологи замислились над проблемою життєвих криз особистості, які в перехідні періоди розвитку суспільств набувають всеохопного глибокого характеру. Відомий фахівець з цієї проблеми Т. М. Титаренко називає п'ять типів кризових станів, над якими працюють українські психологи Інституту соціальної та політичної психології АПН України, а саме:
o нормативні кризи на послідовних вікових етапах;
o кризи ненормативні, які породжують рольові конфлікти;
o кризи, що призводять до суїцидальних намірів, поведінкових девіацій;
o кризи, що викликають відхилення в психосексуальному розвитку;
o кризи, що викликані психосоматичними захворюваннями тощо (Титаренко Т. М. Життєва криза як механізм особистішого зростання. - С. 51).
У перекладі з грецької "криза" - це зміна напрямку, рішення, вибір. У кризовій ситуації людина остаточно вирішує, як саме їй жити далі, що необхідно кардинально змінити у власному житті, від чого назавжди відмовитися, що переробити, а що зберегти.
Перехідний період суспільного розвитку, в якому нині перебуває Україна, теж став базовою основою життєвої кризи більшості співвітчизників. Про це заявляє більшість населення України (табл. 1) (Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. мо-ногр. / За ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. -С 684).
Старий соціальний лад спочатку потроху, а згодом дедалі відчутніше руйнується. Опинившись у кризовому стані, українське суспільство мусить докорінно модернізуватися, тому і потрібні відповідні зміни для кожної людини, бо 65,79 % респондентів на 1999 р. засвідчили, що зовсім або швидше незадоволені своїм життям і лише 1,66 % цілком задоволені ( табл. 2) (Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. моногр. / За ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 684).
Психологія українського суспільства повинна змінитися, змінюючи при цьому психологію кожної людини. Насамперед потрібно замінити в людей психологію меншовартості на психологію державного народу, усвідомити, що держава як суспільний інститут мусить слугувати людині. Якщо взяти особистість, яка, опинившись у кризі, а таких людей в Україні близько 65 % (в основному безробітні та пенсіонери), не може задовольнити свої найперші потреби, то це стає базовою основою кризових станів людини і суспільства загалом. Що робити?
Особистість повинна докорінно перетворювати саму себе, відмовившись від звичного й зручного уявлення про власну цінність, про своє призначення в цьому світі. Але час плинний, все змінюється, перебуває в динаміці, і це відчувається у суспільстві, природі і в самій людині. Тому особистості потрібно інколи відмовлятися від своїх усталених, звичних уявлень про цінності, цілі, ідеали. Особистість ніби опиняється перед подвійною проблемою: сенсу власного буття та певного самовияву в суспільних процесах, у тій суспільній ніші, де особистість перебуває. Криза вимагає від людини творчості відповідальної та пошукової, бо на порядку денному її вжиття - хоча б мінімальний комфорт, а також адаптація до нових життєвих умов.
Отже, кризові ситуації вимагають від людини творчого пошуку свого власного "Я" в новій формі та новій суті. Такий кризовий стан на всіх полюсах нашого суспільного розвитку відчутний для членів нашого суспільства, хоча різні особистості мають різні потреби, різний соціальний статус і по-різному оцінюють розвиток суспільного процесу, а отже, й по-різному знаходять відповіді на свої проблеми.
"Особистість - писав М. Планк, - потребує відповіді на найважливіше питання свого життя: як я повинен учинити?" Відповідь непроста - здійснити вчинок, який слугував би власне собі й народові. Це вимагає підготовки, осмислення та рішучих дій. Процеси державотворення в Україні потребують громадянської позиції високоморального вчинку: побудувати багату Українську державу та утвердити в ній громадянське суспільство на демократичних засадах. Для цього потрібно подолати певні проблеми, які полягають:
o у змінах змісту й характеру трудової діяльності (праця втрачає можливість бути засобом самовираження й самореалізації особистості, засобом збереження людської гідності);
o у трагедії людей, що страждають від неможливості професійно робити "свою справу" через відсутність умов добре робити справу. Це гнітить особистість не менше, ніж невиплата зарплати або принизлива залежність від хазяїна, бо він сьогодні аж "ніякий", йому б побільше грошей, щоб утриматися "на плаву";
o у значному погіршенні фахового та кваліфікаційного потенціалу трудових ресурсів;
o у недоступності для більшості нації людських благ, транспортних послуг, театрів, нормальної їжі, побутових товарів, у подорожчанні комунальних послуг, медицини, освіти, відпочинку тощо;
o у надзвичайній нерівності, руйнації трудової мотивації. Це створює стресовий стан у людей та поганий соціально-психологічний клімат у самому суспільстві. Свого часу В'ячеслав Липинський писав: "Щоб збудувати й зберегти державу, треба егоїстичні інстинкти облишити ... бо необмежений егоїзм правлячих веде до руйнуючого державу зловживання владою і силою (Липинський В. Релігія і церква в історії України. - Нью-Йорк, 1995. - С. 10).
Це важлива деталь у пошуках власне свого, українського суспільства; український народ повинен шукати власне свій шлях, ми не повинні послуговуватися "чужими" моделями, для нашого менталітету вони неприпустимі, ми можемо взяти лише дещо зі світового досвіду. На українській землі слід будувати українське суспільство - багате, цивілізоване, гідне людини. З огляду на проблеми особистості важливе місце належить мові, бо вона виступає базою культури, життєтворчості народу в Україні саме: українській державній мові для всіх її громадян. Мова - не лише засіб комунікації чи оформлення думки - в ній закодована історична пам'ять нації, її духовність, культура, через яку і здійснюється процес національної ідентифікації. Мова - засіб усвідомлення буття нації, народу. Ось чому виховання особистості тісно пов'язане з народом як найважливішим національним чинником. "Хто не любить свого народу, - писав М. Бердяєв, - той не може любити людство", оскільки "... людина входить у людство через національну індивідуальність як національна людина, а не безлика людина" (Бердяев Н. Судьбы России. Опыт по психологии войны и национальности. - М., 1990. - С. 85).
Яким є ставлення до української мови громадян України? (табл. 3) (Українськесуспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. мо-ногр. / За ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 586).
Як видно з табл. 3, українська мова в Україні переважає як рідна, але
Loading...

 
 

Цікаве