WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія - як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

Психологія - як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

завершуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу душі на вегетативну, чуттєву й раціональну. Крім того, він виділяє та описує й інші різновиди душі, зокрема, "бажальну" й "рухову", зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і що треба мати на увазі єдину душу, що має певні властивості, потенції.
Прогресивною виявилася позиція Кониського щодо визнання активного характеру відображення органами чуття предметного світу. Визнаючи необхідність "згоди" між душею і тілом, він вважає, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.
У цей же період входить в історію України і в світову історію своєю феноменологією самопізнання як пізнання найглибшого в бутті, як вихідної позиції для пізнання світу Г.Сковорода (1722- 1794). Значення творчості Сковороди полягає в тому, що вона привертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Самопізнання як пошук самого себе у творах Сковороди ще не переходить у самопізнання через і заради самот-ворення, хоч ідея спорідненої діяльності, діяльнісного самовизначення виводить до ідеї самоздійснення як смислового мотиву існування людини у світі. Підтвердженням тому є життєвий шлях філософа, його власний емпіричний досвід мислителя-мандрівника.
Емпіричні підходи до наукового розгляду проблем, намагання вивести психологію за межі метафізики, щоб не вирішувати питань, які принципово вирішити не можна, залишаючись у межах емпірико-чуттєвих засад (К.К. фон Крейц, Й.Г.Крюгер), все ж відступали під тиском вічно актуальної для філософії і психології проблеми про природу душі. До цієї проблеми звертається І.Кант (1724- 1804). На його думку, у випадку, коли душа й тіло визнаються двома специфічними відмінними субстанціями, взаємодія яких становить людину, жодна філософія не може вирішити, чи не втратила б душа всілякі уявлення (споглядання, відчуття та мислення), якби одну з цих субстанцій було відокремлено від іншої. За Кантом, люди не можуть пізнати окремо природу душі поза тілом, адже для цього слід було б спробувати відокремити душу від тіла ще за життя, а така спроба була б схожа на те, якби хтось став перед дзеркалом із заплющеними очима й на запитання, чого він хоче цим досягти, відповідав: "Я хочу дізнатись, який у мене вигляд, коли я сплю".
Шлях проходження душею своїх формоутворень, що наближає її до абсолюту, до злиття з ним, ствердження принципу історизму в інтерпретації свідомості, стає одним з основних предметів філософсько-психологічних пошуків у творчості Г.В.Ф.Гегеля (1770- 1831). Геніальним було відкриття Гегелем того, що свідомість формується в діяльності. Психології він відводив місце одного з розділів учення про суб'єктивний дух (індивідуальну свідомість).
У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українського філософа П.Д.Юркевича, який починав свою діяльність викладачем у Київській Духовній академії. Ствердження індивідуальності людської істоти, визнання пріоритету переживань, почуттів, що йдуть від серця, над розумом, вичленення особистісного "сущого", яке переводить те, що може бути (ідею), в те, що є (дійсність), спроба поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіо-логічний аспекти у вивченні людини відрізняють наукову позицію Юркевича від поглядів Гегеля і набагато випереджають ідеї представників таких філософсько-психологічних напрямів початку XX ст., як філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм та ін.
Новим кроком у поясненні психологією природи людської душі, свідомості, життєдіяльності загалом стало вчення К.Маркса про історичний розвиток суспільства як основу розвитку людського духу в різних формах його існування.
Ось як сьогодні пояснює саму історичну необхідність виникнення марксової концепції людської свідомості відомий російський психолог М.Г.Ярошевсьтй. На той час, пише він, гострим став конфлікт між механістичним детермінізмом і принципом активності суб'єкта у філософії Канта (критичного періоду). За Кантом, речі впливають іззовні на пасивно сприймаючий субстрат, але все знання про речі, починаючи від їх просторово-часових параметрів, конструюється самим суб'єктом. Німецькі ідеалісти - Й.Фїхте, Ф.Шеллінг, Гегель - спробували повністю звільнитися від механістичного детермінізму, від усякої подібності влади зовнішніх предметів над свідомістю. У Фіхте "He-Я" (зовнішній світ) породжується активністю суб'єкта. Шеллінг проголосив тотожність суб'єкта й об'єкта. Гегель засвоїв шеллінгівський принцип тотожності, але осмислив його як діалектичний саморух абсолютної ідеї, що породжує із себе всю багатоманітність об'єктивного й суб'єктивного буття і досягає в людському дусі повної самосвідомості. Активність свідомості набула тим самим не тільки предметну змістовність (викривлено зображену), а й історичну спрямованість. Маркс взяв за вихідний пункт реальний, а не ідеальний світ і реального індивіда, а не чисту свідомість, але взаємодія між ними була розкрита принципово інакше, а саме як предметна діяльність, що перетворює і зовнішню природу, і саму людину.
У XIX ст. емпірична психологія набуває вже виразної самостійності й залишає в історії чимало оригінальних теорій, в яких продовжується дискусія щодо природи душі, психіки, свідомості, насамперед у напрямі розв'язання психофізичної проблеми.
Так, згідно з теорією психофізичного паралелізму фізіологічні й психічні процеси протікають незалежно один від одного: матеріальні явища в організмі й психічні явища у свідомості збігаються у часі. Пояснювалося це "установленою гармонією" з боку божественного начала.
Теорія психофізичної взаємодії, навпаки, виходила з того, що між психічними явищами й матеріальними процесами існує певна взаємодія: психічні процеси впливають на фізіологічні, і навпаки. Проте з позицій дуалізму, що стверджував лише протилежність душевного й тілесного, ця теорія, як і попередня, не мала перспективи.
У процесі розв'язання психофізичної проблеми, широких емпіричних досліджень виникають різні наукові напрями, школи, розробляються "авторські" концепції психічного та його окремих механізмів.
Історично першою виникає асоціативна психологія. Згідно з ученням асоціаністів, складні психічні процеси включають простіші психічні елементи, на які вони можуть бути розкладені. Утворення асоціативних зв'язків підпорядковується певним законам (наприклад, закон суміжності). Г.Спенсер (1820- 1903), якого традиційно вважають яскравим представником асоціанізму, зазначав, що коли два психічних стани йдуть один безпосередньо за одним, то у процесі відтворення першого виявляється тенденція до того, що другий також обов'язково має відтворюватися. Проте вже сам Спенсер починає згодом ставити асоціацію в залежність від причин і факторів, закладаючи основи еволюційної психології.
Волюнтаристична психологія виникає як певна реакція дослідників на приниження ролі активності душі, вольового начала. Психологи цього напряму розглядають волю як специфічну енергію свідомості, в основі якої лежать імпульсивні чуття, об'єднані в комплекси емоційних
Loading...

 
 

Цікаве