WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Влада як ресурс керівника - Реферат

Влада як ресурс керівника - Реферат


Реферат на тему:
Влада як ресурс керівника
Набуття влади індивідом передбачає поєднання на практиці лідерських рис особистості й посадових можливостей, закладених у структурі управління.
Лідерство - це прояв соціальної активності членів групи колективу. Лідер - член групи, який самостійно висувається на роль неформального керівника в умовах певної, досить значущої ситуації, щоб забезпечити ефективну організацію спільної діяльності людей.
Лідери бувають:
o ситуативні, їх висунення пов'язане з певною ситуацією, особистими якостями, які можуть у цій ситуації допомогти групі розв'язати наявні проблеми;
o формальні - офіційно призначені;
o позитивні - їхня діяльність збігається із загальними напрямками офіційного керівника колективу;
o негативні - це або постійний порушник дисципліни в колективі, або людина-носій інших цінностей, або ж претендент на офіційну владу в колективі;
o явні - вони справжні лідери, і це враховують у колективі, особливо, коли приймаються рішення;
o приховані лідери - неформальні лідери колективу, вплив яких прихований від офіційного лідера;
o емоційні - їхній вплив базується на симпатії колективу, бажанні спілкуватися з ними.
Якщо керівник має слабкий вплив на членів колективу, то наявність сильного неформального лідера значно ускладнює йому життя.
Незалежно від природи влади право командувати виконавцями в організації реалізується в таких формах: переконання, примус, навіювання.
Стиль роботи керівника визначається типом особистості керівника, рівнем його виховання, досвідом, умовами роботи підприємства, стадією розвитку колективу. Це потрібно враховувати, інакше виникатимуть конфліктні поля суперечок.
Ефективність стилю керівництва визначається:
o показниками діяльності організації;
o психологічним кліматом у колективі;
o плинністю кадрів;
o рівнем конфліктності в колективі;
o виконавчою дисципліною.
Курт Левін (1890-1947), німецький учений, провів в Енн Арборському університеті США серію експериментів, назвавши три "класичні" стилі керівництва:
o авторитарний;
o демократичний;
o пасивний (ліберальний).
Важливими є характер прийняття управлінських рішень і ставлення керівника до підлеглих (досвід з урахуванням американської ментальності).
Авторитарний стиль.
Для такого стилю властиве одноособове прийняття рішень з усіх питань, незначний інтерес до працівника як особистості. Шеф керує
підлеглими завдяки повноваженням офіційної посади, визначеної ієрархічною структурою організації; від підлеглих чекає покори, користується методами наказів і розпоряджень, сам визначає мету й завдання діяльності, жорстко контролює їхнє виконання, на власний розсуд нагороджує і карає підлеглих, співробітникам надає мінімум інформації.
Демократичний стиль - керівник прагне виробити колективні рішення. Мета діяльності узгоджується зі співробітниками. При розподілі завдань враховуються побажання членів групи. Оцінка діяльності співробітників відбувається за відомими усім критеріями.
Пасивний стиль (ліберальний) характеризується прагненням керівника відсторонитися від прийняття рішень або перекласти це завдання на когось, повна байдужість до справ колективу. Повна свобода дій у колективі. В колективі відсутнє чітке структурування праці, розподіл прав і обов'язків тощо.
Для попередження конфліктів у колективах доцільно вміло використовувати владу:
o чітко розмежовувати владні повноваження по горизонталі та вертикалі;
o уникати зосередження всіх повноважень влади в одних руках;
o документально оформити досягнуті домовленості з розподілу повноважень.
Таким чином, конфлікти визначаються природою людини, специфікою діяльності організації. На нашу думку, в організаціях немає можливості й необхідності долати конфлікти повністю, бо вони відіграють як деструктивну, так і конструктивну роль. Завдання полягає в доцільності знижувати рівні конфліктного протистояння співробітників шляхом професійної побудови системи управління і профілактики конфліктів.
Корупція - фактор конфліктності влади й народу
Термін "корупція" походить від сполучення латинських слів соггеі та rumpere (соггеі - обов'язкова причетність кількох представників однієї із сторін до справи, rumpere - порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати). З часом утворилося самостійне поняття - corrumpere, що означає участь у діяльності кількох (не менше двох) осіб, мета яких полягає у пошкодженні процесу керування справами суспільства.
За правління Івана VI хабарництво за "Судебником" 1550 року було визнано кримінальним злочином. М. М. Карамзін пише в "Истории государства Российского" (М., 1994): "Закон не допускав ніяких хабарів, але хитруни винаходили спосіб обдурювати: чолобитник, входячи до судді, клав гроші перед образами, начебто на свічки... Тільки в день Святого Воскресіння дозволялося суддям та урядовцям разом з червоним яйцем приймати в дарунок і кілька десяток..."
Сучасного значення термін "корупція" набув у Європі в XV-XVI ст., а нормативно він закріплений у міжнародній резолюції "Практичні методи боротьби з корупцією", підготовленій секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності й ставлення до правопорушників (27 серпня - 7 вересня 1990 p., Гавана, Куба).
У Довіднику ООН про міжнародну боротьбу з корупцією записано: "Корупція - це зловживання державною владою для одержання вигоди з особистою метою".
Протидія корупції є
Loading...

 
 

Цікаве