WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія - як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

Психологія - як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

переживань. Вундт, відштовхуючись від асоціанізму, відстоює ідею "психічної причинності". Воля, за Вундтом, має причину в собі самій. Не детермінована ніякими зовнішніми впливами, вона набуває значення суб'єкта.
Психологія як вчення про інтенціональні акти свідомості була започаткована Ф.Брентано (1838- 1917). Психічні явища, на його думку, відрізняються своєю іманентною "об'єктивністю", в кожному психічному акті присутній і його об'єкт, тобто психічний акт завжди інтенціональний, включає суб'єктивну віднесеність до чогось, що не є суб'єктом. Тому психологія визначається як наука про психічні акти.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. формуються різні за своєю науковою ідеологією психологічні школи.
Школу структуральної (інтроспективної) психології започаткував у США Е.Лтченер (1867- 1927), який вважав, що предметом психології мають бути елементи й структури свідомості. Свідомість як така не розкривається простому самоспостереженню, а має свою власну структурну організацію, свій прихований зміст. Самоспостереження дає відомості лише про об'єкти. Інтроспекція відкриває можливість вивчати самі психічні явища: відчуття, образи й почуття, що викликаються цим об'єктом.
Вюрбурзька школа психології започаткувала перехід до експери-ментального дослідження психічних явищ шляхом інтроспекції.
Альтернативною до тих підходів, які орієнтувалися на суб'єктивне, на свідомість як предмет психології, стала школа біхевіоризму - науки про поведінку. Дж.Уотсон (1878- 1958), наприклад, вважав, що предметом психології мають бути не психічні процеси, а поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна спостерігати й об'єктивно досліджувати. Психічні процеси при цьому визначалися лише як епіфеномени, тобто явища, причинно не пов'язані з реальними, дійсними феноменами, що мають матеріальну природу.
Фрейдизм як психологічний напрям, що дістав свою назву від імені його засновника З.Фрейда (1856- 1939), навпаки, стверджував необхідність включення в предмет психології не тільки й не стільки свідомості (у власному розумінні цього слова), а й того, що в психічній природі людини лежить за її межами, тобто несвідомого, підсвідомого, надсвідомого як детермінант, що по суті визначають і загальний зміст свідомості людини, і прояви її поведінки.
У межах цієї ж традиції будував свою школу глибинної психології і К.Юнг (1875- 1961), який розглядав психічне буття як складну єдність різних систем: "Я", "Маска", "Тінь", "Аніма" - образ душі, а також "особистісне-несвідоме" з різноманітними комплексами й "колективне несвідоме" з архетипами. Всіх їх об'єднує "самість", інтеграція якої з "Я" є актом "індивідуації" - кінцевої мети розвитку особистості.
Тенденціям диференціації світу психіки на структурні елементи, компоненти, рівні, спробам "анатоміювання" психічного протиставила себе гештальтпсихологія. Термін "гештальт" означає форму, структуру і вводиться для позначення принципової залежності елементів від цілого, неможливості виведення цілого з суми елементів. При цьому цілісність визнається іманентною для психіки, є "чистою" психічною сутністю. Вихідною для гештальтпсихології стала феноменологія Е.Гуссерля (1859- 1938).
На початку XX ст., у зв'язку з процесами інтеграції у суспільстві особливий науковий інтерес почали викликати проблеми, пов'язані із впливом соціального оточення на розвиток і поведінку окремої людини, проблеми групової динаміки (У.Мак-Даугалл, Г.Тард, С.Си-геле, Г.Лебон, Ф.Олпорт та ін.).
Поділяючи спочатку ідеї гештальтистів, новий оригінальний для психології напрям і нову школу започатковує КЛевін (1890- 1947). Центральним моментом його наукової концепції було поняття про динаміку поведінки людини в її "життєвому просторі", введення категорії поля у вчення про особистість і мотиви її поведінки в умовах соціального оточення.
В аспекті психології дії розроблялася операціональна теорія інтелекту Ж.Піаже (1896- 1980), його структура, функції та розвиток через механізм інтеріоризації. В цій же парадигмі здійснював свої дослідження А.Вамон (1879- 1962), з'ясовуючи перехід від дії до думки.
Онтологічний і аксіологічний аспекти психологічного дослідження більшою мірою представлені у феноменологічній психології Гуссерля та його послідовників (проблема психічного буття, існування трансцендентної сфери значень, інтенціональних станів свідомості, проблема "чистої" психіки та ін.) та в екзистенціальній психології (А.Камю, Ж.Сартр, К.Ясперс), головною проблемою, в якій виступає проблема цінності й смислу людського існування.
З моменту виникнення і до нинішнього часу кожна із зазначених психологічних шкіл зазнала істотних трансформацій, зробила чимало поступок одна одній, орієнтуючись на критерій істинності як основний. Проте й інноваційні форми всесвітньо відомих психологічних теорій (неофрейдизм, необіхевіоризм та ін.) зберігають певною мірою свою прихильність до ортодоксального варіанту на рівні найбільш загальних принципів.
Отже, підведемо деякі підсумки здійсненому екскурсу в історію поглядів про природу душі, психіки й предмет психології.
Узагальнення емпіричних фактів життєдіяльності дало змогу людині провести дуже умовну з точки зору "кордонів", але безумовну з погляду реальності межу між собою і навколишнім світом взагалі і між своєю душею та іншими душами чи неодухотвореними предметами як між внутрішнім і зовнішнім зокрема. Тому в історії психології більш чи менш послідовно саме "внутрішнє" (душа, психіка, свідомість, безсвідоме, підсвідоме, надсвідоме тощо) називалося предметом дослідження.
Занурюючись у глибини психіки, відчувши подих безмежних її світів, людський розум нерідко втрачав надію на можливість осягнути неосяжне. Відступав, залишаючи душу відпочити від ролі "піддослідного". Погоджувався приписувати їй божественне походження, як і всьому тому, що не міг пояснити, що лякало й причаровувало. Втім, зневірившись, він уважно спостерігав і прискіпливо вивчав її зовнішні прояви, переконуючи себе, що це і є єдино можливий предмет психології.
Проте неможливо довго не помічати реальну активність психічного, реальність ідеального внутрішнього світу. І він знову вабить до себе, вимагаючи переглянути предмет науки. Коли в процесі людського пізнання робиться акцент на виділенні суттєвого, предмет психології підноситься до категорії свідомості, душі, духу, відокремлюючись від усіх визначень, які йшли від біології чи фізіології. Внаслідок такого підходу навіть мозок і вся нервова система починають розглядатися як паралельно існуючі і генетично ніяк не пов'язані з розвитком і функціонуванням свідомості.
Проте з часом виявляється неспроможність психології пояснити всю складність психічного життя, виходячи лише з категорії свідомості. Навіть практика,особливо клінічна, переконливо доводить, що суттєву роль у становленні, розвитку й функціонуванні свідомості відіграє саме несвідоме, безсвідоме, підсвідоме і навіть надсвідоме, які і підміняють на певний час собою свідомість на місці предмета психологічної науки.
У дискусіях про те, чим же відрізняється психічне від інших явищ, визріває уявлення, а
Loading...

 
 

Цікаве